бібліотека Ї Тарас Возняк. Ретроспективна полiтологiя. Епоха Ющенка. Втрата надiй
МАЛОРОЗВИНУТІСТЬ КРАЇНИ - ЦЕ СТАН РОЗУМУ
Спостерігаючи, чи точніше - вже не спостерігаючи, бо огидно вмикати телевізор, за перебігом чергового раунду політичних щурячих перегонів неминуче задаєшся думкою: ну чому ми такі безнадійні, чому наші сусіди якось дають собі раду, якось висмикуються із злиднів та біди? А нас, здається, чим раз глибше затягує у болото неуспішності, злиднів, корупції. Та ж ми такі хороші, такі співучі і т.д.
Але чи так це? Ми давно не співучі. Було.. колись... А щодо наших цнот, то ми просто самі себе вмовили, що ми такі хороші. І наші цінності також. Вмовили у романтичному ХІХ столітті уявивши себе "козаченьками" та "дівчиноньками". Якими ж насправді ми були, а тим більше є - ми й знати не хочемо. Хоча є й виправдання. Нам, таким хорошим, переламав хребет Голодомор. І це правда - переламав. А ще сталінські репресії, деморалізація комунізмом, атеїзмом і т.д.
Але ж хребет національними катастрофами ламали не тільки нам. Німеччини після ІІ Світової війни була знищена дощенту. Та й нацизм з його атеїзмом добряче потоптався по німецькому народові. Демонтаж моралі та инших цінностей там теж йшов повним ходом. Але за півтора десятиріччя була збудована нова Німеччина. Німеччина успішна. Те саме можна говорити про всю Західну Европу - за десятиріччя вона піднялася з руїн. Були збудовані демократичні і процвітаючі суспільства. Хоча не без проблем, звичайно.
Ви можете заперечити - та ж у них був "План Маршала", Америка допомогла. Так допомагала - і це спрацювало. Не було розкрадено. Не було розтринькано.
Але не завжди чиясь допомога помагає. Дуже часто вона розбещує, як от у Африці, яка, здобувши незалежність, десятиліттями живе на гуманітарній допомозі все більше занурюючись у болото неуспішності, корупції та СНІДу. Ще кращим прикладом є провал Латинської Америки в порівнянні із Західною Европою. Після комунізації Куби Джон Кеннеді ініціював план допомоги Латинській Америці "Союз заради прогресу" з тим, щоб побудувати на цілому Американському континенті успішні процвітаючі демократії. І що з того. А нічого - повний провал. План Маршала не повторився.
Почали шукати пояснення - чому. І відповідь виявилася неприємною. Керівник Агентства США з міжнародного розвитку Лоренс Гаррісон мусів визнати: "Малорозвинутість - це стан розуму: приклад Латинської Америки". А стан розуму визначають всі ті цінності, які ми реально сповідуємо. Не ті, які прописані в книжках і яких ми неначе, про людські очі, дотримуємось. Як от: не беремо і не даємо хабарів, сумлінно працюємо, дійсно любимо дітей та ближніх, дійсно віримо в Бога.
Але ж є народи глибоко віруючі, але не успішні? Так є. Як виявилося, не кожна культура чи система цінностей "запрограмована" на успіх. Так католицизм і католицькі культури меншою мірою "запрограмовані" на успіх, ніж протестантські. Тому Південь Европи бідніший, ніж Північ. Немає "протестантської етики праці". Там не притримуються протестантської істини "Тому Бог дає, хто рано встає". Ба більше, глибока віра не завжди сприяє розвитку. Тому Південна Італія така неуспішна порівняно з Північною. А глибоко віруюча Латинська Америка є там, де є.
Якщо подивимося на країни, що змогли піднятися після війни, то це Японія з її чіткою культурною ідентичністю, яка однозначно передбачає етику праці, а отже і справжнього успіху.
Потім піднялися колишні англо-саксонські колонії - Гонконг, японські колонії - Південна Корея, Тайвань. Тобто спрацював англо-саксонський та японський культурний впливи.
Нам може бути сумно, але величезні шанси має китайське конфуціанство. І не тільки Сінгапур - по суті китайська держава, в якій, як у Швеції чи Норвегії, абсолютно винищено корупцію. Але й великий Китай. Культура праці, пошанівку до старших, суворе дотримання ієрархії дає свої плоди.
Близько до світових невдах стоїть і світ православ-ний. І не лише Росія, але й ми. Економічні результати нашого самостійного розвитку упродовж 17 років про це свідчать. А економічна криза, яка зробила українців вдвічі злиденнішими заставляє нас задуматися і над тим, а чи не ми самі з нашою культурою винні в тому, що робиться в нашій, тепер вже вільній країні.Дехто скаже - а от Росія чи Білорусь процвітають. Зовсім ні. Просто їхні злидні чи їхнє нещастя виглядає по-иншому. Як то кажуть, щасливі всі однаково, а нещасні по-своєму. Ми маємо просто три різні катастрофи.
Чи ці міркування не залишають нам жодної перспективи? Бо ж життя наше буде точнісінько таким, якими є ми самі. А якими ми є - нехай кожен скаже сам собі.
Чи може ми змінимо цю свою культуру? Культуру хабарництва, неробства, злодійства, безвір'я і т.д. Чи це можливо? Це запитання, на яке я відповіді не знаю. Поки що нам це не вдається. І тягнеться це "поки що" століттями.
Та декому це вдалося. Буквально на наших очах Президент Сінгапуру Лі Кван Ю цього добився. Та чи маємо ми такого свого Лі Кван Ю? Щоб сам не крав (згадаймо хлопців з "чистими руками" та "пижиковими шапками"), щоб сам ніколи не давав хабарів (згадаймо "газових принцес"). Не ті, ой не ті...
Та й ми не ті... От і виходить - куди не кинься - всюди клин.
12.02.2009