В Україні зрозуміти, де свої, а де чужі не так просто. Народ дурять картинками і тріскучими промовами.

Тому потрібно орієнтуватися на те,

·                        чого Україна хоче досягнути;

·                        що вона може зробити, щоб цього досягнути;

·                        хто може забезпечити досягнення цих цілей;

·                        якими засобами ми оперуємо;

·                        хто є нашими союзниками;

·                        хто є нашими попутчиками;

·                        хто є нашими супротивниками/ворогами;

·                        які перешкоди на шляху до досягнення цих цілей;

·                        чого прагнуть досягнути наші супротивники/вороги.

Почну з першого – це неначе найпростіше.

Які були цілі Майдану? Вони змінювалися, доповнювалися і розширювалися на міру того, як розвивалося протистояння на самому Майдані, а потім і на міжнародній арені. Після повалення режиму Януковича цілі Майдану стали цілями країни. Ну і мали б стати цілями теперішньої української влади:

·                        Зміна системи влади в Україні (з грудня 2013);

·                        Інтеграція з Європейським Союзом (за станом на листопад 2013 року – у формі асоціативного членства);

·                        Отримання захисту від агресії Росії (з початку операції по анексії Криму – кінець лютого 2014);

·                        Консолідація країни (перед лицем небезпеки – з 20 лютого 2014)

Яка реакція на визначення цих цілей нашого єдиного супротивника, а після анексії Криму – ворога – Російської Федерації?

·                        Збереження олігархічного режиму як системи здійснення влади в Україні;

·                        Блокування зближення України та ЄС у будь-яких формах;

·                        Блокування вступу Україну у будь яку організацію, яка забезпечить її недоторкуваність у майбутньому – блокування зближення чи вступу в НАТО;

·                        Фрагментування через федералізацію України для її наступного розчленування

Тому Міністерство закордонних справ Росії в процесі реалізації анексії Криму і виставило на пробу вимоги до України:

·                        Відмовитися від спроб усунути олігархічні клани від влади

·                        Відмовитися від вступу до НАТО

·                        Змінити державний устрій України з унітарного на федеративний

А для того Україна повинна:

·       Heгaйнo викoнaти зoбoв'язaння, щo мicтятьcя в Угoдi пpo вpeгyлювaння cитyaцiї нa Укpaїнi вiд 21 лютoгo 2014 poкy, пo вилyчeнню нeлeгaльнoї збpoї, звiльнeнню нeзaкoннo зaйнятиx бyдiвeль, вyлиць i плoщ, a тaкoж пo opгaнiзaцiї oб'єктивнoгo poзcлiдyвaння aктiв нacильcтвa в гpyднi 2013–лютoмy 2014 poки.

·       Бeз звoлiкaння cкликaти зa piшeнням Bepxoвнoї Paды Укpaїни кoнcтитyцiйнi збopи з piвним пpeдcтaвництвoм ycix yкpaїнcькиx peгioнiв для пiдгoтoвки нoвoї фeдepaтивнoї кoнcтитyцiї, в якiй pociйcькiй мoвi бyдe нaдaний cтaтyc дpyгoї дepжaвнoї мoви.

·       Biдpaзy пicля cxвaлeння нoвoї кoнcтитyцiї мaє бyти пpизнaчeнe пpoвeдeння пpи шиpoкoмy i oб'єктивнoмy мiжнapoднoмy cпocтepeжeннi зaгaльнoнaцioнaльниx вибopiв нaйвищиx opгaнiв дepжaвнoї влaди Укpaїни з oднoчacним пpoвeдeнням вибopiв opгaнiв зaкoнoдaвчoї i викoнaвчoї влaди в кoжнoмy cyб'єктoвi фeдepaцiї.

·       Пpизнaєтьcя i пoвaжaєтьcя пpaвo Kpимy визнaчити cвoю дoлю вiдпoвiднo дo peзyльтaтiв вiльнoгo вoлeвиявлeння йoгo нaceлeння в xoдi тoгo, щo вiдбyвcя 16 бepeзня 2014 poкy peфepeндyмy.

