Основою сучасної економічної системи України є посткомуністична приватизація, яку провела посткомуністична номенклатура, червоний директорат, вища бюрократія, а потім навіть і криміналітет.

Збереження влади комуністичної номенклатури в незалежній Україні забезпечив президент Леонід Кравчук.

Вона успішно скористалася своєю монополією на владу вже в незалежній Україні у 1990-х роках.

Політичну монополію було конвертовано в монополію економічну.

Ідеологом побудови олігархічної економічної системи в Україні був президент Леонід Кучма.

Він заклав основи і розбудував економічну систему, яка тримається на обмеженому доступі до влади та штучному утримуванні економічних монополій – обмеженому доступі до права займатися економічною діяльністю.

При ньому Україною почав правити олігархат.

Олігархат одразу розпочав процес укрупнення – подальшу монополізацію, творення все більших олігархічних угрупувань.

До 2004 року в Україні появився і почав набирати сили дрібний та середній бізнес. Він розвивався не завдяки зусиллям влади, а всупереч їм. Так появився середній клас.

У 2004 році середній клас пред’явив свої претензії на участь у владі в формі Помаранчевої революції. Він привів до влади президента Віктора Ющенка.

Однак з огляду на ряд суб’єктивних і об’єктивних обставин, нова влада не усвідомила економічних завдань, які поставили перед нею ті економічні і політичні гравці, які й привели її до влади.

Процес олігархічної монополізації продовжився і при президенті Вікторі Ющенку. А вже 2005 року він остаточно здав всі позиції олігархату.

В результаті, 2010 року відбулося повне повернення олігархічних кланів до влади. Президент Віктор Янукович завершив побудову олігархічної економічної системи, заснованої на монополії та ексклюзивному доступі до влади.

При ньому олігополія – правління кількох олігархічних кланів – набула завершених форм.

Олігархія дозріла. На наше переконання, вона дозріла до наступних змін.

На якому етапі розвитку соціально-економічних порядків перебуває Україна сьогодні?

В економічному плані ми хочемо змінити соціальні порядки в нашій країні.

Але які бувають форми соціальних відносин?

Історично існувало лише три форми соціальних порядків, які регулювали й економічні відносини. А саме:

Першим є примітивний порядок для малорозвинених соціальних груп, який увінчувався вождистською державою, де всі ресурси розподілялися вождем. Такий соціальний порядок (з певним наближенням) нагадує сучасну Білорусь – вся влада, свободи і ресурси зосереджені в одних руках.

Щоб перейти на другий рівень, потрібна соціальна революція, коли доступ до влади, свобод і ресурсів стане доступніший для обмеженої групи громадян. В Україні ця зміна сталася у 1990-х роках, коли появилося ряд відносно незалежних олігархічних груп, які і правлять сьогоднішньою Україною.

Другий рівень – це соціальний порядок обмеженого доступу народу до здійснення владних повноважень, реалізації свобод, використання ресурсів країни. Такий соціальний порядок існує в сьогоднішній Україні, де доступ до влади, ресурсів і свобод має тільки обмежене коло олігархів та вищої бюрократії, яка з нею зрослася. Для розвинутого соціального порядку обмеженого доступу характерна олігархічна держава, якою і є Україна.

Умовою переходу на вищий рівень соціальних відносин, коли доступ до влади, свобод і ресурсів стане доступним для всіх громадян, є друга соціальна революція, яка змінить і владні, і правові, і економічні відносини в державі.

Соціальний порядок широкого доступу народу до здійснення владних повноважень, реалізації свобод, користування ресурсами країни. Такий соціальний порядок існує в 20 найбільш розвинених демократичних державах, де доступ до влади, ресурсів і свобод мають широкі маси громадян.

Завданням України є друга соціальна революція.

Ми вважаємо, що саме в другій соціальній революції і полягає перехід від ІІ до ІІІ Української Республіки.

Що є метою другої соціальної революції?

