бібліотека Ї Тарас Возняк. Ретроспективна полiтологiя. Епоха Ющенка. Втрата надiй
АЙСБЕРГ УКРАЇНА ЗНОСИТЬ У МОРЕ ЛАПТЄВИХ...
Головними гарантами незалежности держави та її безпеки були президенти України. Можна різне говорити і у різних переступах оскаржувати трьох президентів України. Однак спрацьовувала сама інституція. Особливо у кризових ситуаціях. Тепер ця інституція під загрозою. Кому потрібно знищити цю інституцію в Україні? Он в Росії Путін її тільки укріплював. Чим не гідний приклад для наших русофілів? Однак вони чинять навпаки. Навіщо?
У відповідності з теорією управління, чим мобільнішим та більш повноважним є центр прийняття рішень, тим швидше він приймає рішення та переходить до його втілення.
Ускладнені механізми прийняття рішень, звичайно ж, гальмують сам процес прийняття рішень. Ще більше складнощів з їх виконанням. У цьому сенсі спланований БЮТ та ПР форсований перехід до парламентської республіки безсумнівно перетворить лайнер "Україна" у обледенілий айсберг, який дрейфуватиме у явно охололому, а невдовзі - льодовитому океані нового світового протистояння. Його позбавляють істотного елементу - стерна, тобто керування.
Прийняти та швидко реалізувати яке-небудь рішення в умовах гострої політичної кризи чи зовнішньої або ж екологічної загрози, як-от якого-небудь, не дай Бог, нового Чорнобиля, не вдасться. Все, як завжди, закінчиться безкінечними дебатами та яловими депутатськими комісіями. Україна остаточно буде віддана клікам, ніким насправді не обраних "народних" депутатів, для вирішення їхніх меркантильних питань. А "тирити" (за словами Путіна) - це не керувати. Тим більше - реалізовувати осмислену політику. Осмислено кудись рухатися. Зрештою, навіщо - для правлячих в Україні олігархій сьогоднішній реальний стан в Україні є найкращим.
Короткозорі українські пінгвіни дрейфуватимуть водами світового океану, улягаючи волі чужинецьких вітрів. Стерна в українського корабля не буде. Вони "тиритимуть" кучугури снігу - хто більшу, хто меншу. Однак впливу на курс айсберга не матимуть. А разі якогось шухера спритніші та жирніші просто з нього втечуть.
Якщо інститут президентства був найбільш близьким до прямого волевияву народу - президент все ж обирається прямими виборами, - то позбавляючи його більшої частини його функцій БЮТ та ПР забирають у народу право на пряму реалізацію своєї волі.
Натомість на майбутні вибори пропонується навіть не відкриті списки від партій до Верховної Ради, про що нещодавно багато говорилося, бо ж усі переконалися, що закриті списки відірвали виборця від депутатів остаточно, а ще більш багатоступенева система виборів, коли воля народу взагалі не враховуватиметься. Мало того - узурпація відбудеться якщо не назавжди, то надовго.
Безумство всіх сторін конфлікту просто вражає. Хоча, може, я й помиляюся. І це зовсім не безумство, а крайній цинізм. Ті, хто сьогодні руйнує несучі конструкції української держави - військо, службу безпеки, інститут президентства, роблять це не тільки потряфляючи, скажімо, режиму Путіна, чи вибиваючи підпори з-під чинного президента, а й покладаючись на байдужість до цих складних для загалу проблем широких верств народу. Ну не навчений народ простим силогізмам. Якщо Росія розтоптала суверенітет свого сусіда - далекої Грузії, то те саме вона може зробити і з своїм иншим сусідом. Ну не хоче він бачити цієї загрози. Хоча частково, напевно, таки прикидається. Будьмо щирими самі з собою - немало є людей в Україні, які зовсім не проти, як і сепаратистські грузинські республіки, якщо не напряму, то бочком увійти в російський проект. За Горькім: "прячут тело жирное в утесах"...
Це чудово розуміють теперішні руйнівники української держави. І це їхній незнищенний резерв.
Я можу апелювати тільки до тих, для кого, попри все, не є порожнім звуком цивілізована, безпечна европейська Україна. Для них те, що діється цими днями, попри всю безкровність цього процесу, стане величезною трагедією України. Як свого часу благі наміри ідеаліста Михайла Грушевського з його демілітаризацією України. До чого це призвело - відомо.
