бібліотека Ї Тарас Возняк. Ретроспективна полiтологiя. Епоха Ющенка. Довга прелюдiя
"А ВЫ, ДРУЗЬЯ, КАК НИ САДИТЕСЬ..."
Приблизно уже рік ми спостерігаємо в Україні одне симптоматичне явище, яке радше є питанням психоаналізу, ніж власне політики. У психоаналізі воно називається "витісненням". Витісненням із свідомості чогось, з чим ти не згідний, що для тебе страшне, загрозливе чи огидне. Це витіснення відбувається не на рівні свідомого рішення, а у підсвідомості. Людина або "забуває" про те, що її мучить, або неначе не бачить, ігнорує. Це захисний механізм нашої психіки, який рятує нас чи від божевілля, чи від постійного страху та стресу. Тобто дає нам можливість жити далі, попри те, що відбулось десь у минулому чи відбувається тепер.
Сьогодні ми спостерігаємо масову втрату будь-якого зацікавлення якнайширших мас населення українською політикою. Це виражається у тому, що люди не хочуть оглядати новин, читати політичних газет і т. д. Тому й користуються попитом "передачі про ніщо", або про речі засадничо приватні - кухню, моду, музику, будь-що, аби тільки не бачити всіх цих мармиз, які вже впродовж півтора десятиліття цинічно зраджують всіх нас. Здається, нарешті багато хто зрозумів всю цинічність усіх цих людців і їхню справжню нікчемність. Не буду розрізняти їх за кольорами. Мерзоти та ницости доволі у всіх таборах.
Ця реакція народу є свідченням не лише безпомічности самого народу, що теж є частковою правдою, але й повного банкрутства української "провідної верстви" - чи то синьої, чи помаранчевої. Згадується безсмертна байка "А вы, друзья, как ни садитесь - все в музыканты не годитесь". Уже на різний спосіб перетасовували вони свої шереги. Поперебігали з одного політичного табору в инший по кілька разів. І стосується це не лише перебіжчиків з останньої Верховної Ради, але й багатьох теперішніх лідерів набагато крупнішого калібру. Зрада для них ніколи не була аморальним актом, а тільки політичною технологією.
Розмовляючи з багатьма своїми усе ще друзями, які занадто погрузли в політичному багновинні, постійно чую він них тільки одне - технологічний чи не технологічний той чи инший крок їхнього блоку. Найвищою похвалою для них є не те, що він хоч якось відповідає інтересам суспільства, а те, чи він є технологічним. Тобто насправді - доцільним для дуже вузької групи "товаришів", які згрупувалися у правліннях холдингів, які гордо називаються партіями.
І тут у мене складаються два ці факти - масова втрата інтересу до політики населенням та "технологічність" підходу всіх без виключення політичних угрупувань до актуальної політичної гри. Не забуваймо, що політика є публічною справою, яка стосується всіх (бо впливає на наше життя), і тому мала б бути загальною. Натомість маленькі групи тролів від політиканства узурпували виключно собі право займатися "політикою". І при цьому їм вдалося повністю відбити у нас навіть бажання дивитися у той бік. Звичайно, основною причиною є, м'яко кажучи, малий коефіцієнт корисної дії помаранчевих та синіх урядів.
Але, разом з тим, закрадається і підозра - а чи не є однією з технологій спроби зовсім відбити у нас бажання займатися суспільними, а отже - кожного з нас, справами? Бо ж цим політиканам цього і треба - щоб ніхто не заважав. А вже себе вони не образять. І ми погоджуємося на такий стан справ. З огидою відвертаємося від екранів, з яких нас вкотре вмовляють відмовитися від своєї, саме своєї позиції різного роду масні мармизи. Замикаємося у приватних справах. Однак знову пригадую ще шкільне: "І в сні окраденую збудять"... Одного дня ми можемо прокинутися у країні, в якій нам вже дійсно нічого буде робити.
То що ж - знову надіятись, виходити на Майдан? Не знаю, однак і засинати не маємо права - бо ж довкола у кращому випадку злодійня. А є ще ж і душогуби...
27.07.2007