бібліотека Ї Тарас Возняк. Ретроспективна полiтологiя. Епоха Ющенка. Втрата надiй
ЧОГО ЛЮБЛІН МОЖЕ НАВЧИТИСЯ У ЛЬВОВА?
Не думаю, що одне місто може стати в прямому сенсі слова прикладом для иншого. І йдеться не тільки про уражені амбіції. Просто ресурсний потенціал кожного з міст є унікальним.
Тим не менше, можна спробувати шукати певні подібності. Подібності як у стартових позиціях, так і у можливостях розвитку.
Отож, які ресурси мають два міста - Люблін і Львів?
Львів, з одного боку, є містом другого ешелону. У доволі централізованій Україні перші позиції у політиці, культурі та бізнесі займає Київ. Однак, Львів чітко усвідомлює свою унікальність. Це і найбільше україномовне місто. А відповідно - столиця ледь не всіх українських національних політичних рухів як у минулому, так і сьогодні. Львів є метрополією для доволі великого регіону Західної України. Політична орієнтація Львова визначає і політичну орієнтацію значної частини України. Львів є найбільшим навчальним центром на захід від Києва. Студентство складає значну частину його населення, що є великим політичним, культурним та економічним ресурсом.
Однак, найголовнішим ресурсом Львова є його абсолютна переконаність у своїй унікальності. Важко знайти у переповненому гордості, а часом навіть пихи, Львові якихось ознак закомплексованості. Очевидно це ще давня традиція, яка має свої витоки в конкуренції Львова з Краковом у ХІХ ст. Причому Львів, з відомих причин, як столиця Koenigreich Galicien und Lodomerien, як правило, її вигравав. Згодом, у часи між двома Світовими війнами, попри те, що столицею природно стала Варшава, Львів зберігав свою особливість і не втрачав свого духу куражу та веселості. Чого-чого, а понурості у Львові того часу було мало. У цьому сенсі атмосфера у ньому нагадувала атмосферу Одеси чи Чернівців - міст таких різних, однак подібних у загальному тоні своєї атмосфери. І що характерно - кожне з цих міст абсолютно переконане у своїй неповторності і навіть у свій специфічний спосіб тлумаченій столичності. Це неначе окремі країни в Україні. Різні, але всі, поза сумнівом, привабливі. І достатньою мірою самодостатні. Одеса, Чернівці та Львів не комплексують щодо своєї европейськості. Це ЕС мала б комплексувати з того приводу, що Одеса, Чернівці та Львів не є у гроні знакових для цього політичного проекту міст.
Разом з тим, ці міста були і досі є реально поліетнічними і полікультурними містами. Містами, в яких вільно побутує українська, російська, румунська, а у Львові і польська мови. І це не якась дивина, а побутова норма.
Дух цих міст чудово відобразився у різномовній літературі, яку вони породили. З найбільш знаних варто згадати хоча б Одесу Ісаака Бабеля чи сучасного сатирика Міхаіла Жванєцкого, Чернівці Ґреґора фон Реццорі і Василя Кожелянка, Львів як мало знаного жартівника і ледь не порнографа Александра Фредро так і вже сучасного українського автора Юрка Винничука. Причому цікаво - львів'янами не проти бути ледь не всі. До львівськості признаються навіть у кого є кішка, прабабця якої була привезена що до війни зі Львова. Крім парижан, звичайно. Як от станиславівець Юрко Андрухович. Бути одеситом, чернівчанином чи львів'янином престижно.
І найважливіше, що традиція буття розкомплексованим містом не припиняється. Це веселі міста, а тому міста, що мають перспективу. Хтось з великих свого часу сказав: не покладайтесь на розчарованих, бо вони безсилі.
Львів завжди був на розломі цивілізацій. Люблін - теж завжди був на розломі цивілізацій. Безсумнівно, вони належать до римського та частково візантійського культурного ареалу. Водночас, годі не догледіти у Львові та Любліні впливів Сходу - через вірмен, євреїв, татар.
