Дещо повторюся для введення в контекст тих, хто не надто слідкував за цією темою:

Головною загрозою незалежності і суверенітету України останніми роками стала її енергетична залежність від Росії. Росія здійснила декілька блокувань подачі газу до України і, відповідно, до ЄС, які цілком можна назвати «газовими війнами» Росії з Україною.

Здавалося, що «газовий зашморг» затиснеться не лише на шиї безрадної і незарадної України, але й на шиї Европейського союзу.

Російський концерн Газпром став не лише монополістом у справі видобутку і постачання газу (поєднання цих функцій у ЕС заборонене), але й головною зброєю. Режим Путіна пробував упокорити і ЕС, і не тільки ЕС, застосовуючи саме Газпром. І йому це вдавалося. Таким країнам, як Україна чи Грузія, або ж Молдова, з допомогою і цієї зброї, і зброї іншої, доволі ефективно блокувалося зближення з ЕС та НАТО.

Досвід холодного шоку, коли Росія звично відключила кілька разів подачу газу саме під Новий рік, примусив ЕС шукати альтернатив постачання газу, перейти на режим енергоощадності і шукати інших способів видобутку газу.

Технологічний поступ неочікувано відкрив нові перспективи – промисловий видобуток газу із сланців, що залягають на великих глибинах. За кілька років ця технологія опанувала ринком газу у США. Ціна на газ у США різко впала. Невдовзі те саме станеться і у ЕС. І це дуже боляче вдарило по Газпрому. А відповідно, і по планах Путіна на домінування, якщо не у світі, то в регіоні. Принаймні на колишній постсовєтській території.

Коли перед Газпромом стало питання виживання, що рівнозначне і питанню виживання режиму Путіна, то першим завданням стало збереження ринків збуту.

А для того треба було примусити такі країни, як Україна на силу купувати за несосвітенною ціною якомога більші об’єми газу – тобто примушувати не до миру, як торочили кремлівські можновладці у випадку Грузії, а до купування. З Україною це вдалося. Газова угода 2009 року зобов’язала Україну на роки купувати російський газ у величезних об’ємах. Та ще й за найвищою для країни ціною.

З іншого боку потрібно було всіма силами блокувати видобуток місцевого газу із сланців, якими багата і Европа, і Україна.

Інструментами блокування розвитку процесу видобутку сланцевого газу, якщо не вдавалося домовитися чи натиснути на місцеву владу, як от в Україні, стали різного роду політичні, екологічні і громадські рухи. Благо, що лідери цих рухів для «Газпрома» коштують дуже дешево – не той масштаб вирішення питань. Звісно, що «опірність» української влади тиску з боку Росії пояснюється банально – вона «в долі». Можна оцінювати це як завгодно – з моральної чи якоїсь іншої точки зору – однак об’єктивно для української незалежності ця «опірність», а точніше «зацікавленість» Сім’ї у розвитку видобутку сланцевого газу во благо. Що є парадоксом для ортодоксального опозиціонера. Як і Янукович-евроінтегратор. Однак є як є.

Безпосередніми виконавцями проекту видобутку сланцевого газу стали американські компанії Chevron і ExxonMobile.

Опонентами видобутку сланцевого газу стали ВО «Свобода» і КПУ – чудове і вже, здається, всім очевидне єднання.

Однак КПУ все ж не виконало поставленого завдання до кінця. Вона так і не спромоглася на глибоко занурену у товщу народу антисланцеву кампанію.

Натомість ВО «Свобода» виконала своє завдання блискуче. Воно сягнуло самого денця галицької провінції. Там зараз мало хто знає, що таке Chevron і ExxonMobile, однак свято переконані, що у них у франкових криницях щезне вода - палатиме сланцевим газом, а Лисуні та Зіроньки доїтимуться не молоком, а хімікатами. Бо ж по сільських клюбах ледь не всуціль прогнали явно фальшовані фільми про шкоду все цього ж сланцевого газу. Одним вловом «в кіні було - значить правда. Сама бачила»… Народ – велика сила J

Зрештою ВО «Свобода» справді підійшла до справи всерйоз – задіяла і екологів, і громадських активістів, і своїх же ж активістів, і священство. А що Chevron? Напевно недооцінив наше недорозвинуте громадянське суспільство. На майбутнє мав би врахувати, працюючи у таких молодих демократіях, як Україна. Може понадіялися на те, що Сам зацікавлений, отож протисне питання.

Кампанія у пресі, якісь осмислені дискусії опонентів ВО «Свободи», а зрештою, підозрюю, і тиск Сім’ї дещо «скорегували» та пригладили позицію лідерів ВО «Свободи» і головного флагмана антисланцевої кампанії голови Комітет Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи  Ірини Сех. Занадто очевидно стирчали за цією кампанією чудесні вушка газпромівських лапреконів.

Однак твердих у «своїх» переконаннях галичан не переконаєш. Якщо вони вже щось засвоїли, то це надовго. Навіть хотіли б лідери ВО «Свободи» зіслизнути з цієї теми, а не так просто. Сланцевий газ і зло для їхнього стержневого електорату стали одним і тим самим.