І найістотніше, на що ніхто не звертає уваги. На сьогодні найвищий рейтинг в Україні, як політичні лідери, мають Юлія Тимошенко та Віктор Янукович. Віктор Ющенко далеко позаду. Таким чином, саме Юлія Тимошенко та Віктор Янукович є безсумнівними головними претендентами на президентський пост. Здавалось би, чому б їм метушитися - над ними безхмарне небо і безсумнівна перспектива обійняти якщо не президентський пост, то щось не менш вагоме. Особливо цей пост мав би потрафляти Тимошенко з її явно вождистськими амбіціями. Навіть, якщо б Ющенко вдруге звільнив її з посади голови уряду. Розіграти стартову позицію жертви вона вміє блискуче. Бо ж після зміни конституційного ладу в Україні пост президента їй не потрібен - красиво, але ні до чого. Тоді потрібно буде боротися за крісло всесильного прем`єра. Сама процедура отримання 100% влади в країні сильно ускладниться. Навіщо їй це?
А дуже просто: Україна підійшла впритул до рубежу, коли вона має можливість остаточно вийти з російської сфери впливу. Попри все після грузинської авантюри в НАТО вже остаточно зрозуміли, куди взяла курс Росія Путіна/Мєдвєдєва. Навіть німецькі штрейкбрехери не матимуть аргументів так різко, як у Бухаресті, відмовляти Україні у грудні в наданні їй Плану до членства у НАТО. Так само і остання зустріч Україна-ЕС була завершенням цілої череди відмов - далі відмовляти Україні у буквально всьому було нікуди. Потрібно було дещо підняти залізну завісу, яку ЕС розбудувала на нашому західному кордоні.
Росії для того, щоб утримати Україну у своїй сфері впливів - тим більше, що саме тоді проголосили нову доктрину російської зовнішньої політики з її концепцією багатополярного світу та "зонами особливих інтересів", було потрібно паралізувати Україну в її европейських та евроатлантичних амбіціях. Здогадайтеся, у чиїй зоні "відповідальности" вона бачить Україну.
Вчасна політична криза дала аргументи опонентам України і у ЕС та НАТО. Далі відтягувати з організацією кризи в Україні було нікуди. Тому криза відбулася саме в такий спосіб і саме тепер. Тепер з Україною можна робити все, що захочеш. Вона втратила керування - ба більше, після цієї "реформи" притомного та ефективного керування, яке може якось обстоювати українські проевропейські та евроатлантичні інтереси, вона не матиме.
Отож, криза була потрібна не тільки втомленій від "доставань" з боку Секретаріату Президента Юлії Тимошенко. У першу чергу це було потрібно Росії. І це сталося. Сталося саме так і саме тепер.
Европейські амбіції України, завдяки вчасно розіграному у Верховній Раді фарсу, були черговий раз зірвані. Ми, як і Мексика, може, колись і отримаємо асоційований статус, який нічого не означатиме. Для пропаганди великих "здобутків" президента цього, може, й досить. Однак, всі розуміють, що в устах цинічних ЕС-івських бюрократів це насправді порожній звук. Та й що буде з інститутом президента як ініціатора цих домагань за рік - не відомо.
Так само у грудні буде знищено і евроатлантичні плани України. Всі аналітики ще весною в один голос трубили - напередодні самміту президентів НАТО в Україні слід чекати різкої активізації на різних рівнях проросійських сил та й просто російської агентури. І це ще не все. Ми можемо стикнутися не лише з конституційним переворотом, який сьогодні реалізують "народні" обранці у Верховній Раді, але й з адміністративним сепаратизмом, скажімо, Верховної Ради Криму. Чи просто з заворушеннями у Криму. Приводів, за повного паралічу української влади, не те що в Криму, але і у Києві, більш ніж досить. Таким чином, автори сьогоднішнього перевороту успішно ведуть айсберг України у російську сферу інтересів. Так що, якщо продовжиться розвиток започаткованого в Україні конституційного перевороту, ми безсумнівно опинимося у морі Лаптєвих...
Чи це робиться свідомо? Хтось так, а хтось і ні. Наші вищі можновладці вже просто засліплені ненавистю один до одного. Так, саме ненавистю - як не дивно це звучить для такого рівня урядовців. Однак є й ті, хто сів у ті сани і тепер з жахом живиться, куди його несе... Їх голосу не чути.
Разом з тим, дійсно не полишає відчуття, що у ряду авторів цих стрімких конституційних змін таки існують якісь домовленості, які вони й реалізують, будучи тим самим вільними чи невільними факторами впливу третіх сторін на українську політику. Якщо ні - то переконайте мене та инших у протилежному.
19.09.2008