·       Bcтaнoвлeний нa ocнoвi cyкyпнocтi виклaдeниx вищe зa цiлi i пpинципи дepжaвний ycтpiй Укpaїни, її cyвepeнiтeт, тepитopiaльнa цiлicнicть i нeйтpaльний вoeннo - пoлiтичний cтaтyc гapaнтyютьcя Pociєю, Євpocoюзoм i CШA iз зaкpiплeнням peзoлюцiєю Paди Бeзпeки OOH.

А якщо перекласти на людську мову то:

·                        ліквідувати Майдан і його здобутки – заблокувати будь-який суспільно-політичний розвиток країни;

·                        федералізувати-фрагментувати країну на конституційному рівні;

·                        обрати федеральні парламенти і, відповідно, уряди чим підготувати подальші анексії в разі потреби;

·                        визнати анексію Криму;

·                        оголосити про «нейтральний» статус під реальним протекторатом Росії тобто відійти під повний військовий контроль Росії ;

·                        визнати російську мову державною.

Тобто Україна має залишитися «сірою» зоною з невизначеним статусом і обов’язково нижчим рівнем життя, ніж в Росії. А також під повним її контролем.

Як би мав реагувати Президент, Верховна рада та Уряд України? При цьому слід було б враховувати, що наші партнери-попутчики у дурацькій ситуації. Гаранти нашого суверенітету не знайшли інструментів його захисту перед агресором. Разом з тим вони почали усвідомлювати, що агресор почне загрожувати їм самим і їхнім союзникам – Литві, Латвії, Евтонії. А також і Польщі. Мусять щось робити. Запропонувати Україні якусь цукерку. А то й дві. Саме такий момент, що можна брати, якщо не рвати. Як Путін – той не соромлячись рве на себе. Але спочатку потрібно захотіти. Підтвердити це політичною волею. Позбутися панічного страху. І чітко сформулювати – хочемо в НАТО та ЄС. Тим більше тоді, коли з перестраху і ганьби наші партнери-попутчики дозрівають до:

·                        Прийняття України у члени НАТО;

·                        Не лише надання Україні асоційованого членства у ЄС, але й відкриття шляху до реального членства у ЄС

Симптоматичною є заява єврокомісара ЕС з питань розширення і політики добросусідства Стефана Фюле - 18 березня перед полуднем він заявив, що Україні слід надати членство в Євросоюзі. Відповідні декларації прийняв Європарламент.

Які інструменти реалізації планів Росії в Україні?:

·                        Зовнішній військовий, дипломатичний та економічний тиск;

·                        Внутрішня дестабілізація України з допомогою прямої агентури свої спецслужб;

·                        Внутрішня дестабілізація України з допомогою проросійської п’ятої колони;

·                        Встановлення контролю над країною шляхом обрання/призначення підконтрольних Росії вищих посадовців – аж до президента України включно.

Які інструменти реалізації планів Росії у світі?:

·                        Зовнішній військовий, дипломатичний та економічний тиск (газовий шантаж ЄС, військове застрашування на Балтиці під час анексії Криму);

·                        Задіяння закордонних агентів впливу та економічних лобістів (дуже показовими тут є лобісти Газпрому у Німеччині);

·                        Розмінювання України (наприклад на «зачистку» Сирії – що вже почало реалізуватися)

А тепер дивимося, як реагує українська влада на вимоги Росії – уважно слідкуйте за руками наших нових можновладців:

Спочатку було «взято владу» - зі здивуванням всі побачили, що всі посади – голови Верховної ради, в.о.Президента, прем’єр-міністра, головнокомандувача Збройних сил обійняла партія «Батьківщина» - на виду дві особи Олександр Турчинов та Арсеній Яценюк. Однак всі розуміють, що реальним головою держави сьогодні є Юлія Тимошенко. Вони ж радше її інструменти. Принаймні так би мало бути виходячи з партійної дисципліни. Нічого не маю проти «Батьківщини», проте...

Партії ВО Свобода дали відкупне у вигляді кількох посад та областей. Відпрацьовують звично «картинками» для російського телебачення - як от остатньо з побиттям під камеру негідника з Першого телеканалу. «Отдельноє спасибо» від Владім Владімірича. Ну дуже допомогли, коли він весь в лайні. Може показати пальцем - не тільки він один. А Мірошниченку орден «Собирателям земель русских» :) Дістали.

