бібліотека Ї Тарас Возняк. Ретроспективна полiтологiя. Епоха Ющенка. Втрата надiй
ВОЖДІ БОЯТЬСЯ ВИБОРІВ ЗА ВІДКРИТИМИ СПИСКАМИ
Чергові позачергові парламентські вибори видаються неминучими. У чомусь політичні партії реагують на таку перспективу по-різному, а у дечому однаково.
Різною є реакція на вибори. Найбільше запанікував БЮТ - здається, Юлія Тимошенко переграла саму себе. Для неї цей бій може стати переломним у кар'єрі: ще раз прем'єр-міністром лідерка БЮТу навряд чи стане. Натомість у виграші Віктор Янукович. А Віктор Ющенко вирішив ставити не на більшість у Верховній Раді, а на її нейтралізацію, може, навіть дискредитацію - благо, парламент на це ведеться. Президент матиме синицю у жмені: малу, проте свою фракцію, а не солянку із недовирослих і вже передчасно зістарілих вождів малих партій. Своєрідну золоту акцію, володіючи якою та опираючись на президентство Ющенко хоче зіграти свою велику гру.
Проте, в дечому всі партії та їх лідери однакові. Вони створили в Україні таку політичну систему, в якій їм насправді дуже затишно. Ці війни всіх проти всіх є бурями в склянці української політики. Вони не стосуються життя поза Верховною Радою, урядом та Секретаріатом Президента або ж обслуговуючої їх інфраструктури - Конституційного, Вищого апеляційного суду тощо.
За межами цього їхнього світу є країна, в якій живе народ. Саме його, а не дострокових виборів, найбільше бояться можновладці: бо ж він може поламати ці їхні ігрища в пісочницях парламенту, уряду та секретаріату. Тому й роблять багато політичного галасу, щоб приховати головне завдання - не допустити народ до вирішення своєї долі. Усіма силами усувають його від прямого вибору своїх представників до Верховної Ради, а відтак і до инших гілок влади. Можна передбачити, що майбутні дострокові вибори мало що змінять. Майже тим самим буде набір політичних сил у парламенті, та й їхній персональний склад. Тому всі політичні лідери уперто мовчать про головне - конче потрібну зміну виборчого закону, яка може хоч якось розірвати українське зачароване коло. Наразі ж ми не лише постійно потрапляємо у зачарований "бермудський трикутник" Ющенко-Тимошенко-Янукович, але й у театр із до нудоти набридлими парсунами, яким вже давно місце на політичному цвинтарі. Цього не було б, якби запровадили відкриті партійні виборчі списки - коли формувати їх могтиме безпосередньо виборець. Саме люди визначали б рейтинг того чи иншого політика й, відповідно, його місце в списку. Така виборча система працює у багатьох европейських державах.
За нинішньої ж ситуації політичні лідери мають повне й неподільне право формувати списки майже одноособово. Звичайно, все це прикривається закритими, як-от у БЮТі, чи відкритими, як було у "Нашої України", партійними з'їздами. Однак то лише димова завіса. Політичні лідери давно перетворилися у директорів партій і керують ними, як приватними фірмами. Вони все більше "приватизовують" політичні проекти. Ну хто пам'ятає партію "Батьківщина", якою керує Юлія Володимирівна? Є Блок Юлії Тимошенко! Маємо і Блок Литвина. Буде Блок Віктора Ющенка. Жодної ідеології - чистий вождизм. Не дивно, що навіть на пряме запитання у телеетері вони вдають, що не чують. Починають щось молоти про торішній сніг - лиш би уникнути відповіді, чому так бояться безпосередньо стати перед виборцями?Хоча й без їхньої відповіді все зрозуміло. По-перше, в цьому разі більшості теперішніх "народних обранців" не бачити місця у парламенті, як своїх вух. По-друге, тільки продаючи місця у виборчих списках, "директори партій" правлячого тріумвірату і можуть фінансово забезпечити вибори для своїх політичних сил. По-третє, навіщо тим директорам якась партійна демократія - депутати-кнопкодави повністю повинні залежати від шефа чи шефині.
Першою усі переваги такої політичної системи усвідомила і на всі сто відсотків використала Тимошенко. Куди поділися такі блискучі інтелектуали й незалежні люди, як Андрій Шевченко, Григорій Немиря чи Володимир Полохало? Вони під ковпаком. Зрештою, у подібних надцентралізованих структурах вільнодумство просто недоречне. Однак, чи цього ми добивалися, зокрема, і на майже забутому Майдані? Однак для лідерів - це найкращий стан з усіх можливих. Їхнім завданням є зберегти таку політичну систему якомога довше.
Ми маємо справу зі змовою політичних кланів усіх мастей. Вони просто бояться народу і його вибору. Он як кинулися понижувати обов'язковий відсоток явки людей на майбутнє дійство, де мають обрати саме їх - а кого ж іще? Бо ж розуміють: не маючи вибору й обираючи невідомо кого, народ просто не прийде, чим і засвідчить своє ставлення до вождів.
16.10.2008