бібліотека Ї Тарас Возняк. Ретроспективна полiтологiя. Епоха Ющенка. Втрата надiй
"ТЯЖОЛАЯ МСТЯ" ТИМОШЕНКО
Чим ближче президентські вибори, тим жорсткішою стає боротьба за президентське крісло. У цій боротьбі вже настільки немає ані моралі, ані правил, ані хоча б крупини розуму, що робиться враження, що наш політикум - це божевільний з бритвою, що бігає поміж нас. І стосується це всього тераріуму, чи тріумвірату, який править нашою країною.
Після нападу російського режиму на Грузію геополітична ситуація для України стала надзвичайно небезпечною. Дійсно - наступною і головною мішенню для нього мала б стати Україна. І можна не сумніватися - на це він кине всі свої сили. Ми ще побачимо не один ФСБешний "підсніжник" з цього славнозвісного політикуму, який у складній ситуації буде "розморожений" і задіяний для дестабілізації ситуації в Україні.
Ні для кого не секрет, як формувався чи не весь той депутатський корпус - скільки потрібно було платити за місце "обранця народу". В умовах, коли головним завданням був "дерибан" - розкрадання власности, бюджетних коштів та вирішення своїх справ - воно, може б, і пройшло. Однак, Росія поставила перед народом України зовсім иншу перспективу. І тут потрібні зовсім инші люди. Ну як допоможе злодюжка міського чи національного масштабу в умовах иноземної інтервенції, як це щойно було у Грузії? Чи нас це не стосуватиметься? Я не переконаний.
Тому ця дрібна злодійня, безвідносно, хто скільки при цьому "тирить", як каже Путін, вже є злочинно безсилою. Не хочеться бути Касандрою і накликати біду. Однак, відчуття чергової катастрофи не полишає тих, хто не спить чи відійшов від громадських справ, остаточно розчарувавшись як-небудь допомогти і народові, і державі. І частково мають рацію. Їх обох осідлала наша клептократична кліка, що й просвіту не видно.
Усім зрозуміло, що саме тепер Україні, як ніколи, потрібна та остогидла вже всім єдність, про яку волають з амвонів, катедр та трибун. Або принаймні хоч якась раціональність. Особливо у сфері національної безпеки. Одним словом - має існувати українська держава. Натомість ми спостерігаємо її агонію.
Це вже було. Гетьман Скоропадський розігнав Центральну Раду з Михайлом Грушевським, отаман Симон Петлюра скинув гетьмана Скоропадського, а його самого погнали большевики. На тому й скінчилася тогочасна державна Україна.
Що ми бачимо сьогодні? Партія регіонів, після певної заминки, з-під російського батога таки мичить щось про підтримку Росії, визнання самопроголошених Абхазії та Південної Осетії. Недолуго, натужно, неохоче, проте мичить. Бо велять. Та й електорат наскрізь зомбований російським телебаченням.
БЮТ, рвучко стартувавши у президентських перегонах, вихиляє перед Путіним своїми принадами. Обіцяє все. Лиш би не втручався. Навіть про "допомогу" не йдеться. Натомість Путін влаштував БЮТу та Партії регіонів кастінг - "кто понравится мне лучше всех, тот получит сладкую конфету". Тому хіба сліпий не зауважить тієї впертости, з якою бютівський Кириленко ухилявся на засіданні Верховної Ради від простого і зрозумілого висловлення своєї позиції з цих принципових питань. Вже не кажучи про реальні кроки для зміцнення безпеки країни. Причому, безпеки не лише військової, але й інформаційної, енергетичної і т. д. Далеко йому до віртуозності ЮВТ. Попри недолугі закиди (чи свідомі провокації - от тільки на чию користь?) ПТУшника з Секретаріату Президента щодо "державної зради" Юлії Тимошенко, запитання все ж не отримало відповіді. Що так стримує ЮВТ не бити на сполох, не займатися у нагальному порядку укріпленням безпеки країни? Вона діє радше навпаки - позиція по НАТО, Грузії та фінансуванні війська блокується.
Не хапає зірок і президентський блок. Чиновницький з самого початку проект його партії так і не спромігся на щось істотне. Вже НУ-НС-івський Кириленко на все тому ж епохальному засіданні Верховної Ради виглядав абсолютно безнадійно. У Ющенка для оборони залишився останній редут - Секретаріат Президента. Після кількох попередніх спроб Ющенко віддав важелі керування цією інституцією Віктору Балозі, який є дуже потужним та енергійним менеджером, ну як носоріг, однак так само, як і всі носороги, - короткозорим. Вони бачать на метр перед носом і тільки попереду. Розігнавшись, він може провалити стіну, однак не бачить, що робиться в метрі від нього ліворуч і праворуч. Для нього головне "повний вперед", а там будь, що буде. Однак, київські пагорби - це не панонська долина - тут чимало мисливських ям, в які він постійно влітає.
А тому, нарешті правильна постава Президента у грузинській кризі була нівельована якимось вискочкою з славнозвісними оскарженнями Тимошенко у "державній зраді". Під час кризи Ющенко однозначно почав вигравати в очах людей, які думають про Україну, а не про її "хліб та сало", та не дивляться виключно російське телебачення. По суті, він почав перетворюватися у чільну політичну фігуру в Центральній Европі.
А тому його опонентам різних рівнів потрібно було негайно потопити його у багнюці внутрішніх українських протистоянь. Це потрібно стало щонайперше режиму Путіна-Мєдвєдєва. А вже потім політичним опонентам в Україні. Щонайперше, звичайно, Тимошенко як конкуренту на виборах. Смішний Янукович - це вже справа третя. Його стало лише на розправу з більш успішною, в очах Рената Ахметова, Раїсою Богатирьовою. Знову "обидил женщину"...
Залишається тільки запитання, хто спустив курок? Хто був ініціатором остаточної ескалації стосунків у ледь животіючій демократичній коаліції? Чи справді мукачівських термінатор Віктор Балога, як усі переконані? Його талантів, очевидно, на це вистачило б. А може, хтось лагідно підказав? Може, саме ПТУшне дарування виступило з молодіжною ініціативою? Принаймні у безсумнівному виграші виявилися не Ющенко, Тимошенко чи Янукович, а, як завжди, Владімір Владімірович Путін.
Останнім актом стала "тяжолая мстя" Тимошенко. Перше засідання Верховної Ради стало актом руйнування крихкого балансу сил, коли ще можна було говорити, що в Україні є якась притомна державність. Вона укотре показала, що для неї ніщо не є перепоною на її шляху до крісла президента - в тому числі і безпека країни, президентом якої вона хоче стати. А вже якісь там грузії-молдови - то й поготів. Це не лише реверанс в бік все того ж Путіна-Мєдвєдєва в питанні Грузії. Це ще й копняк під зад Україні в питанні ПДЧ для вступу у НАТО - ще один подаруночок Путіну-Мєдвєдєву. А заодно і тим, хто хоч якось над тією безпекою працював - показове знищення в.о. голови Служби безпеки України Валентина Наливайченка Юлією Тимошенко можна порівняти хіба що з не менш ідіотичним вибриком Віктора Ющенка, коли той так само знищив найбільш фахового та совістливого міністра оборони України Анатолія Гриценка. А все задля того ж "надлишкового військового майна". Ну дуже вже його хочеться. Ура всім. Слава Путіну.
Отож, український народе, бережись - по країні гасає зграя божевільних з бритвами, в якої просто сверблять ручки, як би ще тобі "допомогти".
3.09.2008