Фемінізм помер – наважуся сказати я, перефразовуючи Ніцше, на порозі третього тисячоліття. І це сповнює мою душу смутком.

Світовий фемінізм відзначається широким спектром, тут знаходимо все – від радикального фемінізму, який виступає за фізичне знищення чоловіків (як тут не згадати Валері Соланас та її маніфест за знищення чоловіків), через поміркований фемінізм до жіночих організацій, пов’язаних із Церквою, які також є феміністичними у широкому розумінні цього слова.

Ситуація в Україні нагадує мені відому приказку – чув дзвін, та не знаю, де він. Існує кілька осередків теоретичного фемінізму – Київ, Харків, Одеса. Вони займаються переважно філософією та теорією фемінізму, що безумовно дуже важливо. Поза тим, в Україні існують кількасот жіночих організацій різного штибу, які, як на мій суб’єктивний погляд, працюють не надто активно, не мають між собою контакту і конкурують у боротьбі за ґранти. Інколи закрадається підозра, що та чи інша жіноча організація була створена під певний ґрант як одноразовий проект. Оскільки відомо, що Захід сьогодні дає гроші на екологію та жінок, отож будемо займатися екологією або жінками. Подібні зловживання напевно бувають завжди, проблема тут полягає лише у тому, щоб відділити зерно від полови.

Часто жіночі організації не знають конкретного предмету своїх досліджень, вивчають все і нічого. З іншого боку, до фемінізму зараховують усе, що містить термін “жінка”, навіть якщо ця організація – Союз Українок. Ще один різновид жіночих організацій – жіночі філії чоловічих.

Немає харизматичної постаті, яка б змогла стати виразником ідей та прагнень жінок. Немає сьогодні такої жінки в Україні. Немає еталону, немає ґрунту і зерна не посіяні. Немає, зрештою, такої постаті і у світовому жіночому русі.

Але повернемось до українського контексту. Українські чоловіки можуть спати спокійно. Матріархат нам поки що не загрожує. Патріархат нам уже не загрожує. Особисто я не хочу проживати в terra feminea. І ще одне. Коли жінки-феміністки говорять про чоловіків не інакше, як про ворожу стать, то я запитую себе, наскільки вони щирі. Для мене так питання не стоїть. Усім важко в Україні – і чоловікам, і жінкам. Можливо, чоловікам подекуди навіть складніше. Бо чоловік, котрий не може заробити грошей на утримання жінки та дітей, вже не почувається чоловіком і переживає кризу статевої ідентичності. Лише разом ми можемо змінитися, створивши світ, в якому нам всім буде добре і комфортно.

Чоловіки і жінки справді дуже різні за своєю суттю, і досягають взаєморозуміння лише інколи і на короткий момент, та жити одні без одних вони таки не можуть. Замість протистояння та конфронтації ми обираємо партнерство та співпрацю.