Гайнріх Гайне
Два лицарі
Крапелинскі і Стришмацкі,
Ляхи з Польщі хвацькома
Волю вийшли здобувати
З московитського ярма.
Здобували відчайдушно,
Врятувалися в Париж –
Жити, рівно як і вмерти,
За вітчизну – дивовиж.
Мов Ахіл і мов Патрокл,
Мов Давид і Йонатан,
Так любились обидвоє,
Цьомкались: “Кохан! Кохан!”
Жодний іншому ніколи
Підло зради не вчинив,
Бо були то славні ляхи,
Ляхи із Поляччини.
Мешкали в одній кімнаті,
Навіть в ліжку спали вдвох;
Спільні воші і сумління
Непокоїли обох.
Їли разом в одній кнайпі,
Не хотівши, щоб за нього
Заплатив його товариш,
Не платив ніхто нічого.
Та саменька Анрієта
Прала нашим славним ляхам
І щомісяця ходила
Забирати їхні лахи.
Так, білизну справді мали,
Дві сорочки кожний з них,
Бо були то славні ляхи,
Ляхи із Поляччини.
Посідали до каміна,
Де шпаркий вогонь фурдичив;
Зовні ніч і хуртовина
І деренькотіння бричок.
Гарячесенького пуншу
(Ясна річ, аби був гойний,
Не солодкий і не кислий)
Вволю вихилили щойно.
Й опосіла раптом скруха
Їхнє серце і сльоза
Покотилася щокою
Й Крапелинскі проказав:
“Мав би я оце в Парижі
Ту ведмежу шкуру нині,
Шлик мій любий і шляфрочок,
Що десь там на батьківщині!”
Відповів йому Стришмацкі:
“Єстесь вірний, друже, шляхтич,
Пам’ятаєш батьківщини
Шкуру і шляфрочок свято.
Єще Польска нє зґінєла,
Наші жони родять воїв
І паняночки так само
Понароджують героїв.
Славних, наче наш Собєскі,
Як Шельмуфскі і Умінскі,
Єскрокевич і Шубяскі
І великий Єселінскі”.
З “Романсеро”, 1851
З німецької переклав Тимофій Гаврилів
|