Даремно американці понадіялись на адмінресурс гаранта. З Галичиною воно так є – не все можна передбачити. Народ таки велика сила J

А тут ще й за певними інформаціями після того як деякі представники всім відомої крутоопозиційної партії заломили американській компанії Chevron «ціну питання» у несусвітенному навіть для американців розмірі, ті не те що присіли, але й задумалися над тим, а чи не плюнути на цю Західну Україну з її сланцями. Хай і далі  хиріє у своїй екологічно чистій національній гордині.

Тому то й кинувся рятувати ситуацію новопризначений Посол США Джеффрі Пайєтт. Бо ж виходить скандал – та ще й з багатьма наслідками.

Тут і «звинувачення» американських фірм у корупції, яке він кинувся відкидати як неможливе. І справді – йдеться ж бо про дольову участь у проекті. Правда чию – Самого? Чи групи товаришів з круто опозиційної партії?

А з іншого боку такий початок його місії в Україні йому, напевно, зовсім не до смаку.

А тут ще й і жорстке блокування проекту обласними радами Західної України – бо ж контрольовані вони ВО «Свободою».

Що стосується Івано-Франківської обласної ради, то після демаршу свободівців та, очевидно, перемовин як з американцями, так і з зацікавленими репрезентантами, ситуацію дещо відкрутили. З тим, що частина коштів перепаде не лише Сім’ї, але й місцевому бюджету. Це не зле. Хоча хто «роздерибанить» ці кошти теж відомо. У нашій країні це не ті, хто називається народом. Це, звісно, його «представники» у різного рівня радах.

Однак принаймні у регіон прийдуть хоч якісь кошти. І це добре.

Ну, а заодно вирішуватиметься питання енергетичної незалежності, яке тягне а собою і вирішення питання політичної незалежності України.

Але битва «за бабло» ще не завершилася. Так само, як і «відпрацьовування» того ж «бабла». Ще залишилася Львівська область – цитадель ВО «Свободи». Тут ВО «Свобода» ще може урвати чи відпрацювати свій ласий кусок. Ну, для регіону, звісно J

Робляться спроби 3 жовтня винести на сесію Львівської обласної ради питання її згоди чи не згоди на видобуток сланцевого газу в Львівській області. І цілком можливий черговий зрив. ВО «Свобода» у дуже виграшній ситуації. Чи не всі гравці у цій великій грі залежать від неї.

Ні для кого не секрет, що вона давно вже стала інструментом заробітку грошей. Великих грошей. Апетити її фінансових геніїв за остатні роки додали чимало нулів. Тай взагалі ставки у азартній грі «сланцевий газ» різко пішли вгору. Всі хочуть так чи інакше вирішити питання – чи просунути проект, чи, навпаки, заблокувати. А у ВО «Свободи» у прикупі тверді галичани, яких нічим вже не проб’єш, ну і Лисуні з Зіроньками…

Очевидно, що Сам поставить завдання перед обласною державною адміністрацією продавити це питання. Однак силовим чином забезпечити виконати цього питання вона не зможе. Отож ставки ростуть.

Разом з тим у всій цій бійці за гроші є і позитивна сторона. Ну дійсно, дещо доброго можна зробити і для області – кинути якусь грошину на її бюджет – це, якщо погодитися на видобуток, однак виторгувати частку з прибутку для місцевого бюджету. Може й на наступні вибори був би аргумент для все тієї ж ВО «Свободи». Тим більше, що якщо проект рушить, то в обдерту за останні роки область можуть прийти багатомільйонні інвестиції. Тай про робочі місця варто було б подумати, бо ж зароблять не лише самі газовики, але навіть міліціонери та податківці – хто б сумнівався. Ну, і народ, звісно отримає свої окрушини…

Однак, що переважить, сказати важко. Не у головах свободівців зважуються «аргументи». «Аргументи» у цій справі набагато вагоміші. Їх зважують у тихих кабінетах, де ніщо не заважає самому процесу «зважування».

Та знаючи, як посполиті та голодні свободівці нещодавно «прокинули» застрільника ВО «Свобода» з цього питання Ірину Сех, коли вона прилетіла з київських пагорбів до Львова, щоб «порішати» одне своє скромне фінансово-екологічне питаннячко у її, здавалось би, рідній Львівській обласній раді, маю великий острах, що питання буде завалене. Просто так. Від злобності, голоднечі та заздрості.

Не знаю, як це оцінювати. Радити щось лідерам партії, чи, може, американцям? Або ж, не дай Бог, державній адміністрації? Однак щось робити треба. Тим більше, що інтерес може співпасти – і у тих, хто справді хоче української незалежності, і у тих, хто хоче нарубати капусти, і в Сім’ї, і в фінансових геніїв ВО «Свобода», і американцям навіть дещо перепаде. І навіть, не повірите, у народу J

Львів, 10 січня 2013