бібліотека Ї Тарас Возняк. Ретроспективна полiтологiя. Епоха Ющенка. Втрата надiй
ПОСЛАННЯ ДМІТРІЯ МЕДВЄДЄВА
ДО РОСІЙСЬКОГО НАРОДУ
ЧИ ДО ВЛАДІМІРА ПУТІНА?
За останній місяць президент Російської Федерації Дмітрій Медвєдєв щонайменше двічі змусив говорити про себе міжнародну спільноту. Перший раз, коли ні сіло, ні впало проголосив своє "яструбине" звернення до президента України Віктора Ющенка. Багато хто розцінив його як розпачливу спробу вибити свого співправителя Росії Владіміра Путіна з ніші жорсткого, сильного і навіть цинічного політика.
Те, що Медвєдєв примірявся до ролі Путіна-2, здається не викликає сумнівів. Але от чи це йому вдалося? Чи нам стало аж так страшно? Так, у пресі пішли міркування про нову агресивну зовнішню політику Росії щодо своїх сусідів, зокрема України. Хтось прив'язав цей агресивний випад до виборів в Україні - неначе цим Медвєдєв задав формат бажаного для Росії кандидата і формат майбутніх українсько-російських стосунків. Найбільше подивував стиль виступу, який у деяких своїх частинах був просто хамським - йдеться про відношення до Ющенка як президента України особисто. Можливо таким чином Медвєдєв пробував додати своїй граціальній політичній фігурці грубої чоловічої сили. Але, як казав Станіславський - "не верю". Виглядало це доволі жалюгідно і награно. Ну немає у нього того вродженого садизму, який він пробує імітувати. Що зовсім не означає, що він не поступатиме аналогічним чином. Однак, якось жалюгідненько.
Якщо йдеться про його скриту конкуренцію з Путіним, то навіть за цей місяць він в цілому її програв. Навіть з такого складного становища, як заходи з нагоди 70-ї річниці початку Другої світової війни він виплутався віртуозно. Спочатку запустив масу "матеріалів" про Польщу як одного з організаторів цієї війни, а потів "весь в білому" виступив у Гданську. Деякі, не надто далекоглядні поляки, ридали. Бо ж сам Путін визнав, що не вони розпочали Другу світову війну! Бо ж сам Путін визнав, що це не Польща напала на саму себе! Межі цинізму і віртуозності нема кінця.
Натомість Медвєдєв на цьому тлі виглядає неадекватно з своїми спробами переграти на медіальному полі соправителя Росії Путіна. Може саме цим і спричинена його друга спроба вийти на сцену. З проектом Путін-2 у нього не виходить. От він і вирішив повернутися до свого старого амплуа державника-реформатора. Ба більше - сучасного реформатора, який хоче модернізувати Росію. Причому модернізувати її у технічному сенсі задля подальшої (!) демократизації (!) - "Считаю технологическое развитие приоритетной общественной и государственной задачей еще и потому, что научно-технический прогресс неразрывно связан с прогрессом политических систем". Тобто Мєдвєдєв неначе пішов в обхід Путіна.
Ба більше - в тексті послання є й прямі нападки на фікс-ідею Путіна перетворити Росію на енергетичну імперію, яка триматиме не те що своє довкілля, як от Україну, але й ЕС за горло, організувавши свою безроздільну енергетичну монополію. І дійсно - весь успіх десятиліття Росії Путіна будувався на дикому зростанні ціни на газ та нафту. Натомість зараз маємо безпрецедентне падіння цієї ціни. На перспективу ці ресурси будуть вичерпуватися. Війни довкола енергоресурсів будуть щораз жорсткішими. І чи висто-їть в них Росія - це ще запитання. Тому Медвєдєв і пише: "Сначала давайте ответим себе на простой, но очень серьезный вопрос. Должны ли мы и дальше тащить в наше будущее примитивную сырьевую экономику:- і сам собі відповідає - Добиться лидерства, полагаясь на нефтегазовую конъюнктуру, невозможно. Надо понять, прочувствовать всю сложность наших проблем. Откровенно обсудить их, чтобы действовать. В конце концов, не сырьевые биржи должны вершить судьбу России:". У кого мітить ця зміна російської стратегії - зрозуміло. Але що далі, то тим більш очевидною стає об'єкт, в який мітить Медвєдєв. Він націлився проти тих, хто "Торгует тем, что сделано не им, - сырьем либо импортными товарами" - тобто проти експортерів газу та нафти, а також посередників, що закидують Росію імпортними товарами. Націлився Мєдведев на основу основ режиму, створеного Путіним - на світову імперію "Газпрому", яка підміняє собою власне Росію. Бо ж инколи важко розділити інтереси "Газпрому" та Росії. Чи визначити, які з них є пріоритетними.
