Тарас Возняк.    Ретроспективна полiтологiя. Епоха Ющенка. Втрата надiй

НОВИЙ РОСІЙСЬКИЙ РЕВАНШИЗМ

Уже ні у кого немає жодних сумнівів, що Російська Федерація веде повномасштабну, з розмахом закроєну спецоперацію проти держави України.

Ще до січневих морозів пів року, а Росія вже проголосила, що з нового року ціна на газ стане світовою і підніметься вдвічі.

Будь-яка спроба українців, навіть на своїй території, хоча б подискутувати про імовірність та перспективи вступу до НАТО супроводжуються шабашами клевретів Росії - симоненківців і вітренківців. Причому навіть у Львові - оплоті підтримки НАТО. 17 червня знахабніла п'ята колона спозарання почала травити зацькованих послів країн членів НАТО вже і у львівському Гранд Готелі та перед Львівським університетом, де проходила зустріч.

Можна тільки підозрювати, що чекатиме нас у грудні, коли знову йтиметься про ПДЧ - якнайгостріша парламентська криза, раптовий параліч влади (хоч він вже наявний), масові невдоволення населення з будь-яких приводів і т. д.

Про перспективи виведення російського Чорноморського флоту, судячи з висловлювань російської сторони, і мови не може бути. І у буквальному сенсі слова немає - росіяни просто не хочуть про це говорити. І гадають, що й не будуть. У разі чого - знову ж наглий "безпредел" - самовільне захоплення влади, повна ігнорація боягузливих можновладців з Києва.

Про святкування на нашій території побиття шведів та мазепинців і не нагадуватиму. Залишилося ще, щоб митрополит Володимир ще раз викляв Мазепу по всіх храмах Московського патріархату - а ініціатори того напевно що є. Якщо потрібно - то вдарять хресними ходами різного розу кликуш.

Тобто навіть у своїй хаті хохлам спуску не давати - ось така установка сучасного російського підходу до України. Причому їм можна позаздрити - хлопці працюють насправді ефективно. Як то кажуть "встав - і одразу ж подумав, а що я ще не зробив для України?"

І у цьому сенсі кумедно виглядала ревність нашого президента, який на Трійцю прибув до Києво-Печерської Лаври та, поки йшла служба, єдиний смиренно став на коліна. Ясно, що йому йшлося про християнське смирення. Однак мені пригадався бунтівний германський імператор, який так і не переміг у двобої Папу і мусів приповзти до його ніг у рубищі та з шнурком каяття на шиї.

З чим пов'язана така гіперагресивність Росії? Чи тільки з ціною на газ та нафту, яка росте не з дня на день, а з години на годину? Що, безсумнівно, є основою російського реваншизму, але не тільки це.

Росія боїться свого майбутнього. Видобуток газу не зростає. Утримати інфраструктуру у Сибіру все важче - просто бракує людей. А тут ще й Китай з мільйонами голодних очей. Вдають з себе партнерів, однак Китай вже давно не вважає Росію рівною собі та дивиться на неї, як на мале пиво. Отож, робоча сила з України, як завжди, ой як потрібна. А для цього потрібно її якось з України вичавити. Тобто, чим гірше в Україні - тим для Росії краще. Самі побіжать.

Про Іран, який чигає на ісламському нафтово-газовому "підбрюшші", теж варто згадати - це ще один "друг" режиму путіна-медвєдєва.

Разом з тим, росіянам у переддень ще гострішої енергетичної кризи, яка охоплює уже весь світ, вдалося ефективно розколоти головного споживача своїх енергоресурсів - Европейський Союз.

Частина країн, як-от Німеччина, була просто куплена через пріоритетний доступ до російського газу. Куплено було і її політичну верхівку - чого вартий один тільки колишній канцлер Герхард Шрьодер, який підпрацьовує у філії російського Газпрому!

Однак, на досягнутому не зупиняються, купують і инших, обіцяючи прокласти нові газопроводи через Чорне море (та під дулами російського Чорноморського флоту) півднем Европи. На це вже клюнули і Сербія, і Греція, і Болгарія, і Угорщина, і Італія та Австрія.

Дійшло до того, що частина з них на догоду Росії навіть заблокували Україні доступ до Плану дій щодо вступу до НАТО у Бухаресті! По суті, частина ЕС-івської дипломатії почала обслуговувати інтереси Росії. Гадаю, що так само вони ж заблокують надання ПДЧ і у грудні - інтереси та спонсори залишаються ті самі.

Обійденими залишилися тільки країни Балтії, Україна та Польща - тобто простір між Росією та Німеччиною. І це не може не насторожувати. Бо ж маємо вже досвід договору Рібентропа-Молотова, чи мирного договору у Рапалло, коли над головами цих країн вирішувалася їхня доля. Одразу чую сполошені голоси (особливо німецькі, росіянам наплювати) - як можна порівнювати. Ні, мої дорогі, - вже можна. Далі спати вже просто нікуди.

Спить тільки вражена безсиллям українська влада. Часу, коли доведеться просто рятувати державу та людей, вже дуже мало, і благодушити на кшталт гоголівського Манілова та розбудовувати шароварне козацтво, як військову потугу, часу майже немає.

Щоправда, на инших ристалищах ця українська влада б'є всі рекорди ідіотизму та самопожирання. Складається враження, що єдиним гаслом українських можновладців, які повністю відірвалися від народу та країни, стало гасло "Війни всіх проти всіх - Bellum omnia contra omnes". Головне у цій "політиці" - піджерти Ющенка, вщент дискредитувати Тимошенко і ще раз виставити недолугим Януковича. Тільки лінивий не пробував би підімнути країну з таким безнадійним проводом. Що Росія і робить. І не тільки вона.

Україна є заложником цієї складної геополітичної нафто-газової партії. Що робити? Щонайперше, слід замислитись, а чи є кому що-небудь робити. Теперішня плюгавий та злодійкуватий український політичний клас всіх мастей не здатен приймати жодних державницьких рішень. Отож, починати слід саме з нього.

Разом з тим, створена така політична система, яка не дає змоги влити нового вина у старі міхи. Політичний провід може до безкінечності переобирати сам себе - списки депутатів і далі продаватимуться і купуватимуться. Звичайно, можна чекати, що все якось утрясеться - виставить свої претензії середній клас. Однак, до того часу роса очі виїсть...

То що, знову повторювати 2004-й рік? Але які будуть наслідки? І чи піде народ ще раз на барикади... Сумнівно.

Тому нас чекатимуть непрості часи. І ще не відомо, якою вийде Україна з цієї смуги.

А на геополітичній шахівниці фігури вже розкладе-но. Потрібно працювати з тими, хто ще коливається. Бо з супротивниками працювати - даремна трата сил. Росія чи Німеччина мають свої чітко визначені інтереси і жодними вистоюваннями на колінах їх не розжалобиш.

США - союзник, однак та країна має свої клопоти, які з нашими проблемками неспівмірні. Польща та Литва - союзники, однак не занадто потужні. Хоча... Якщо разом з ними, то нас теж буде чимало.

Але є ще Швеція, Велика Британія, Нідерланди, Туреччина. Є велике поле для праці. Потрібно працювати, а не "тирити" все, що не так лежить.

Завершуючи: в Україні просто немає державників, як би патетично і безглуздо це не звучало.

17.06.2008

На початок