Natalia Otko
Lew lwowski
Lew stary i ślepy,
z twarzą skamieniałej
Meduzy Gorgony
w żmijowisku loków
kręconych i gęstych
jak kwiaty hiacyntu,
w ryku bezdźwięcznym
starte zęby obnaża...
Potworze miły, niestraszny!
Przysiądę przy tobie,
wyczeszę z grzywy mech,
dotknę powiek, szepnę:
“Pięknyś i sławny!”
Głuchy na głosy miasta
w południowym słońcu
lew własną śni legendę.
Обличчя старого лева, вражаюче ніби трагічна кам’яна метафора –
це одна з ряду найдавніших скульптур Львова доби ренесансу, які прикрашають
південний фасад будинку Шольц-Вольфовичів (пл. Ринок, 23) зведеного
бл. 1570 р.
Bukiet aniołków
Aniołków tych – główek skrzydlatych
w niebie podobno
– jak maku!
Więc dwa ich pęczki wesołe,
by lwowską świątynię upiększyć,
do wielkich wazonów wstawiono.
Jak muszki w słońcu
aniołki te zwykły pląsać
przed Pana obliczem.
Cóż jest w cudnych amforach,
że dotychczas nie zwiędły
z tęsknoty za niebem?
Pewnie Stwórca łaskawy
wciąż wazony napełnia
swoją światłością...
Костел Стрітення Господнього (вул. Винниченка, 32) Якуб Собескі та
його дружина Теофіля Даніловіч – батьки майбутнього короля Польщі Яна
III – заснували для черниць Кармеліток Босих. У 1642-1644 рр. придворний
архітектор, італієць Дж. Б. Джізлені спорудив храм у стилі бароко, зразком
для проекту був твір славетного К. Мадерни – римський костел св. Сусанни.
У нішах фасаду львівського костелу встановлено декоративні вази, в яких
замість квітів знаходяться групи янголяток.
Fontanna Diany
Podziwiam Dianę.
Jej postać smukłą a silną,
w fałdach spływających
chitonu krótkiego.
Włosy misternie trefione,
łuk kunsztowny i strzały niechybne.
Najbardziej lubię jej psy.
Wzniesione czujnie lby,
uważne ślepia,
rozszerzone nozdrza,
w oddechu przyspieszonym
napięte żebra.
Zziajane –
jeszcze przed chwilą leciały
obok dziewiczej Łowczyni,
dzieląc trud godnej bogów zabawy.
Oto komu nie grozi
nieśmiertelna nuda –
wieczność spędzić gotowe
byle u nóg swej wladczyni.
Wabię:
Arkys!
Linkeus!
Ajnetos!
Amaryntos!
– nie drgną nawet...
Cóż,
nie dość znać imiona –
być trzeba ich Panią!
Серед чотирьох фігур, створених віденським скульптором Гартманом Вітвером
(1743–1839), котрі прикрашають фонтани на львівській площі Ринок, найгарнішою
є статуя Діани.
Богиня, дівоча сестра Аполлона (у грецькій мітології – Артеміда), улюбленим
заняттям якої було полювання, зображена тут із двома своїми мисливськими
собаками, фігури яких сповнені життя та експресії. Антична традиція
зберегла власні імена собак богині.
Odpoczynek
O Koniu!
Gniady,
Rudy,
Siwy,
Kary,
Tarantowy,
Lekkonogi,
Smutnooki,
Długorzęsy,
O szyi smukłej,
O grzywie bujnej,
O ciepłym oddechu,
O chrapach aksamitnych,
Tancerzu,
Przyjacielu,
Pomocniku,
Pól oraczu,
Robotniku wieczny,
Wybawco z opresji,
W uprzęży,
W chomącie,
W rynsztunku i zbroi,
W kapeluszu słomianym,
W kwiatów wieńcu.
Koniu. Ziemi ozdobo – bądź pochwalony!
Przez kwitnące jabłonie oglądam
szlachetną twą postać
w oknie pałacu
leżącą...
I rzeźbiarzowi dziękuję,
że dał ci spoczywać
w miejscu wysokim i pięknym.
В колишньому палаці графів Баворовських на вул. Бібліотечній, 2 (де
розміщено Відділ мистецтва Наукової бібліотеки НАН ім. В. Стефаника)
центральну частину східного фасаду, що звернений до саду, завершує трикутний
фронтон. На ньому, в півовальному отворі вікна горища, знаходиться кам’яна
скульптура коня у натуральну величину. Скакун шляхетної породи, напівлежачи,
високо підняв на стрункій шиї красиву голову і нібито споглядає у низ,
на глядачів, які зібралися біля колонади палацового портика.
Цей незвичайний пам’ятник коня, як і весь декор палацу (перебудованого
в стилі класицизму в першій половині XIX ст.) є твором відомого скульптора
й архітектора Антона Шімсера, котрий після навчання у Відні та Парижі
працював у Львові від 1812 р. аж до смерті в 1836 р.
Mare Nostrum
Czyżby ocalona Atlantyda?
Geografii z historią paradoks?
Miasto na dnie morskim!
Leopolis – zanurzona
w Morzu nie-ludzkich er,
Morzu – mitów kolebce...
Stare mury – marzeń obrazy.
Tu płyną ładowne okręty,
o żaglach pomyślnym
wiatrem napiętych;
tam statek burzą miotany
ku zbawczej dąży latarni.
Wieloryb, delfinów stada;
trytony grają, wabią syreny.
Perły Adriatyku szacunek
Lew skrzydlaty zaświadcza...
W studni nieba wysokiej
srebrna Ryba Księżyca
znów krąg pełny domyka.
Morze Nasze woła –
czeka na przypływ...
Nad studnią wyschniętą
z trójzębem w mocarnej dłoni
w pełni majestatu trwa
Mórz Władca – Posejdon,
który miasto Feaków-żeglarzy
w skalnym zamknął lochu.
Znakiem łaski groźnego boga
nad nami,
nad wież szczytami,
nad koronami kasztanów,
nad chodnikami
z muszli skamieniałych,
tylko błękit w pianie obłoków
łagodne fale przetacza.
A wiatr z Południa
wargom przynosi
gorzkosłony smak
Sródziemnomorza...
У крейдовий період мезозойської ери (130–70 млн. років тому) на місці
Львівщини було море з багатою фауною молюсків та головоногів. У кайнозойську
еру море відступило, залишивши відклади вапняків із скам’янілими мушлями,
пісковиків, глини та піску, на яких стоїть наше місто.
Історичний Львів лежить як раз на головному европейському вододілі між
басейнами Балтики та Чорного Моря, внаслідок чого, Львів є типово суходільним
містом, тим не менше, в його історичній та мистецькій спадщині збереглася
подиву гідна кількість пам’яток із морськими мотивами.
Давній Львів активно підтримував торгівельні зв’язки з потужними
морськими державами, зокрема, із Венеційською Республікою, представництво
якої – кам’яницю XVI ст. на пл. Ринок, 14 – прикрашає крилатий лев св.
Марка. Серед величних фігур над чотирма фонтанами, які споруджено біля
ратуші в к. XVIII – поч. XIX ст., аж дві присвячені античним морським
божествам – Нептуну (у грецькій міфології – Посейдону) та його дружині
Амфітриті. У старій частині міста скульптурні декоративні елементи тематично
дуже часто пов’язані з морем.
Хроніка культурного життя Львова зберегла також пам’ять про незвичайне
видовище, влаштоване в 1845 р. на міському Пелчинському ставі, де перед
публікою була розіграна битва військового флоту з морськими чудовиськами
та відбулося полювання на кита.
