А навіщо все це?..

«Кохайтеся, чорноброві, та...»
Тарас Шевченко

Спостерігаючи nolens volens за розгортанням найбрутальнішої в короткій історії ІІІ Української Держави кампанії знищення українскости як такої, що помпезно називається президентськими виборами, мене раптом вразила глибина інвазії російскости (у всіх сенсах) в український дискурс. Мало того, що Україна вщент програла інформаційну війну Росії (в сенсі її повного і неподільного панування у медіа-просторі України), зараз розпочалося чи не найголовніше і найвитонченіше – скажений наступ на самі підвалини українства. Добрались уже і до ментальних підстав та структур ще такого крихкого сучасного українського дискурсу. Повного знищення українського державного суверенітету вже замало. Від українства вже давно відсікли цілі пласти буття, цілі штольні сокровенного, величезні зрізи людського життя. Поза українським дискурсом бізнес, спорт, закулісна (означає реальна) політика. А разом з тим – мода, відпочинок, парфумерія, автомобілістика, куртуазія, а отже й… ерос і секс. Практично чи не вся сфера суспільного, товариського, приватного життя. Цілі блоки виривалися з того, що мало б о-мовлюватися, а отже, о-своюватися українством. Нам залишається дискурс заробітків у Італії, лексика київарбайтерства, сленг летючих ринків у підземних переходах.

На жаль, ці речі не такі безпечні, як видається багатьом наївним. Українство вже вкотре заганяють у чітко окреслене гетто. Постмодерна експансія не потребує окупації територій – досить вкласти в голови супротивника чи жертви свої змісти і цінності.

Одним з найістотніших фрагментів дискурсу є все, що пов’язане з еросом. Відчуваючи сардонічні посмішки наших найцнотенніших потрійотичних опонентів, одразу їх розчарую. Для початку ми спробуємо розібратися у природі сексуального і сексу, хоча «сексу не буде». А потім і в тому, що таке ерос і еротичне.

У нашому розумінні еротичне, перш за все, криється не тільки у сотні сакраментальних поз «Кама сутри», скільки у мовній практиці, дискурсі чи, якщо брати ширше, культивуванні взагалі – культивуванні/культурі запахів, кухні, рухів, семіотичних техніках зваблення, зрештою, у рафінуванні свободи (аж до лінгвістичного шалу таких гурманів, як божественний де Сад).

Більшість текстів цього числа часопису насправді зосереджуються саме на мові, мовленні. Зрештою, вони і є мовою, як і еротичне у своїх чистій чи культивованій формі. Тому й пронизуємо все число чудесним гимном еросу, працею Ролана Барта «Фрагменти мови закоханого», що на маргіналіях суголосно супроводжує кожен із текстів.

Оскільки ерос – це значною мірою мова як мовлення, як мовна практика, говоріння, ви-говорювання еротичного, то це означає, що принаймні частина цього дискурсу ще не ви-говорена, не о-мовлена. У цій царині українській мові є ще дуже багато роботи – по суті, створити цілий пласт культури. Перед нами, як і перед иншими великими культурами, ще стоїть завдання усе проговорити, ви-шептати, ви-плакати, про-кричати, щоб врешті щось для себе зрозуміти. А точніше – цим ви-говорюванням, ви-шіптуванням-на-вушко створити український світ еросу.

Дехто переконаний, що в Україні майже не було, чи принаймні не засвідчено, високих мовних практик у цій царині, бо не було куртуазної епохи, часу казанов чи людовіків XVI-их. Тому й еротичний дискурс не настільки рафінувався. Однак, запропонований текст Пилипа Орлика (як виявляється не тільки творця першої української Конституції) дезавуює цю тезу. Гадаємо, що тексти та діяння великого Звабника та Гетьмана Івана Мазепи були б не менш спектакулярними – бо ж століття було галантним. У тому числі і в Україні.

Разом з тим частина еротичного чи близького до нього дискурсу є не не-виговореним, а не-виговорюваним/умовчуваним. Частина цього дискурсу заборонена попередніми культурними традиціями чи практиками мовного етикету. Окрім того, витіснена романтичними пуристами і пуританами з українського дискурсу табуйована частина еротичного дискурсу негайно була анексована російськомовним соромітництвом – і тут агресія. Життя у всьому своєму розмаїтті не терпить порожнечі. Огидне, сороміцьке, вульгарне не перестане існувати, якщо його лицемірно не називати. Для означення всіх цих реалій однієї латини замало – до рук та до уст липне все, що ближче і зрозуміліше – російський мат. З усім, що з цього витікає. Спроби хоч якось усамостійнитися (а заразом – дещо облагородитися-закосичитися) у цій царині не зовсім вдалися. Згадаймо надзусилля великих знавців та любителів цієї справи, титанів сороміцького дискурсу Сашка Кривенка та Влодка Павліва, що у юному тоді «Поступі» початку 90-х пробували подолати російський мат романтичними «прутнями», «розкішницями» – а я злостиво додам: «бивнями», «дивнями» та «бувальнями». Вульгарне і сороміцьке у нас повністю русифікувалося. Це зовсім не означає, що слід самому ставати вульгарним з патріотичних міркувань. Українських та україномовних (хоча їх менше) проституток по італіях досить, щоб втамувати будь-які патріотичні пориви – здійснилася мрія Винниченка. Може, вони з часом внесуть і свою печальну лепту у розбудову українського еросу.

Так само радикально русифіковане і ніжно-рожеве та ніжно-голубе. «Крупні» українські поети та патріоти мали за честь врізати по морді не менш юним та патріотичним, однак красивим та інакшим. Чим відштовхнули їх від насправді великої та благородної справи порання і цієї української нивки.

Надалі залишатися незаймано не-омовленими ці неозорі перелоги українського еросу не можуть. Життя пробиває цю незорану цілину живими і здоровими пагонами, не відважуся стверджувати, що прутнями.

Щоправда, недолуге українське чиновництво, зі свого боку, остатньо подвиглося на великий чин боротьби з порнографією. Так і не заглянувши жодного разу до жодної «філозопської» книжки. Остаточно забувши про свій останній сексуальний досвід десь років двадцять тому на «сєнавалє», воно за совєтськими мірками кинулось імітувати чергову боротьбу. Звичайно, метою була не порнографія (яка наш імпотентний політичний клас не мала б цікавити), а ще одна підстава до кого-небудь присікатися чи закрити якесь необережне ліберальне чи, не дай Бог, лібертенське видання. Однак задуматися над цією темою теж варто – тим більше, що вона у нас дійсно стає проблемою – ніагари вульгарної американсько-російської порнухи щоденно вивалюються на український ринок. Не думаю, що достойні ревнителі суспільної (насправді давно дефлорованої) цноти компетентні дати відповідь на запитання, чи творчість маркіза де Сада є порнографією, чи глибокою філософією.

Не варто забувати, що у дискурсі зафіксована та репродукується і гендерна стратифікація і практика українського суспільства. Сучасний український дискурс на загал мало розвивається, а у гендерному аспекті він і досі залишається ортодоксальним. Єдиними його прихистками стали скромні академічні курси, а не суспільні практики.

Отож, роботи у царині розбудови українського еросу непочатий край – справа за молодими та завзятими. Ми ж скромно (і не дуже) вносимо свій вклад до загальної справи.

І у цьому сенсі, звичайно ж, лагідно переосмислене, однак безсмертне Шевченкове «кохайтеся, чорноброві» залишається актуальним…