бібліотека Ї Тарас Возняк. Ретроспективна полiтологiя. Епоха Ющенка. Втрата надiй
ПАДАЛЬЩИКИ ІСТОРІЇ Коли сходить сніг, я завжди очікую двох неприємних симптомів - появи падлини з-під снігу та лавини політичних провокацій, що пов'язані з 9 травня.
З-під снігу з'являються купи сміття та трупи тварин, що замерзли упродовж довгої зими. Коли наштовхуєшся на них десь в Стрийському парку у Львові, то не відчуваєш особливого естетичного захоплення. Щоправда, і містичного страху також. А тільки таку собі гидливість.
Другим симптомом є поява маси антиукраїнських провокацій, головною метою яких є намагання дискредитувати національний український рух та Україну як державу взагалі. Все це, як правило, прив'язується до чергової річниці завершення ІІ Світової війни. А також оскаржень українців у колабораціонізмі з нацистами, профашистських настроях і т.п. Спочатку я реагував на це з всією щирістю - бо ж невже не розуміють чи не бачать очевидної несправедливості таких оскаржень. Але тепер, зрозумівши механізми появи цих симптомів, відчуваю просту гидливість. Гидливість до тих, хто з року в рік організовує ці шабаші.
З приходом до влади в Росії Путіна ця робота по дискредитації України набула системного характеру. Це великі, добре скоординовані і щедро профінансовані спецоперації. Вони реалізуються як в Україні, так і у Росії. А останнім часом і в так званому "вільному світі".
Інструментами здійснення цих заходів давно вже є не смішні агенти КГБ з американських фільмів про СССР 70-х років. Росією правлять досвідчені бійці, які добре засвоїли найоптимальнішу техніку використання сили супротивника для того, щоб його ж і повалити. Тому такими інструментами дискредитації українства з метою його знищення, як це не парадоксально, давно вже є і Верховна Рада України, і обласні та міські ради, і навіть ОБСЄ, яке не зацікавилося нічим в Україні, крім ситуації з російською мовою. Так, ніби українська мова заполонила Київ та инші міста України. Про ЗМІ як в Україні, так і за кордоном і говорити нічого. Через агентів впливу вдається не лише опанувати цими інформаційними платформами - через ці майданчики робляться спроби проводити рішення, які або дискредитують Україну та українство, або ж її дискримінують.
Прикладами спроб дискредитувати Україну, використовуючи цей інструментарій, і є щорічні спроби напередодні 9 травня чи то переносити пам'ятники совєтським солдатам, чи то "забороняти" комуністичну ідеологію. Зрозуміло, кому і навіщо це потрібно. Це потрібно тільки замовнику. Натомість все це прикривається тріскотливим псевдопатріотизмом деяких провінційних діячів. І робиться їхніми руками. А "братія тільки очима лупа" - ніхто навіть не робить спроби назвати провокатора провокатором, а дурня - дурнем. Звичайно, залишається запитання, чого в цих провокаціях більше - замовленої провокації чи безнадійної загумінкової глупоти? Думаю, що більше проплаченості. Однак, робота цієї замовленої дрібноти - це тільки перший етап такої спецоперації.
Після нього на ці замовлені і спровоковані з-поза України "факти" кидаються, я б так назвав, "падальщики історії". Вони розмазують ці добре організовані та проплачені "свідчення" печерності всього українського руху, і українського націоналізму зокрема (як історичного, так і сучасного) по шпальтах газет, по екранах телебачення, на тисячах інтернетсайтів. Моментально розгортаються масовані інформаційні кампанії. Причому не десь там у Львові чи Києві, ба навіть не тільки у Москві, а і у Берліні та Відні, Нью-Йорку та Лондоні. Усіма засобами і усіма мовами. Останнім блискучим прикладом цих технологій стала поява у Відні білбордів з прямою політичною пропагандою - "Україна та Грузія в НАТО - це ІІІ світова війна!" Здогадайтесь з трьох раз - хто був замовником такої милої "соціальної" реклами.
І вже зовсім страшно, коли, не побоюсь того слова, замовленим "матеріалом для провокацій" стають замовні чи спонтанні вбивства. Як от у випадку з убивством проукраїнськи налаштованого одеського хлопця Максима Чайки. Не знаю, чи це вбивство було замовним, чи спонтанним. Не скажу випадковим - бо логіка розвитку подій вела до нього. Вже не лише Крим, але й Одесу опановують і спецслужби сусідньої держави, і їх штурмові загони. Для них важливо повністю контролювати вулицю, щоб, у разі чого, ніхто не смів навіть пальцем поворухнути на захист українства та України. І це на території "суверенної" України. За повної бездіяльності всіх щаблів влади. Ба більше - думаю, що не один місцевий і не місцевий орган влади підтримає не батьків загиблого чи українство у Одесі, а "права" убивці та його господарів. А також ідеологів цих убивць, які вишивають на екранах "українського" телебачення, як от одеський чорносотенець Ігорь Марков у черговій шустеріаді. Молодих одеських українців пан Шустер чомусь у студію не запросив. Зрештою, він робить свою роботу. Ширить так би мовити "свободу слова".
