Від справедливого гніву і звільнення Пантелеймонов три тижні ховався, пішовши на лікарняний. Що, зрештою, неначе не завадило йому вчора дати вказівку в онлайні показувати помпезний акт підписання анексії Криму по головному каналу країни – акт приниження України – так потім фігуранти скандалу пояснювали свої дії. Це потім не підтвердилося.

З огляду на це, зі слів депутатів від партії ВО «Свобода», вони і вирішили змусити його написати заяву про відставку.

Акцію «примушування до відставки» чомусь вирішили здійснювати в онлайні. Разом з депутатами від ВО Свобода до офісу НТКУ прийшов актвіст ВО «Свобода» Олександр Аронець, який вів пряму трансляцію у стрімі на своєму інтернетканалі svoye.tv, що створювався тією ж ВО «Свобода».

«Примушування» до відставки проходило у крайньо брутальній формі – з особистими образами, спробами принизити національну гідність, побиттям. Депутат від ВО «Свобода» Ігор Мірошниченко в прямому ефірі називав керівника НТКУ «москалем» і звинувачував його в постійній брехні на каналі під час Майдану.

Форма, в якій депутати ВО «Свободи» на свій розсуд, а точніше свавільно, проводили заслужену люстрацію Пантелеймонова викликала шквал обурення в країні. У всій країні – і серед прихильників нової влади, і серед її опонентів.

Практично все суспільство засудило цей ексцес як провокацію і «ніж у спину української революції».

Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк блискавично засудив цю провокацію народних депутатів від ВО «Свобода». «Це не наші підходи. Країна, яка йде до Европейського Союзу, буде сповідувати на ділі базові принципи та цінності европейської спільноти... Оцінку роботі керівництва Національної телекомпанії України має давати Кабінет міністрів відповідно до діючого законодавства країни», – підсумував він.

Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков одразу ж заявив, що готовий провести розслідування щодо дій «свободівців».

Генеральний прокурор Олег Махніцький – теж до речі член ВО «Свобода» – також виявив готовність розслідувати інцидент попри своє членство у цій партії. «Усім діям буде дано об'єктивну оцінку. Жодного політичного підтексту не буде», – пообіцяв він. З огляду на цей інцидент порушене кримінальне провадження.

Навіть лідер партії ВО «Свобода» Олег Тягнибок розкритикував поведінку головного фігуранта Ігоря Мірошниченко в кабінеті голови Національної телекомпанії України та заявив, що той готовий відмовитися від депутатської недоторканості і постати перед судом.

Такий фактаж.

Однак щодо дій членів партії ВО «Свобода» та її політики в цілому все одно залишається багато запитань.

Українське суспільство однозначно оцінило цей інцидент як акцію, яка мала «збити», «погасити» шквал обурення російською анексією Криму – вона відбулася того ж дня ввечері, коли на всіх каналах мало б іти бурхливе обговорення анексії Путіна, коли було вбито першого українського військовослужбовця у Криму. Натомість в інформаційний простір було вкинуто відео цього скандалу і інформаційний контекст був зім'ятий.

Разом з тим це відео підтверджує слова Путіна про «фашистів», які узурпували владу у Києві. Тут показано і фашистські насильницькі методи. І узурпація влади – видно, як у Києві відбувається люстрація. Дискредитується люстрація як така.

Разом з тим робиться спроба через громадську думку заблокувати українські спроби отримати асоційоване чи повне членство у ЄС, просити допомоги НАТО, взагалі якось розраховувати на хоч якусь допомогу Заходу і т.д.

Спеціалісти із змістовних війн, сенсових війн, інформаційних війн однозначно оцінюють цю провокацію як точкову точно сплановану акцію. Хоча не всім фігурантам акції обов'язково було це знати. Ідіотам теж є місце у світі.

ВО «Свобода», як і всі закриті праві партії та групи на постсовєтському просторі, якщо не створювалися таємними спецслужбами, то були нашпиговані їх агентурою під завязку і є під їхнім повним чи частковим контролем.

Відповідно, ці угрупування активно використовуються для вирішення політичних завдань третіх політичних гравців.

Вони головно використовуються для дискредитації супротивника. І історія такого використання ВО «Свободи» дуже давня.

Невеличкий екскурс:

Першим великим спектакулярним скандалом була дискредитація блоку партій, які готували помаранчеву революція 2004 року та підтримували кандидата у президенти Віктора Ющенка. Улітку 2004 року, під час президентської кампанії, депутат блоку «Наша Україна» Олег Тягнибок закликав на горі Яворина «віддати нарешті Україну українцям – готуватися і боротися – з москалями, ... німцями, ... жидвою та іншою нечистю...». Все це «випадково» під проливним дощем відбувалося перед телекамерами і було максимально використане у кампанії дискредитації Помаранчевої революції. За це Олега Тягнибока виключили з фракції «Наша Україна» за «ксенофобські висловлювання». І його партія ВО «Свобода» вирушила в самостійне політичне плавання.