Інших партій та рухів немає. Кличку пояснили чи сам зрозумів. Одним словом - «як роса на сонці»...

Майдан теж представлений скромненько і навіть жалісно. З ним справу вирішили. Як у 2004-му. Хоча…

Практично повний параліч влади з перших годин проведення анексії Криму сприяв її успішній реалізації. Запитання – сприяння цій анексії було неусвідомлюване з огляду на страх, шок, некомпетентність, чи «у відповідності з попередніми домовленостями»? Відповідайте самі. Тепер йде процес «акуратної» евакуації решток українських інституцій та військових частин – під словесним прикриттям – «ми залишаємося» чи «ми з піднятими знаменами, зброєю (певно морськими кортиками) покидатимемо гарнізони» – виступ одного з заступників командуючого Збройними силами України. Що це? Хоч я розумію, що військові не повинні воювати, збройно протистояти ні за яких обставин. Це не їх функція. А пекарі не мають пекти хліб, а лікарі лікувати… принаймні в Україні. Хоча, звісно, de iure Крим буде українським і т.д. А також в поезії…

18 березня, коли Фюле зробив свою заяву про відкриття реального шляху до членства України  в ЄС її негайно хоча приховано (сором’язливо тсказать) дезавуював прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк (!) та представник України при Євросоюзі Костянтин Єлисєєв, які заговорили про підписання економічної частини Угоди про асоціацію з ЄС аж наприкінці поточного року. Можна було б запропонувати ЄС підготовити цю угоду і до 2017 року – чому ні. Тим більше, якщо цього так прагне Росія… «Ми поки відклали підписання економічного розділу цього документа, беручи до уваги переживання і побоювання, чи не призведе зона вільної торгівлі до негативних наслідків для індустріальних регіонів, а це в першу чергу Схід», - запевнив він. Чи я знову щось недозрозумів :)

Хоча, будьмо справедливі, той самий прем'єр-міністр Арсеній Яценюк 21 березня мав би підписати у Брюсселі політичну частини угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Може змусять… І не відкрутиться…

Про НАТО – знову ж оголошувати «погані новини» доручають тому, кого не шкода – знову ж прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк заперечує плани України вступити до НАТО чи бодай зробити хоч якийсь крок у цьому напрямку. «Виключно заради збереження єдності України, питання про вступ в НАТО не стоїть на порядку денному. Захищати країну буде сильна, сучасна українська армія», - заявив Яценюк 18 березня.

Одним словом ми крок за кроком виконуємо вимоги, виставлені Міністерством закордонних справ Росії? Путін нищить здобутки Майдану, чітко блокує можливі шляхи порятунку України, чи то через зміну системи влади, чи то з допомогою вступу до НАТО чи ЄС. Наступне завдання Путіна поставити в Україні свого ставленика/ставлеників. Кого цікаво.

Хоча на словах МЗС України гнівно відкинуло претензії Росії: «Запропоновані Росією ідеї відображають повністю неприйнятний підхід – перекроїти кордони України, позбавити її суверенного права на внутрішню і зовнішню політику та підірвати основи системи міжнародних відносин у повоєнній посткомуністичній і пострадянській Європі». Красиво. Та що таке слова…

Одним словом у доскіпливих обсерваторів все одно залишається підозра, якої годі позбутися, – чи ми спостерігаємо реалізацію плану, складеного десь у січні-лютому і парафованого «зацікавленими сторонами» десь на початку лютого, чи зі страху біжимо поперед паровоза в надії, що «царь не велит казнить и милует»? Невже не зрозуміло, що «не милует». Тим більше рабів.

Але ж «рабів до пекла не пускають». Як і зрадників. Ну і нездар.

І останнє – а навіщо тоді був Майдан? Для зміни персон? Чи для зміни країни? Бо як так далі піде, то все буде так само. Тільки без Криму. Ну і Януковича.

Я за зміну країни. А не «напёрсточникоff».

Львів, 19 березня 2014