бібліотека Ї Тарас Возняк. Ретроспективна полiтологiя. Епоха Ющенка. Втрата надiй
НАВІЩО БАТУРИН
Нещодавно відбулося відкриття історично-меморіального комплексу у Батурині - одній з гетьманських столиць України. Та ще й знакової у українсько-російських стосунках. Російська рученька пролила тут чимало "братньої" козацької крові.
І було відкриття. І були козаки. Сучасні. У чомусь зворушливі. А у чомусь і смішні. Такі собі дядьки, які у 60 років бавляться у "війну". Може в дитинстві не набавилися. Чи свого часу у війську не служили - отож і компенсують.
Одразу можу передбачити "уїдливі" запитання "крутих" журналістів "епохи Ющенка" - а скільки грошви пішло на цей батуринський комплекс. І це тоді, як весь світ у кризі, а ми й поготів... А вони... Точніше - він - Віктор Андрійович марнотратить наші кошти... Ну і так далі. То на вшанування Голодомору викине гроші, то на Батурин... А нам би лише харчі хороші. А їх катма.
У "епоху Ющенка" ще з рочок можна собі дозволити такі запитання... В "епоху Тимошенко" чи "епоху Януковича", які невідворотно наступають, - цього вже не буде. З двох причин. І Батурин, і Голодомор, а також инші "націоналістичні заморочки", вся ця романтична туфта, як Тимошенко, так і Януковичу, а принагідно і Литвину (хоч він цього так простацьки, як ті двоє, не демонструє) просто надзвичайно далекі. Тієї зворушливої наївності і щирості у цих питаннях нашого актуального президента у них немає. Та й бути не могло. І не тому, що вони хочуть потрафити Москві. Це їхнє внутрішнє. Вони не з Хорунжівки. З Хорунжівки, з якої всі так насміхаються. Але тисячі таких Хорунжівок і створили цей народ, таку-сяку державу. І утримують у ній український дух.
І разом з тим ці "прагматики", а таких, на жаль у нашому народі мільйони, свято вірять в одну ілюзію - що добробут приносить все той же прагматизм, а не що-сь ефемерне, як от стійка національна самосвідомість чи, не дай Бог, культура, яка, як виявилося, завжди має тільки національну форму. А всі її "інтернаціональні" відміни, якими нам морочили і морочать голову з Москви, виявляються або вульгарним російським шовінізмом, або таким самим американським силіконовим продуктом. "Українськости" для них не потрібно - все це забавки трохи смішного президента та "националистов".
Але історична правда свідчить про зовсім протилежне. Тільки нації з чіткою самоідентифікацією, розвинутою та плеканою культурою можуть бути економічно та політично успішними. А нації без культури, без історичної пам'яті приречені на визискування більш згуртованими спільнотами.
Чому українці історично постійно програвали росіянам, полякам та угорцям? Та просто тому, що це розвинуті політичні нації, які мають усі потрібні для того ознаки. А це і мовна єдність, і чітка історична пам'ять (байдуже чи вона відповідає історичній істині), і розвинута культура. Але разом з тим вони мають і свою політичну культуру. Як от Росія. Її політична культура нам може не подобатися, але вона є і вона росіянам відповідає, хоча ми можемо вважати її перверсією. Це і культура господарча - ведення бізнесу по-російськи. Це теж може нам подобатися, або ні, однак вони потрафляють нав'язувати і нам ці свої норми ведення бізнесу. А невдовзі знову спробують нав'язати і свою "суверенну демократію". Тобто нав'язати свою культуру у широкому сенсі цього слова.
Тому відважуся ще і ще раз повторити істину, яка є банальністю для цілого світу, однак ледь не повністю відкидається в Україні. Культура забезпечує успішність чи неуспішність націй. Культура забезпечує політичний успіх. Культура забезпечує добробут. Культура забезпечує військову спроможність. Бо тільки культура може змусити кілька сот студентів йти помирати під якісь Крути. Бо тільки культура могла давати сили сільських хлопцям та дівчатам десять років віддавати свої молоді життя у безнадійній боротьбі Української Повстанської Армії. Бо ж не за процент у реекспорті російського газу вони віддавали свої життя. Не жадоба дозволила піднятися до таких чинів. І, як не парадоксально, сьогоднішні злодюжки з Верховної Ради чи Уряду користуються тією жертовністю, яку проявили ці діти. Бо без їхньої самопожертви не було б ні цієї політичної конструкції з назвою Україна, яку вони стриножили і з якої користають за повною програмою.
Та повернімося до Батурина і культури. Культура - це не щось, що лежить облогом у архівах чи бібліотеках. Це стиль життя. Це і кухня, і відпочинок, і еротика врешті-решт. Це і ті суспільні ритуали чи практики, які регламентують наше повсякдення. Але водночас - це і наші суспільні ритуали, що регламентують наші свята, як от щорічне свячення пасок чи вшанування наших полеглих та убієнних. А не нав'язаний Helloween. І у цьому сенсі наш хорунжівський президент, що б там не говорили, інтуїтивно робить надзвичайно фундаментальну справу - повертає нас самих нам самим. Повертає нас до самих себе. У надії, що ми таки зустрінемося з самими собою у своїх душах. І це далеко не захцянка президента, якому залишився рік його каденції. Це закладення основ під майбутній добробут і успішність української нації, що б про це не думали та не говорили "прагматики" - а насправді циніки - у яких навіть немає шансу знайти самих себе.
30.01.2009