Тарас Возняк.    Ретроспективна полiтологiя. Епоха Ющенка. Довга прелюдiя

ЧИ ЦЕ НАСПРАВДІ ПРИМІТИВНА КСЕНОФОБІЯ, ЧИ ПОЛІТИЧНА ТЕХНОЛОГІЯ?

Одним з найнеприємніших жупелів для кожної країни, організації чи людини, безсумнівно, є жупел антисемітизму. Людина, організація чи навіть країна, запідозрені у антисемітизмі після катастрофи Другої світової війни, одразу опиняються поза всяким цивілізованим контекстом. Зрештою, це мало б стосуватися і инших видів ксенофобій - україножерства чи полонофобії. Однак, ці прояви нетолерантности не настільки відомі світовому загалу, а тому часто ігноруються.

Та одна справа - реальний антисемітизм як у переконаннях, так і у діях, а инша - це використання цього жупелу для дискредитації чи деморалізації свого, скажімо так, опонента. І це знову ж стосується як окремих осіб, та і організацій та цілих країн. При цьому принцип дуже простий - головне - першим затаврувати чиюсь дочку як особу легкої поведінки, а потім нехай він оббіжить ціле місто та доведе кожному, що у нього насправді немає ніякої дочки. Так і в цьому випадку - головне - якомога гучніше затаврувати когось як антисеміта, причому можна оскаржити цілий народ - а потім нехай доведуть протилежне.

Такі технології застосовують не лише, поборюючи політичних опонентів, але і на міжнародній арені. Причому, часто навіть не одразу і видно, хто ж насправді запустив цю машину дискредитації того чи иншого політичного руху чи тієї чи иншої країни. Часто буває, що її якраз запускають режими з явно ксенофобською ідеологією. Вони чудово розуміють, що для світового співтовариства цей жупел дуже знаковий, а отже, ефективний. Тому й не гребують подібного роду політичними технологіями.

Одразу маю застерегти, що таку технологію застосовують не єврейські товариства чи держава Ізраїль, а "треті сторони", як прийнято висловлюватися на дипломатичному волап'юку. Тобто зовсім инші країни, які прагнуть дискредитувати якусь країну щонайперше перед США, ЕС та все тим же Ізраїлем. Бо ж зрозуміло, що антисемітський жупел для Ірану чи Лівії і не жупел зовсім. Натомість ми маємо багато інтересантів обіч України, які з тактичних міркувань дуже зацікавлені у тому, щоб українські влади, президент постійно перебували у стресі і постійно виправдовувалися, що ми, мовляв, не ксенофоби та не антисеміти.

З математичною точністю, якщо це "комусь" потрібно, у Львові обов'язково вкотре розбивають фігурку Богу душу винного Пушкіна на фасаді Російського товариства, або ж підпалюють єврейську школу в Києві. Причому виконавці або не знайдені, або "ніяк не пов'язані" з якимись більш професійними спецорганізаціями з організацій провокацій.

В українському випадку це справа майже патологічна. Країною грасують орди подібного роду провокаторів. От останнім часом добралися й до Говерли. А ми "відкрили справу". І на тому кінець. Як завжди.

Особливо активізуються ці провокатори тоді, коли хтось з високопоставлених українців, як-от президент, вибирається десь до Вашинґтона чи Тель Авіву. Напередодні обов'язково має пройти марш українських крайньо правих - бажано, щоб це був факельний марш у стилі 30-х років, або ж, на крайній випадок, мають бути побиті вікна у синагозі. Причому бажано, щоб у самому центрі Києва - у Синагозі Бродського. Після того організовується масова кампанія у пресі. І таким чином все той же президент отримує відповідний контекст для свого візиту. Щось подібне відбулося нещодавно.

Все та ж "третя сторона" останнього разу дещо переборщила - хакерський напад на інтернет-сторінку головного рабина України всім дуже вже нагадав такий самий напад на естонські державні сайти, на сайт президента України та ряд американських державних сайтів. Їх організувати можуть тільки високотехнологічні структури, а не зграї вуличних ксенофобів та антисемітів. Як то кажуть - видно пана по халявах.

Не відстають від такого роду антисемітів і професійні "русофоби", які чомусь працюють виключно перед камерами російського телебачення. І знову постає питання - кому це вигідно? Україні? Навряд чи. Радше навпаки. А тому мусимо знати ціну цим професійним русофобам.

Очевидно, випереджуюча дискредитація так і не перестала бути інструментом міжнародної політики. Знову ж запитаймо себе - а хто ж зацікавлений у саме такій дискредитації українського суспільства та української влади?

Останній рік став роком, коли остаточно окреслилися нові протистояння у світі. Іран впритул підійшов до створення атомної зброї. І в його реториці з'явився дуже чіткий мотив - Ізраїль має бути скинутий у Середземне море. Штрейкбрехерську позицію у стримуванні Ірану зайняла Росія. Вона пробує виторгувати для себе щось, ну хоча б ексклюзивний вплив на Україну чи блокування її вступу до НАТО, пробуючи бути посередником між США та Іраном. І у цьому контексті дискредитація України в очах все тих же США зовсім не завадить. Хоча, звичайно ж, ці дрібні антисемітські ексцеси є лише маленькими штришками у великій геополітичній грі.

Хто ще міг би бути зацікавлений у такого роду дискредитації України? І тут ми підходимо до дуже делікатного і складного питання. Це питання Голодомору. Принциповим для України є визнання його не як "трагедії", як це нещодавно зробило ЮНЕСКО. А саме визнання його як геноциду. А з цього є кілька наслідків. По-перше, якщо був геноцид, то були і виконавці, які повинні бути покарані. Принаймні засуджені морально. І це не тільки люди, але й організації. Чи маю продовжувати ряд ЧК-ГПУ-НКВД-КДБ...? Сучасна Російська Федерація назвала себе спадкоємцем СССР, а отже повинна сплачувати всі борги - не лише фінансові. Тому опір по цій лінії зрозумілий.

Донедавна Голокост був абсолютно унікальною трагедію, яка забрала 6 млн. людських життів. Нещодавно геноцидами було визнано і знищення вірмен турками, і геноцид у Камбоджі та Руанді. Те саме стосується Голодомору. Виявилося, що людство допустилося не одного такого гріха. Для України визнання Голодомору геноцидом є моральною сатисфакцією і, можливо, політичним аргументом, що теж не всім подобається.

Разом з тим, я далекий від того, щоб ідеалізувати українське суспільство. У ньому, як і у кожному иншому, проявів кренофобії не бракує. Так само, як і проявів побутового антисемітизму як одного з його підвидів.

Отож, стикаючись з проявами україножерства, русофобії та антисемітизму, будьмо уважні - дивімося на те, чи це насправді примітивна ксенофобія, чи політична технологія.

1.11.2007

На початок