Головним мотивом всієї вервечки щорічних антиукраїнських весняних провокацій є чотири завдання.
Перше - це намертво накинути усім, без виключен-ня, українським національним рухам - від крайньо націоналістичного до націонал-демократичного - жупел фашизму та нацизму. У масовій свідомості як українців, так і росіян чи американців має бути чітко зафіксовану просту бінарну пару: Україна - нацизм, українці - фашисти. Чи це стосується історії - бо ж насправді всі "бендеровцы" і навіть "петлюровцы" і "мазепинцы" ще з XVIII століття були нацистськими колаборантами. Чи це стосується сьогодення - таким самим "фашистом" був і покійний В'ячеслав Чорновіл, і є президент Віктор Ющенко - бо ж инакше він би не обстоював так Голодомор чи ветеранів УПА. Сюрреалізм? Так. Але спрацьовує на всі 100%. Звичайний бюргер з Колорадо не розбирається в тонкощах історії. Для нього історію слід писати на білбордах - бо тільки їх він і читає, а не товсті книги з історії. Чим і користуються спритні маніпулятори масовою свідомістю. Але не українці.
Друге завдання полягає у тому, щоб відтерти Україну від честі бути переможцем над нацизмом у ІІ Світовій війні. І байдуже, що Україна в боротьбі з нацизмом втратила 10 мільйонів своїх мешканців, байдуже, що українські хлопці не лише були у лавах Червоної армії - причому зазвичай простим гарматним м'ясом, яким совєтські полководці так браво закидували супротивника, але і в лавах Української Повстанчої Армії - яка боролася як з нацизмом, так і з більшовизмом. Бо переможцем може бути тільки Росія. І вона є нею. Правда не насправді, а тільки у тій лавині фільмів, яку спродукувала російська кіноіндустрія останнім часом. Виявляється, що НКВДисти, СМЕРівці і т.д. за списком і були головними ковалями перемоги, лицарями на білому коні. Про десятки мільйонів жертв ГУЛАГУ - ні слова. Їх не було, бо бути не могло. Уміло затушовується той факт, що саме СССР разом з Третім Райхом розпочали ІІ Світову війну, розшматувавши у вересні 1939 року Польщу. Це вже потім нацисти "вероломно напали" на білого агнця - країну Сталіна та Берії. Чому й спазматично тримаються терміну "Отечественная война", яка розпочалася пізніше - неначе перед нею не було огидного 1939 року. І все це масово заполонило всі без виключення канали українського телебачення.
І третє завдання полягає в тому, щоб уникнути того, на що насправді заслужив режим, який реанімувався в Росії. ФСБешні правителі Росії всіма силами пробують уникнути суду над своїми попередниками та осуду комунізму. І так само суду над собою як гідними продовжувачами славних традицій ГПУ-НКВД-КГБ. Та про теперішніх отруювачів своїх політичних супротивників у цій статті говорити не буду. Вже усім стало зрозуміло, що Нюрнберзького процесу над комунізмом не буде. Гестапо та СС осудили, а ГПУ та НКВД - ні. І те, що жертв комунізму було у кілька разів більше, ніж жертв нацизму, нічим цьому не зарадить. По-перше, так званий "Захід" сьогодні розчленований і перебуває у кризі, перш за все кризі моральній - за преференції в закупці газу та нафти він готовий ходити до сауни з колишніми шпигунами в своїй країні. Але і тому, що й сама Росія не хоче покаяння. Коли я написав слово Росія, то задумався - яка Росія? Що стосується корпоративного клану російських спецслужб - то це справа зрозуміла. Так само, як і ті "отщепенцы", які ведуть свій родовід від дисидентів совєтської епохи. Але ж між ними - мільйони так званих "простих росіян" - чи потребують вони каяття? Чи тільки гордості за перемоги? Для мене це запитання без відповіді. Хоча ні - відповідь за них дасть ФСБешна братія. На разі "прості росіяни" погоджуються з тим, щоб за них давали відповідь саме вони. І для мене це відповідь. Відповідь печальна:
У схожій ситуації були німці після ІІ Світової війни. Напевно з великими труднощами і може не всі, і не до кінця, але вони таки осудили і на особистому, і на моральному, і на офіційному рівнях не лише нацизм, але й своє персональне злочинне минуле. І тепер німецька держава та суспільство роблять все, щоб попереджувати будь-які рецидиви нацизму чи його глорифікації. Для мене висновок простий - німці хочуть покінчити із своїм злочинним минули, хочуть каятися, натомість я не бачу з боку росіян (якщо вони вважають себе єдиними правонаступниками і єдиними спадкоємцями всіх перемог СССР) ні бажання осудити Голодомор, депортації, репресії всієї епохи комунізму, ні каяття. Каяття не на спорадичому рівні, а на масовому. Про державний, за цього російського режиму, не може бути й мови.