Наступним «скандалом на камери» став спіч члена політради ВО «Свобода» Ірини Фаріон у дитячому садочку. 19 лютого 2010 року в рамках акції «Утверджуймо державну мову!» вона проводила заняття, присвячене проблемі національної ідентичності (!), у дитячому саду N67 (!) міста Львова, де російськомовним дітям вона пробувала «пояснити», як їх насправді мають називати – не по-російськи, а по-українськи. В неприпустимій у розмові з малими дітьми формі вона засудила «русифікацію українських імен». І звісно, «випадково» у дитячому садочку опиняються телекамери. Того ж дня цей сюжет виставляють в Інтернет та масовано прокручують по всіх російських телевізійних каналах як свідчення повальної ксенофобії української опозиції.

Однією з технологій дискредитації опозиції стало щорічне проведення стилізованих під неонацистські смолоскипних маршів. Так 1 січня 2014 року для дискредитації Майдану 2013 року ВО «Свобода» провела у Києві смолоскипний марш, який широко показали по російському телебаченню в доказ існування в Україні «фашизму». І дійсно, візуально він дуже нагадував нацистські марші 30-х років. Жодні вмовляння інших опозиційних сил, моральних авторитетів, громадських лідерів не проводити цього заходу під час зимового «стояння» Майдану нічого не дали. На «чиєсь» замовлення він мав відбутися і він відбувся! «Картинка» була забезпечена.

Наступною провокацією ВО «Свобода», хоча не тільки, стала ініціатива відміни скандального Закону про мови, який дійсно був прийнятий попередньою владою для нищення української мови. Однак його відміну у перший день роботи Верховної ради України після втечі Віктора Януковича – 23 лютого 2014 р. – більшість експертів оцінюють як свідому провокацію, яка мала «підірвати» південні і східні російськомовні регіони України. Так і сталося. Не допомогло і те, що в.о. Президента України Олександр Турчинов заветував відміну цього закону. Ця провокація стала одним з приводів (не причиною, звісно) для виправдання анексії Криму. Тому політичні аналітики схильні бачити у цьому «замовлення Кремля».

Побиття Пантелеймонова за кільканадцять годин було наведене як свідчення фашистських методів нової влади Постійним представником Росії при ООН Віталієм Чуркіним. Не знаю, яких ще аргументів потрібно тим, хто не хоче бачити очевидного – колабораціонізму принаймні частини свободівців з нашими тепер вже ворогами. Хоча... наші люди люблять постійно ставати на ті самі граблі... Тому я не великий оптиміст.

Це тільки частинка «театральних постановок», які є постійною практикою інфільтрованої у ВО «Свободу» агентури та рядових активістів цієї партії, які навіть не підозрюють про що йдеться. Скандал з Пантелеймоновим є тільки одним з елементів дискредитації українського визвольного руху «на замовлення» цинічною верхівкою ВО «Свободи».

Ну а про «методи» політичної боротьби ВО «Свобода», то варто згадати такі ж побиття ведучого львівського телеканалу ZIK Дмитра Добродомова депутатом від ВО «Свобода» Йосифом Ситником, побиття депутата ВР Олеся Донія депутатами від ВО «Свобода» Юрієм Сиротюком і Леонтієм Мартинюком. І всі в туалеті – очевидно це якась така специфіка свободівців. Так що ці три останні фігуранти не оригінальні. Оригінальність тільки у тому, що їхньою жертвою дійсно був представник режиму Януковича.

Все було б нічого – маргінальними боями в туалетах – якщо б ВО «Свобода» не була членом урядової коаліції. Як на мене, то її реальне місце на маргінесі політичного життя. Всі подібні секти там і перебувають. І невдовзі вона там буде. Якщо і далі продовжуватиме «підпрацьовувати на стороні». Однак поки що вона є широким полем для здійснення медійних провокацій, однією з яких і стало показове у всіх сенсах «примушування до відставки» голови Національного телевізійного каналу України Олександра Пантелеймонова.

На жаль. Українське суспільство має усвідомити, пережити і подолати цю політичну девіацію. Дії теперішньої влади показують, що процес подолання цього явища пішов. Хоча ще можливі певні ексцеси. Часто «ексцеси на замовлення».

Львів, 19 березня 2014