З огляду на розширення Европейського Союзу, який часто ототожнюють з Европою взагалі, жителі Любліна (це моє особисте спостереження) дуже часто запитують, а чи є Люблін европейським у повному сенсі слова містом? Закладаючи у поняття европейськості лише позитиви. Якщо бути об'єктивним, то звичайно ж Люблін є европейським містом. І близькість до Сходу чи присутність Сходу цьому не завада. Бо ж у нього не менше історичного Сходу, ніж у Венеції чи Севільї. якщо для Севільї чи Венеції візантизм є багатством і цікавинкою, то чому він не може стати цікавинкою для Любліна. Однак, це має бути акцептовано самими мешканцями Любліна. Натомість, попередня важка історія тільки відштовхувала мешканців Любліна від часто небажаної присутності Сходу. А це призводило і до гіперболізації "західності" міста, його "латинськості". Звідси і всі сумніви щодо чистоти люблінської европейськості.
У Львові таке запитання майже не стоїть. Львів переконаний у своїй европейськості, хоч перебуває за кордонами ЕС. У Львові, Чернівцях чи Одесі европейськість трактується як різноманітність і відкритість. У цьому сенсі "єврейська" Одеса нічим не відрізняється від "арабського" Марселя. Ці міста готові до европейськості як відкритості до инших, бо вони завжди були як та мозаїка. Поява ще одного виду смальти може тільки збагатити цю мозаїку.
Але для значно монокультурнішого Любліна - не тому, що цього хотіли мешканці міста, так сталося з огляду на історичну долю цього міста - великим викликом може стати ця відкритість. Місто поступово наповнюватиметься иншими барвами, иншими людьми. І не обов'язково "традиційними" меншинами, як от українці, білоруси чи євреї, а новими меншинами - в'єтнамцями, китайцями, арабами. Люблін буде змушений вчитися своєї нової різноманітності. І бачити її не як загрозу, а як шанс. А отже по-иншому тлумачити, що таке культура Любліна, що таке нова польськість Любліна, бо ці нові елементи теж стануть камінчиками в короні міста.
З огляду на це "традиційні" меншини і "традиційний" український, білоруський, російський, єврейський Схід вже виглядатимуть ультра ортодоксальними і надзвичайно польськими, бо невідривно пов'язані з старою польською традицією та історією.
Люблін, як і Львів, є містом другого ешелону. Хоча має шанс стати і містом третього ешелону, якщо не витримає конкуренції на ринку польських міст. На сході Польщі з дистанції вже зійшли і Перемишль, і Замостя. Головним конкурентом Любліна, ясна річ, є Жешув. Місто, яке є справжнім парвеню, якщо порівнювати з Любліном. Однак, місто дуже вдало розміщене, місто, що динамічно розвивається. Місто, що, як і кожен парвеню, не настільки перейняте своєю европейськістю. Воно, здається, покладається не стільки на своє минуле, яке у нього скромне, а на своє майбутнє, яке розбудовується завдяки автобанам і новітнім технологіям.
Свого часу таку ж тактику прийняв і Львів у своїй конкуренції з Краковом. Так, Краків був старою столицею. Однак, у ХІХ сторіччі новітні технології освоювалися і розроблялися саме у Львові, а потім потрапляли до Кракова. Адміністративні рішення приймалися у Львові. Можливо у Львові було менше пихи, але більше амбіцій. Львів став модернізаційним центром для всієї австрійської Галичини. А тому виграв.
Люблін же зараз є найбільшим навчальним та науковим центром східної Польщі. Якщо не технологічним, то принаймні гуманітарним. Дуже важливо, щоб він не став центром ортодоксії. Навіть у гуманітарній сфері. Що для нього буде викликом.
