Збіґнєв Бжезінський

Україна-Польща: роль та місце в европейській інтеґрації

Пане міський голово! Пане ректоре! Пані та панове!

Деякі з картин цього залу нагадують мені сучасну ситуацію. Але хочу сказати, що мені дуже приємно бути тут сьогодні з Вами.

Тема моєї доповіді "Україна-Польща: роль та місце в европейській інтеґрації". Я буду виступати дуже коротко, щоб вкластись у реґламент, і ми змогли б більше часу присвятити дискусії.

Думаючи про цю тему, мені здається, що дуже важко сказати щось нове. Та, розглядаючи проблему з перспективи Вашинґтону, мені здається, що було б корисно побудувати мою доповідь на основі двох важливих понять – наслідування (імітація) та переосмислення (ревизначення).

Говорячи про роль Польщі в реґіоні, ми побачили, яке значення має наслідування. Сучасний досвід Польщі у багатьох вимірах – це наслідування, повторення того досвіду, який вже мала Західна Европа після Другої світової війни. Розбудова Західної Европи ґрунтувалась власне на примиренні Німеччини та Франції, без якого не було б сучасної Західної Европи.

Але це примирення, насамперед, є результатом добре продуманих та наперед визначених зусиль обох сторін. По-друге – це продукт системи безпеки, яка встановилась в Европі внаслідок діяльности НАТО. Без цього альянсу не було б франко-німецького примирення, бо власне НАТО забезпечило безпеку Франції та Німеччини на час пошуків примирення. Отже без франко-німецького примирення не було б Европейського Союзу.

Процес европейської розбудови і розширення НАТО продовжується. І Польща зараз залучена до цього процесу – процесу наслідування чи повторної гри. Це дуже добре визначає роль Польщі в сучасній европейській безпеці. Це включає розширення европейської безпеки та й самої Европи. Німецько-польське примирення є також наслідуванням франко-німецького примирення. І членство Польщі в НАТО дає полякам почуття безпеки, таким чином, що поляки не будуть вразливими до Німеччини – сильнішого сусіда.

Другим, паралельним до цього, є процес переосмислення ролі Польщі в Центральній Европі. Незалежна Польща – член НАТО і, в майбутньому, член Европейського Союзу, не може втратити і ту роль, що вона завжди відігравала у цій частині світу, виходячи з геополітичних умов. Ми бачимо, що ці умови на схід від Польщі є дещо іншими. Бачимо, що історичну роль Польщі необхідно переосмислити. Ми не говоримо про утворення якоїсь структури, в якій Польщі відводилась би головна роль. Ми повинні впроваджувати реґіональну кооперацію, співпрацю центральноевропейських держав на засадах рівности, з розумінням того, що ця реґіональна співпраця підтримуватиме та посилюватиме европейську безпеку, а також сприятиме процесові загальноевропейської інтеґрації. У цьому випадку ми говоримо про переосмислення ролі Польщі, значно видозміненої. Польщу можемо вважати магнітом, який притягуватиме інші країни до процесів европейської інтеґрації, а також до евроатлантичного союзу.

Мені здається, що ці два поняття – наслідування та повторне визначення – так само можна використати і для визначення ролі України в Европі. Україна теж в певному сенсі повинна наслідувати европейський досвід. Як Польща через польсько-німецьке примирення наслідує франко-німецьке примирення, так само й Україна включена зараз у процес історичного примирення, який іде паралельно і наслідує німецько-польське та франко-німецьке примирення. Це – інтеґральна частина процесу розбудови Европи, яка здійснюється через загальне примирення та ґарантування безпеки. Цей процес відчиняє двері Україні для зближення та творення органічних зв'язків з НАТО та ЕС. Колись, у майбутньому, українці будуть самі вирішувати, куди вони хочуть скерувати ці мости, і наскільки глибокими мають стати ці органічні зв'язки. Але наслідування европейського досвіду, процес розбудови справжньої безпеки залучає теж реґіональну співпрацю. Зараз, наприклад, мова йде про коридор для нафти, який би сполучив Польщу і Україну через Чорне море до Азербайджану. Це частина процесу творення органічних зв'язків та формування розвиненої структури Европи. Але окрім наслідування, Україна стоїть перед процесом перевизначення своєї ролі. Існування незалежної України не є ні антиросійським, ні антипольським політичним чинником, з іншого боку, її існування спонукає до переосмислення взаємозв'язків з Польщею та Росією.

З Польщею повторне визначення взаємовідносин через примирення робить свій внесок до творення більшої Европи, з Росією – допомагає трансформувати саму Росію. І власне тому, на мій погляд, один з найважливіших аспектів незалежности України – це дія і вплив, який вона чинить на Росію для її перевизначення.

Цей вплив змушує Росію визначитись з двома ключовими запитаннями – що таке Росія і де вона зараз знаходиться? Упродовж останніх 400-500 років відповіді на ці запитання були дуже різні. Вони були глибоко пов'язані з їх імперіялістичними ідентифікаціями. За наших умов відповідь має бути іншою.

Хоча зараз багатьом росіянам боляче погодитись з цими фактами і визнати їх, але перевизначення Росії допоможе створити нову ситуацію в Европі, і це має дуже важливе історичне значення для України. Крім цього, переорієнтацію української ролі можна застосувати до того великого утворення, яке зветься СНД. Адже незалежна Україна надає СНД повторне визначення, яке не є вже лише іншою назвою для СРСР. Це означає, що СНД є структурою для економічної співпраці на підставі основного принципу, яким є національна суверенність. Це не суперполітична організація – це організація економічної співпраці незалежних держав, що є дуже важливим. Зокрема, це допомога Росії конструктивно відповісти на ці два стратегічно важливі запитання – де є Росія і що таке Росія?

Роль України для Росії – наслідування европейського досвіду та перевизначення стратегічного значення України. Я вважаю, що кожна по-різному, Польща та Україна є критичними гравцями у розбудові нової реальности на европейському континенті, який протягом цілого століття пережив великі випробування і витворив чимало небезпек, небачених досі в західному світі. Ми мали дві жахливі світові війни та інші катаклізми. Україна і Польща через наслідування і переосмислення допомагатимуть формувати нову Европу. Своїми зусиллями допоможуть закрити жахливі сторінки історії.

Отже, з погляду Вашинґтона, найважливішим у стратегічній ролі Польщі та України є співпраця між цими двома країнами. Це критично-важлива історична місія, яку ці дві країни намагаються сьогодні наслідувати. І я думаю, що Львів, виходячи з своєї поважної творчої, часом болісної, історії, буде відігравати дуже важливу роль для досягнення успіху у цій стратегічно-важливій місії.


ч
и
с
л
о

14

1998