бібліотека Ї Тарас Возняк. Ретроспективна полiтологiя. Епоха Ющенка. Довга прелюдiя
ВЄРКА СЕРДЮЧКА - МЕГАЗІРКА УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ
Одним із найцікавіших моментів майбутньої виборчої кампанії та майбутньої Верховної Ради України є той пікантний момент, що цього разу у парламентських виборах вирішила взяти участь мегазірка української попси Її Величність Вєрка Сердючка. Уже бачу, як на неї накинуться все ще існуючі в Україні щирі патріоти. Бо ж дійсно, як можна, це ж Національний Парламент, наша Національна Асамблея, де збираються найкращі, щоб думати про майбутнє величезного 47-мільйонного европейського народу! А тут така профанація - якийсь гермафродит із "звіздою" на голові, який і так зганьбив нашу країну, де тільки міг - і у Росії, і на Евробаченні.
Я особисто уже тішуся з того ідіотизму, який може, маю надію, чекати усіх нас, якщо Вєрка Сердючка таки висунеться на ці парламентські вибори і "воссяде" посеред зали зі своєю "звіздою" на голові поміж всіх тих наших "найкращих". Гадаю, що саме вона і буде однією з найщиріших, найчесніших на цьому зборищі. Тим самим саме вона виставить планку усім їм, а заодно і нам, які обирають, просто приречені обирати з каденції на каденцію такий різноколірний мотлох. Уявіть, як весело буде виглядати клятва нового голови Верховної Ради чи наступного президента на Пересопницькому Євангелії чи виконання гимну України, коли Вєрка встане зі "звіздою" на голові та прикладе руку до свого надутого лівого перса.
Скажете, що це блюзнірство і профанація? Зовсім ні. Блюзнірством і профанацією є те, що називається виборами в Україні і сама Верховна Рада. Чому? Та хоча б тому, що 15 років у ній публічно брутально ламається найелементарніша засада "один депутат - один голос". Ми настільки звикли до ламання цієї елементарної засади, яка актуальна і для папуасів, що вже просто не бачимо, що тут щось не так.
Блюзнірство і профанація? А чи не є ними те, що актуальний на сьогодні виборчий закон просто перетворив зародкові партії у лобістські групи чи, якщо бути точнішим, "підтанцьовки", які розігрівають публіку і супроводжують сольні виступи кількох грошових мішків чи їх головних репрезентантів? Голови партій, які мали б просто керувати демократичними внутрішньопартійними процесами, перетворилися на "директорів" партій. Їхнім головними завданнями стали продаж місць у закритих виборчих списках з користю щонайперше для себе, а потім і для "фірми", яка ці місця розпродує. Ну і, звичайно, організація димової завіси, яка має прикрити ці брудні оборудки. Димовою завісою може бути боротьба за чи проти НАТО, за чи проти тієї чи иншої мови, практично будь-що. Щоправда, уяви у цих тупуватих хлопців малувато. Отож, знову вчепляться у все те ж - НАТО, ЕС, Росію, українізацію-русифікацію.
Щоправда, не завжди посади розпродувалися. Були ще й инші варіанти. Безсоромність, з якою чадолюбиві "отці" і "матінки" пхали у ці списки дорогу родину та рідних "чад" не має собі рівних. Причому пхали як помаранчеві, так і сині. Батьківська і материнська любов таки дійсно безмежні. Щоправда, є й инша любов. Тому "достойні" люди пішли до Верховної Ради з всією свитою - коханками, водіями. Бо хіба "достойна" людина не може собі дозволити прикупити місце у "Синедріоні достойних" і для конюха, який займається моїм "Бентлі"? Знову ж, це стосується обох таборів. Не хочу називати прізвищ. Соромно і гидко.
Чую голоси, що Вєрка - теж сором. А коли Віктор Андрійович повписував до списку своїх Вєрок та сльозовитискалок - це не був встид? Чи, може, "прикид" Руслани, в якому вона з'являлася у Верховній Раді, чимось відрізнявся від "прикиду" Вєрки? Та ж він перший "опустив" нас і, до речі, таких, насправді серйозних, людей, як Тарасюк. Наскільки ж потрібно не довіряти своєму народу, та вважати його за "лоха"...
Однак ми, український народ, настільки вже втратили почуття власної гідности і реальности, що укотре заковтнемо цей золотий для наших політиканів набір. І вони знають, що ми його заковтнемо. Знову будемо теревенити про вступ до ЕС, який є простою "фата морганою". Тому навіть лінуються видумати щось инше.
При цьому "директори" партій різного рівня, аж до найвищого, повністю себе убезпечили не лише виборчим законом, який через, по-суті, закрите, таємне формування виборчих списків не лише до безкінечності переобиратиме сам себе, але й тим, що неначе уклав певний пакт, який обмежив кількість прохідних партій чи блоків до трьох. Ну, може, чотирьох. Уже 15 років нас заганяють у глухий кут, з якого насправді виходу немає. Ну що, скажіть на милість, це за вибір, коли потрібно вибирати між Кучмою та Симоненком? Нас переконують, що не всі політики одинакові. Можливо. Дійсно, є товщі, і є худіші, вищі та нижчі. Однак різниці між блискучими БЮТівцями, чи НСНУшниками, які гронами зраджували не те, що виборців, а і своїх "директорис" чи "директорів", і секретарками і водіями з регіоналів я не бачу. Даруйте, напевно, недобачаю усіх їхніх чеснот.
Як і чеснот політичних лідерів, з яких насправді виділяються, щоправда, з огляду на дуже розмаїті якості, тільки Тимошенко, Мороз, Янукович ну і ... Вєрка Сердючка. Решта або відверта сірятина - малі світу сього, політичні карлики на недоростки, або ж мильні бульбашки... Печально. "Настоящих буйных мало - вот и нету вожаков"...
Отож, вже сьогодні видно, що цей дорогоцінний для України та її платника податків парламент неминуче переобере сам себе. Відпадуть хіба що крайні політичні паразити та аферисти, які ще не стали коханками, коханцями, водіями, масажерами, масажерками. Для ряду, скажімо, соціалістів це певний шанс. Що тішить. Однак мене, але їх - навряд. Гільйотина вже летить вниз.
Отож, Вєрка Сердючка насправді може стати тим останнім кроком у політиці, останнім депутатом Верховної Ради України, який вже і сліпому покаже справжню суть парламентаризму по-українськи. Може, останні патріоти з галицької глибинки нарешті зрозуміють, що таке вибори в Україні і хто їх розводить.
Це може стати кінцем. Кінцем такого українського парламентаризму, коли народ насправді вже давно жодного вибору не має і змушений голосувати за своїх чи чужих мерзотників.
Але може стати і початком, коли просто не сприйматимемо цей балаган як своїх репрезентантів, а як політичний цирк, політичну попсу. І тоді, може, ми таки позбудемося цих мармиз, які десятиліттями відсиджують під скляним куполом на Печерських пагорбах.
Отож, Вєрко - відважся. За тебе проголосують. Може, хоч ти врятуєш Україну.
24.07.2007