Що ж робить корпоративний клан російських спецслужб, щоб уникнути суду над самим собою? Він чинить, як і кожен вуличний злодій, що украв шапку - утікає і верещить "лови злодія!". За зразком трибуналу з геноциду в Руанді та Югославії у Росії чинять спроби організувати "трибунал" для переслідування "нацистів" та "фашистів" чи не на всій колишній території СССР. Привід - не допустити "ревізії" бачен-ня ІІ Світової війни, бо можливе тільки одне бачення, яке пройшло схвалення у ФСБ. Не сумніваймося, що до новоявлених "фашистів" увійде не тільки колишній прем'єр-міністр незалежної Естонії Марті Лаар, якому Росія відмовила у візі очевидно з огляду на те, що він занадто багато уваги приділяв розкриттю злочинів комунізму. Але й багато-хто з сьогоднішніх українських політиків. Не забуваймо головний слоган російських масмедій 2004 року про "помаранчеву чуму". Отож, Віктору Ющенку слід би було начуватися. Щоб самим уникнути не лише осуду, але й суду ця бригада вибрала найкращу тактику - бо ж найкращою обороною завжди є напад. Вони будуть переслідувати і судити всіх, хто засумнівається у єдино вірній "історії від ФСБ". Поки-що це законопроект у російській держдумі. І поки-що він стосується тільки території Росії. Але це тільки поки-що. Знаючи безпринципність та корумпованість різного роду шрьодерів можна сподіватися, що вони будуть здатні погодитися і на розширення зони дії цих рестрикцій. Як в часі, так і у просторі. До нацистських колаборантів зарахують не лише Мазепу з Петлюрою, але й сьогоднішніх українських діячів. А також жадатимуть їх видачі і від инших держав. Отоді жодні українські "патріоти" не втечуть нікуди - їх будуть передавати до рук істинного "правосуддя від ФСБ". Це своєрідна тактика застрашування, дискредитації і водночас втечі від відповідальності за свої ж злочини - три в одному! Тут я трішки згущую. Для краси. А може, і не згущую - час покаже.
І останнє, четверте завдання - це вбивати клина між східними та західними українцями. Бо одні "правильные", "братья-украинцы" - їхні діди та батьки "нашу советскую Родину защищали", а инші "неправильные" - "враги-западенцы, пособники". Навіть, якщо вони боролись за якусь Україну, - то все одно "враги", бо правильна "Родина" одна -"советская". З цими западенцями важко "обустраивать постсоветское пространство" - їх слід дистанціювати, маргіналізувати. Взагалі те, що вони існують, є великою геополітичною проблемою для московських потіттехнологів - ну не пасують вони ні до якого московського проекту. І у Польщу їх, націоналюг, не втиснеш, і в московському казані не розварюються до стану розмазаної каші. Ой, помилився Йосип Віссаріонович "звільнюючи" їх з польської неволі, ой помилився. Тому під чергову спробу інтронізувати у Києві московського баскака дуже добре було б розділити електорат ще й за цією ознакою "переможців" та "супостатів". Що й роблять.
Зрозуміло, що такого роду політиканство пожирає все, чого торкається. Зокрема і так званої "правди історії". Ця правда такого роду політиканам насправді не потрібна. Здавалося б - ну і Бог з ними. Однак, біда у тому, що вони зашкально політизують та інструменталізують цю історію. Щороку шквал цієї політизації та інструменталізації наступає саме напередодні завершення останньої великої війни. І амплітуда цієї істерії з року в рік зростає. Пам'ять про велику війну є ще болючою раною, яка не зажила. Що і пробують використати цинічні маніпулятори. Тому так огидно дивитися, як сучасні "падальщики історії" та їх маріонетки "і в Україні, і поза нею сущі" використовують її для своїх ницих цілей.
Підсумовуючи, скажу, що із своїми сусідами-партнерами ми нічого зробити не в силі. Вони переслідують свої цілі тими методами, які вважають ефективними. Про мораль - ні слова. Єдине, що ми можемо - це підмести власну хату. Як від всюдисущих агентів впливу, прямої агентури, так і від псевдо патріотів, які ллють воду на млини чужої політики. Давно пора відкрити дискусію щодо цих удаваних гіперпатріотів. Називати їх поіменно. А то вже розперезалися донесхочу. Що не означає - забороняти чи соромитися бути українцями на повний зріст. Але ж не дурнями, врешті-решт!
27.04.2009
ГІРКІ МІРКУВАННЯ НАПЕРЕДОДНІ ДНЯ ЗАКІНЧЕННЯ ІІ CВІТОВОЇ ВІЙНИ