бібліотека Ї Тарас Возняк. Ретроспективна полiтологiя. Епоха Ющенка. Довга прелюдiя
Iнтелектуали i влада
Вже саме протиставлення інтелектуалів та влади через "і" (хоча, ще не через "або") свідчить, що хтось з них має певні проблеми. Я далекий від смішного припущення, що проблеми має українська влада. У персональному сенсі вона процвітає. За остання 16 років різного роду українська бюрократія казково збагатилася. Однак, тільки матеріально. Натомість, якщо ми подивимося на якісний склад репрезентантів як виборної, так і виконавчої влади, то їх дійсно важко зарахувати до представників так званих інтелектуалів. Навіть відкинувши сарказм, маю просто констатувати, що багато з найпомітніших політичних діячів та владоможців не те що не-інтелектуали, але просто мають всім очевидні психічні проблеми чи проблеми з розвитком.
Може, тому їх так полюбляють запрошувати наші чесні телеканали - "дабы дурь каждого видна была". Однак, ефект прямо протилежний - для більшості це сигнал про те, що можна бути ну зовсім вже обмеженою людиною, аби успішною плювати всяким там інтелектуалам в морду. Що і робиться.
Ще кілька каденцій тому кулуарами Львівської міської ради чергового демократичного скликання носили записку, нашкрябану одним з успішних депутатів та бізнесменів, з якої було видно, що він практично не вміє писати. І це у Львові! Він процвітає і сьогодні. А ми знущаємося з різних там "професорів". Яких, як виявила остання виборча кампанія, все більше. Мало було "професорів" Януковича та Зварича - ще й Тимошенко хтось у Вінниці підклав ту ж свиню. Чи, може, дуже вже хочеться бути тим славнозвісним "професором"?
Та облишмо смішні порахунки. Проблемою українського суспільства є те, що в нас дійсно інтелектуали та влада розійшлися настільки далеко, що виглядає - майже назавжди. Блискучий аналіз цього здійснив Сергій Дацюк. Однак, самої констатації правди замало. Інтелектуали у кожному суспільстві, так само, як асенізатори, виконують певну функцію. Свого часу шведський письменник Мюрдаль попереджував: "Якщо вибухне Третя світова війна, то вина за це впаде на інтелектуалів як на людей, які не змогли пробудити громадянської відповідальности".
Профанація інтелектуальности різного роду "професорами" - це один бік справи. Перед світом в цілому і перед українським суспільством стоять виклики, які вимагають як зосередження, совістливости, так і певної пасіонарности, тобто жертовности. А також інтелектуальних ресурсів. Натомість, дивлячись на обличчя бевзів, які в нас звуться політиками і постійно стирчать в екранах телевізорів, можна зробити висновок, що ми є просто "страной дураков".
Головним завданням інтелектуалів в Україні сьогодні є не стільки розумне облаштування країни, як її справедливе облаштування. Французький філософ Мішель Фуко сформулював це так: "Хто такий інтелектуал, якщо не той, хто працює над тим, щоб у инших совість не була занадто чистою?" Таким чином, інтелектуали, апелюючи до совісті як суспільства у цілому, так і окремих індивідів, наполягають на тому, що суспільство тому і є суспільством, що пробує облаштувати світ більш справедливо.
Натомість наші, не обтяжені совістю, однак звивні бізнесмени від політики та політики від бізнесу, здається, про це геть забули. Про що і свідчить вкрай цинічна популістська виборча кампанія, яка відбувається тільки в інтересах і так найбагатшої, і так владної верхівки суспільства.
Яка ж роль інтелектуала в цій ситуації, коли величезна частина суспільства розчарована егоїзмом та банкрутством більшости партій та обох таборів? Може, інтелектуал має бути "наставником чи "постачальником" думок щодо того чи иншого політичного вибору" (Фуко)? Не думаю. Кожна людина має вільну волю думати та вибирати. Чи маю я право на постійне запитання "За кого голосувати?" тупо відповідати - за того чи за иншого? Не думаю. Інтелектуал повинен осмислювати конкретні ситуації і робити з них висновки, принаймні для себе. Думати і зважувати публічно і не заангажовано. Шукати шляхів донесення своєї позиції до загалу. У цьому сенсі інтелектуали повинні вносити в процес політичного вибору хоча б елементи осмислення. Це і є та асенізація, яку повинен здійснювати інтелектуал. Він повинен протистояти тупому зомбуванню суспільства.
У нас інтелектуали якісь розгублені. Частина з них зашорена простацьким патріотизмом чи інтернаціоналізмом (в російському націоналістичному виконанні) - а тому, бачачи, якого дебіла пропонується респектабельними націонал-демократичними чи інтернаціонал-авторитаристськими партіями (що кому до вподоби), не спромагаються навіть на простий діагноз чи хоча б вчасно кинуту фразу - "а король, між иншим, голий". І бевзь врешті і сам починає вірити, що воно народний лідер чи провідник.
Отож, здається, на даному етапі головним завданням для інтелектуалів є асенізація.
24.06.2007