Сьогодні 1 листопада у День всіх святих поминають
тих, що відійшли. Традиція давня у всій Європі, і в Україні. Сьогодні
багато хто у Львові відвідає хоча б подумки своїх рідних, яких вже немає у
цьому світі. Але не тільки рідних, але й тих, кого просто шануєш.
Тому вже одинадцять років поспіль у Львові на
Личаківському цвинтарі – місці, де знайшли спокій і колишні друзі, і колишні
супротивники – відбувається дивовижний, як на наші часи, захід – спільна
поминальна молитва української та польської спільнот Львова на українських
військових меморіалах та польських військових меморіалах. Спільна молитва на
могилах тих, хто у більш нерозумні часи поборював один одного.
От і цього року щиро запрошуємо тих, хто має таку
можливість, хто є у Львові, і львів'ян і гостей міста прийти на Личаківський цвинтар. Цієї ночі він буде
палати більшою кількістю вогнів, ніж саме місто – десятками, якщо не сотнями
тисяч свічок.
Сентименти – скаже хтось. Може й так. Однак ці
сентименти дозволяють дивитися не так у минуле, як у майбутнє. І сьогодні на
Личакові напевно не буде поховання, на якому чиясь, не обов’язково рідна, але й
зовсім чужа рука не поставить свічки.
А насамкінець пропоную текст Олеся Пограничного «Залишите минуле історикам та святому Петрові»:
«Одинадцять років тому, коли в одержимих
конфронтаційною риторикою середовищах Польщі та України роздмухувався конфлікт
навколо польських військових поховань на Личаківському кладовищі, група людей
доброї волі з обох країн знайшла в собі мудрість і силу подати один одному руку
примирення і спільно помолитись за взаємопрощення та взаємопримирення. 1 листопада 2002 року відбулася знакова
Польсько-українська зустріч за участю кардиналів Любомира Гузара
та Мар’яна Яворського, Яцека
Куроня та Михайла Гориня і ще близько сотні
громадських лідерів з України та Польщі. (детальніше – тут). Ця
зустріч розпочалася круглим столом «Що нам робити із своєю історією» а
закінчилася спільною молитвою на Меморіалі воїнам УГА та Цвинтарі Орлят. Мета
була прозора і далекоглядна – на місці, з котрого почав розгорятися конфлікт,
створити ще одну платформу до поєднання і порозуміння.
Рідний брат Єжи Гедройця написав тоді до учасників зустрічі листа, в якому
сказав, «Люди доброї волі з обидвох боків
польсько-українського кордону, а зокрема інтелігенція, не можуть залишатися
байдужими стосовно виявів злої волі та ксенофобії, позаяк пасивність може бути потрактована як згода». А професор Гарвардського
університету, знаменитий історик-візантолог Ігор Шевченко зазначив: «Обидві
сторони повинні визнати за своє гасло: «Дивитись уперед, а не назад»».
Ця миротворча ініціатива виникла тоді в середовищі
Українського Католицького університету та Журналу «Ї». Відтак щороку 1
листопада представники української та польської громади Львова спільно моляться
на цих скорботних для обох історичних пам'ятей місцях.
В історії часто недалекоглядні ігри патріотів закінчувались плачем вдів і
сиріт. Люди, котрі цього не розуміють, провокують конфронтації. Людям, котрі
плекають у собі відповідальність за майбутнє свого роду і своєї землі, належить
постійно підтримувати мир і прагнути до порозуміння.
Одного разу мій добрий приятель сказав: залишите
минуле святому Петрові та науковцям-історикам, віддайте майбутнє в руки
Всевишньому, самі ж гідно і в мирі живіть нині, бо тільки так зможете
забезпечити собі по смерті прихильність св.Петра
перед брамою вічності...»
Львів, 1 листопада 2013