Створення економічної та соціальної систем, які будуть здатні реагувати на зовнішні зміни та загрози, як от економічні кризи і соціальні потрясіння. Українська економіка та український соціум мусять змінитися для того, щоб ефективно адаптуватися до будь-яких зовнішніх чи внутрішніх викликів. Це необхідно тому, що сучасний світ все більше стає непередбачуваним, а, отже, небезпечним.

В чому суть другої соціальної революції?

Вона полягає у серії змін у політичній сфері, що забезпечують більшу ступінь участі громадян і гарантують безособові політичні права, прозорі інститути, які структурують процес прийняття рішень і забезпечать правову підтримку найширшого кола організаційних структур, включаючи політичні партії та економічні організації.

Вона полягає у ряді змін в економіці, які забезпечать відкритий доступ суб’єктів економічної діяльності до всіх доступних цивілізованих ринків, конкуренцію на цих ринках, вільне переміщення товарів і людей в часі і в просторі, можливість створювати вільні, нічим не обмежені структури для досягнення економічних цілей, реальний і ніким не підважуваний захист прав власності, а також заборони на використання насильства для отримання ресурсів і товарів або якого-небудь примусу щодо інших гравців ринку.

Що може стимулювати другу соціальну революцію?

Самі небезпеки, які чекають на нашу економічну систему;

Соціальні вибухи, які неминуче супроводжуватимуть економічні кризи;

Добре функціонуючий малий і середній бізнес, наявність середнього класу;

Зрілість політичних та економічних еліт.

Хто може здійснити другу соціальну революцію?

Малий і середній бізнес, середній клас. Він найбільше зацікавлений у загальному та рівному праві і вільному широкому доступі до економічної діяльності. В умовах соціального порядку обмеженого доступу його жорстко регламентують у його економічній активності на користь олігархату – економічної та політичної еліти. Та сам він не може подолати ні монополізму в економіці, ні концентрації влади в політиці. Опір олігархату може тривати досить довго;

Тому цей перехід неможливо здійснити без готовності розвинутого олігархату перейти до вищої форми соціальних стосунків. Повинні відбутися зміни всередині господарчої еліти і пануючої політичної коаліції. На якомусь етапі свого розвитку еліта, для забезпечення стабільності власного статусу, потребує не особистих домовленостей, які часто не виконуються, а безособових відносин всередині еліт, які потім поширюються на все суспільство.

Так з’являється право, яке відходить від вибірковості та ексклюзивності.

Так появляються справді вільні економічні відносини, безособова конкуренція, яка не опирається на близькість до влади чи штучно створювані монополії.

На якомусь етапі розвитку соціального порядку обмеженого доступу, олігархічної держави, еліта приймає рішення радше піти на поступки соціальній революції, ніж втратити все. Еліта потребує правового і соціального закріплення свого статусу і власності.

На наше переконання український олігархат сьогодні потребує закріплення свого статусу, а це означає тільки перехід до держави широко доступу – іншого шляху немає.

Він вже набув власності, отримав статус, однак його положення дуже хистке, про що свідчить особиста доля багатьох українських олігархів. Будь-яка політична зміна, примха президента чи соціальне потрясіння може позбавити його і власності, і статусу, і навіть волі. Тому в українському олігархаті зріє згода перейти до соціального порядку широкого доступу більшої частини населення до влади, свобод та ресурсів.

В результаті другої соціальної революції олігархат отримує стабільність, а більша частина населення якнайширший доступ до формування влади всіх рівнів, повної реалізації всіх людських свобод, повної свободи економічної діяльності.

Тому завданням ІІІ Української республіки є:

демонополізація української економіки,

демонополізація української політичної системи,

дерегуляція економічних відносин,

створення умов широкого доступу якнайширших мас громадян до вільної економічної діяльності,

створення умов широкого доступу якнайширших мас громадян до матеріальних ресурсів країни,

підтримка малого та середнього бізнесу.

Зміну соціально-економічної системи ми називаємо побудовою ІІІ Української Республіки і, на наш погляд, саме тепер вона і необхідна, і назріла, і можлива.

Львів, 2 листопада 2013