Оцінюючи підсумки попереднього періоду в контексті економічної кризи і ставки на експорт сировини Мєдвєдєв знову б'є по результатах епохи Путіна: "Как следствие - на уровне глобальных экономических процессов влияние России, прямо скажем, не так велико, как нам бы хотелось". А щодо методів, які застосовувалися у цю епоху, - коли було до краю закручено всі гайки, демонтовано демократичні інститути, а на Кавказі взагалі встановлені піратські режими як у самій Росії (Чечня), так і за її межами (Абхазія та Південня Осетія), то в непрямий спосіб Мєдвєдєв, о диво, його засуджує: "Впечатляющие показатели двух величайших в истории страны модернизаций - петровской (имперской) и советской - оплачены разорением, унижением и уничтожением миллионов наших соотечественников. Не нам судить наших предков. Но нельзя не признать, что сохранение человеческой жизни не было, мягко скажем, в те годы для государства приоритетом. К сожалению, это факт". Ось так, товаришу Путін!
Але це все "розборки". А що ж пропонує Медвєдєв як "голуб миру" та модернізатор Росії? Бо ж "Кто виноват?", як завжди, зрозуміло. А ось "Что делать?" - не завжди.
Звичайно, можна мріяти, що Росія стане новою Фінляндією з її "Nokia" чи Швейцарією з її банками чи годинниками. І тут Медвєдєв переходить до чистої футурології. Причому застосовує при цьому дешевий прийомчик. Про все, що має відбутися, він пише в імперативній формі, яка не допускає жодних сумнівів щодо того, чи це насправді станеться: "Во-первых, мы станем одной из лидирующих стран по эффективности производства, транспортировки и использования энергии. Разработаем и выведем на внутренние и внешние рынки новые виды топлива. Во-вторых, сохраним и поднимем на новый качественный уровень ядерные технологии. В-третьих, российские специалисты будут совершенствовать информацион-ные технологии, добьются серьезного влияния на процессы развития глобальных общедоступных информационных сетей, используя суперкомпьютеры и другую необходимую материальную базу. В-четвертых, мы будем располагать собственной наземной и космической инфраструктурой передачи всех видов информации; наши спутники будут "видеть" весь мир, помогать нашим гражданам и людям всех стран общаться, путешествовать, заниматься научными исследованиями, сельскохозяйственным и промышленным производством. В-пятых, Россия займет передовые позиции в производстве отдельных видов медицинского оборудования, сверхсовременных средств диагностики, медикаментов для лечения вирусных, сердечно-сосудистых, онкологических и неврологических заболеваний."
Тобто справа майже вирішена - "Я знаю - город будет, Я верю - саду цвесть, когда такие люди ..." - і далі по тексту.
І вже зовсім відкинувши забрало: "Общество становится открытым и прозрачным, как никогда. Даже если это не нравится правящему классу... не обрадую и тех, кого полностью устраивает статус-кво. Тех, кто боится и не хочет перемен. Перемены будут". Ось так! А нам залишається тільки дочекатися зустрічного кроку Путіна. Далі - буде... Тим більше, що він вже заповів, що у 2012 році він з Медвєдєвим (що може бути і сумнівним) вирішать, хто буде наступним президентом Росії. Як то кажуть - "Мы посовещались, и я решил".
18.09.2009