В історичному сенсі Люблін зіграв значну роль в історії Першої Речі Посполитої. Однак, не в часи, коли він належав до Російській імперії. Тому резони для переконаності у власній значимості в Любліні дещо віддалені, а отже, для пересічного мешканця більш абстрактні, ніж у Львові, який черпає переконання в своїй унікальності з недавньої, майже родинної, історії. Очевидно, що вибудовуючи стратегії розвитку люблінської ідентичності важко опиратися тільки на Люблінську Унію. Радше на щось ближче. Як от - роль KUL в часи ПНР. І у цьому сенсі інтелектуальний опір комунізму на базі KUL міг би стати доброю базою розбудови стратегії розвитку люблінської ідентичності. Однак за умови "модернізації" того ж KUL як платформи для модерного, а не ортодоксального католицизму. Що останнім часом виглядає досить проблематичним.
Якщо говорити про спільне для Львова та Любліна, то щонайперше слід відійти від старих індустріалістських підходів до їх розвитку. З огляду як на те, що поблизу них немає жодних ресурсів, так і на те, що індустріальна епоха у світі завершується. Наступає епоха інформаційна, яка потребує набагато менших матеріальних затрат, однак набагато більше затрат інтелектуальних. А інтелектуальний ресурс у регіоні є. Натомість енергетичні та матеріальні ресурси у регіоні незначні. Натомість саме трудові ресурси у регіоні дуже великі.
Перспективою регіону є розвиток транспортної та продуктопроводної інфраструктур. Успіх "европейського" проекту для Львова та Любліна зумовлюватиме розвиток інфраструктур, які уже сьогодні енергійно розбудовуються.
Львів і Люблін повинні стати ефективними воротами України на европейських транспортних магістралях. Сьогодні основна увага приділяється реконструкції та будівництву сучасних швидкісних доріг. І у цьому сенсі Люблін є воротами на Київ і найбільшим містом на дорозі Варшава-Львів.
Поблизу Любліна проходитиме продовження нафтогону з Кавказу Одесса-Броди-Плоцьк. Лобі-ювання цих інфраструктурних проектів могло б наповнити легені Любліна новим повітрям.
Ще одним проектом, який поєднав би інтереси Львова та Любліна, є продовження колії европейського зразка від польського кордону до Львова, що не тільки поєднало б Берлін, Варшаву та Львів, а збільшило б і вагу Любліна як важливого залізничного вузла.
Не менш нагальною є потреба подальшої розбудови сітки прикордонних переходів уздовж кордону України та Польщі. Регіональні лобі мали б бути головними промоторами лібералізації майбутнього візового режиму на західному кордоні України з ЕС, однак дивним чином це питання відсунуте на задній план у програмах регіональних політиків з обох боків кордону. Без цієї лібералізації Львів та Люблін просто задихнуться.
Львів та Люблін мають шанс стати свого роду біполярним Страсбургом - Центрально-Східної Европи, містами зустрічі Заходу та Сходу Европи, містами примирення українців і поляків, українців і євреїв після сотень років конфліктів і непорозумінь. У цьому непоганим ресурсом було б все таки створення справжнього Українсько-Польського Університету не тільки у Любліні, але і з філією у Львові. Причому не у формі Колегіуму, який існував до цього часу, а саме університету. Шансом міг би бути спільний польсько-український чи польсько-українсько-білоруський телевізійний проект (за підтримки ЕС), подібний до німецько-французького культурологічного каналу Arte.
Підсумовуючи можна сказати, що Люблін може взяти у Львова трохи відкритості і певності себе. Тоді як Львів не зможе реалізувати себе у своїх проевропейських аспіраціях, якщо не заручиться підтримкою і Любліна, і Жешува, і Кракова. Однак, на даний момент головний потік бонусів до цих міст іде не зі сходу, а з Брюсселя, тому й вся увага прикута саме до Брюсселя та ЕС. Натомість, щоб бути цікавим Брюсселю, потрібно бути самостійним і зарадним. А стати економічно самостійним такі прикордонні міста мають шанс тільки співпрацюючи із своїми сусідами.
15.05.2009