Тим не менше: Кримінальний авторитет Сергій Аксьонов при відсутності кворуму Верховної ради Автономної республіки Крим під дулами автоматів «неопізнаних» у формі проголошує себе прем’єр-міністром Криму. Тим не менше об’єкт за об’єктом так звані «невідомі» на БТРах та військових вантажівках займають об’єкт за об’єктом. Взяті під контроль всі аеропорти, «Кримаерорух» - тобто все небо автономії. «Неопізнані» вертольоти невідомої країни десятками сідають в аеропорті Бельбек, коло Севастополя. Ракетний катер ЧФ РФ вранці заблокував зовнішній рейд Балаклавської бухти під Севастополем. Тобто заблокував вихід з бухти в море кораблів і катерів бригади Державної прикордонної служби України. Це події сьогоднішнього дня. Вал подій. Цунамі. А ще тільки середина дня.

Стиль Путіна. Чергове «мочилово в сортире»

Демонстративне ґвалтування суверенітету чергової сусідньої країни. На радість своїм холопам, що спостерігають це «мочилово» коло телевізорів. Бо ж «сильны, как никогда». Бо ж – «империя». З слиною в роті переказують, як круто «вооружены наши ребята – это вам не фанерные щиты майданутых».

Ще 10 грудня я написав статтю «Сьогодні в Україні вересень 1939-го». Тоді режим Путіна вищерив пащу на всю Україну. І подавився. Режим його «шниря» Януковича розсипався, як карткова хижка. Януковичу з усіма своїми страусами та стразами в носу прийшлося втікати з «хази» як якомусь Бокасі.

На ганьбу Великому і Ужасному Путіну, «который все может».

Тому Путін тепер демонстративно «відігрується» на маленькій частинці України – у Криму. По дрібному гадить. З виглядом Великого і Ужасного. Треба ж підтримати в очах своїх холопів імідж цього Великого і Ужасного. Бо ж «усомнятся». Хоча насправді вся ця його метушня у Криму є тільки таким собі ницим «западлом». Гадить, бо знає, що Київ ослаблений. Захід як завжди «стурбований». А, отже, за це йому, Великому і Ужасному, нічого не буде.

А те, що це можливо остання дія остаточного прощання українців з росіянами неначе й не бачить. Ну добре, кремлівські карлики від яких рябить в очах не бачать і бачити не хочуть. Але ж є росіяни (россияне). Є громадяни Росії. Не всі ж є бидлом, яке радісно гигикає від того, що «хохлов мочат в сортире». Після «хачиков», «кавказцев», «чеченов», «гомиков», «нигеров»…

Що чекає українців і росіян у майбутньому? Не росіян (русских), що живуть в Україні – вони громадяни України, як і всі інші. І у більшості своїй поза всяким сумнівом хочуть спокою та миру Україні як своїй Батьківщині. Багато з них доказали це на Майдані. Часто своєю кров’ю. А власне росіян громадян Росії (россиян). Що отримають українці, українці всіх національностей? Спадщину Путіна? Як свого часу спадщину Сталіна? І «ухмилочки» гебні з автоматами – мовляв все культурненько, все чудес ненько - не допоможе. Можна і так. Але тоді стосунки ґвалтівника і зґвалтованого будуватимуться на пам’яті і рані - пам’яті і рані - цієї травми. Над українсько-російськими стосунками на багато поколінь домінуватиме ця травма після путінського «мочілова» в Криму. Розумію, що путіноїдам тай самому Путіну це байдуже. Як і майбутнє України. Зрештою, і Росії також. Але інших голосів з Росії не чути. Якщо і є. А переконаний, що є, та голос їх слабенький. Тому ми чуємо тільки ревіння БТРів та гвинтокрилів. Сьогодні для нас, для всіх українців це голос Росії.

Хоча ні. Ось голос Людини. Не політика. Андрія Макаревича: «Про мерзость…Такой разнузданной пропаганды и такого количества вранья я не припомню с лучших брежневских времен. Да и то не сравнить: возможностей тогда было меньше. Ребята, вы чего добиваетесь? Создания общественного мнения для ввода войск на территорию суверенного государства? Оттяпать Крым? ЦК КПСС, вводя войска в Чехословакию, с народом не советовался. И что, кроме того что обосрались на весь мир? Вот сегодня две страны вместо одной. И что, где первая, где вторая? Получили мы их любовь? Или что-то еще? Конечно, на Украине наделали массу глупостей — с русским языком, со сносом памятников. Но такие глупости неизбежно сопровождают любую революцию — пружина разгибается в обратную сторону. А потом все встает на места — глупость не может длиться вечно. Ребята, нам с ними жить. По-прежнему по соседству. И желательно в дружбе. А как им жить, они решат сами. Или пострелять захотелось? Говорят, патриотизм укрепляет. Ненадолго.»

А якщо так, то нічого іншого не залишатиметься - майбутні українсько-російські стосунки будуватимуться на фундаменті, який для всіх нас збудує Путін. Зрештою, таку саму базу російські правителі збудували і у стосунках майже з усіма своїми сусідами – з естонцями, латвійцями, литовцями, поляками, угорцями, чехами і т.д. На жаль. Правда тоді будували всякі там Сталіни та Берії. Тепер Путін.

Дехто і в Україні цьому втішатиметься. Бо ж ескалація протистояння у Криму та його показова окупація, яка зараз відбувається, неминуче призведе до емоційного розриву. Розриву між українцями та росіянами. Це було між Боснією та Сербією. Хорватією та Сербією. Неначе й мови до болю подібні. А інколи навіть і віра, як х Чорногорією. І все таки розрив. Бо далі цього терпіти вже було годі. Це було. І нікого нічого не навчило. Бо запустили машину ненависті.

Однак вернімось до Криму. Сьогодні путіністи демонструють всю свою пацановатість. З усіх сил «опускають» все, що хоч якимось своїм аспектом є українським. Однак яка політична перспектива цієї повзучої окупації Криму?

Вкотре Путін постане як печерний сталініст, щось непристойне, брехливе, мстиве до зашпор під нігтями, зрештою, просто дрібне (мелочное). Якщо й утвориться якесь кримське Придністров’я, то доля його буде печальна. Напевно його чекатиме доля того самого Придністров’я, яке нидіє у позачассі вже чверть століття. Світове співтовариство не визнає цієї окупації, якщо вона інституціоналізується. Не думаю, що навіть дрібненький (мелочный) Путін відважиться включити Крим у Російську Федерацію. Росія, як та курка на помийниці, остаточно оточить себе сміттєвими купами на кшталт Абхазії, Південної Осетії, Чечні, Придністров’я. Можливо це ще не кінець. Тих куп добавиться. Куп без жодної історичної перспективи. Гниття старіючої клептократської імперії продовжиться. Поки житимуть кремлівські тролі. Поки можна проїдати нафто- та газодолари – майбутнє своїх внуків. Поки можна «мочить хохлов в сортире». А це ще довго. Болісно і ганебно.

Може і варто максимально відсторонитися від цього процесу розкладу. Хоча людей шкода. З обох боків.

Київ, 28 лютого 2014