Олег Рибчинський

Міські ратуші

Невід’ємним атрибутом галицьких міст, які мали привілеї маґдебурзького права, були ратуші. На об’ємно-просторове формування цих споруд впливали архітектурні стилі, будівельний матеріял, середовищний контекст, символічні та ідеологічні параметри міста і держави загалом. Архітектурні стилі в історії співвідносяться з періодичною послідовністю якісних змін, більшість із яких виникла все-таки внаслідок революцій, війн та зовнішньодержавної експансії. Вибір будівельного матеріялу, з якого зводилися ратуші, залежав від адміністративно-політичного статусу міста, його економічного і стратегічного потенціялу. Середовищний контекст був комплікативним продуктом двох вимірів – простору і часу.

Ратуші вирізнялися з-посеред иншої забудови міста, адже в них розташовувалася міська влада – один із основних чинників впливу на формування цілого образу споруди. Потреба у таких будівлях має глибоке коріння, ще у античній Греції зводили – buletorion, а у Римі – kuria. В Европі найстарші середньовічні ратуші починають будувати у ХІІ ст. і для цього вибирають символічні місця – переважно у центрі міста, посередині ринкової площі, инколи в одній з її сторін. Ратуші були переважно прямокутні у плані. Архітектурне вирішення фасадів було монументальним, майже завжди з вежею і годинником. Вежа була вбудована в об’єм будівлі або вільно розташовувалася поруч. Набір приміщень складався з зали нарад міської влади, судової палати, вартівні міської сторожі, в’язниці в пивницях, купецьких крамниць тощо. Поруч із ратушею зводили різні споруди торговельного призначення: сукенниці, купецькі крамниці тощо. Архітектурні форми ратуші змінювалися упродовж століть відповідно до розвитку мистецтва – від суворих середньовічних оборонних будівель до репрезентаційних багато оздоблених фасадів, взорованих на шляхетні палаццо.

Моделювання функціонального простору ратуші і її зовнішнього образу визначалося ідеологічним скеруванням. Зміни ідеології або її модифікація прямо пропорційно впливали на головну адміністративну споруду міста. Первинно, на початках локації міста, місце під споруду ратуші вибиралося посеред ринкової площі, зі зручними комунікаційними сполученнями. Горизонтальні габарити визначалися розміром площі, статусом міста і його впливом на політику в регіоні. Архітектурне вирішення фасадів залежало від часу будівництва, а їхня зміна – від політичного устрою або належности до певної держави. Отже, споруда ратуші була у просторі міста, регіону та окремої держави певним символом. Цей символ мав важливе значення для формування міщанської та національної ідентичности, отож втручання в образ ратуші могло спричинити зміну суспільних настроїв.

Для Галичини і зокрема процесу формування її міської культури значення ратуш до сьогодні не повністю осмислене й оцінене. Архітектурний образ ратуш мав вплив не лише на формування ідентичности, але й на мистецьку цінність цілого ансамблю міста.

Про ідеологічне підґрунтя архітектурного образу ратуш свідчить той факт, що під час заснування міста Станіславова (сучасний Івано-Франківськ), у центрі ринкової площі було зведено будинок ратуші. Засновник міста Андрій Потоцький вже у 1662 році засвідчив про свій намір побудувати ратушу, а у 1666 році вона стояла збудована з дерева [1]. Формування оборонних укріплень міста, сакральних та палацових об’єктів, житлової забудови ще не було завершеним, а споруда ратуші вже стояла. У ній містився міський суд та маленькі крамниці. Перша дерев’яна ратуша була, ймовірно, тимчасовою спорудою, оскільки вже у 1672 р. Ульріх фон Вердум зазначає, що вона зведена з дерева та каміння [2]. Очевидно, йдеться про укріплення ненадійної, нашвидкуруч збудованої дерев’яної будівлі або зведення цілком нової. Зрештою, вже у кінці XVII ст. за проєктом К. Бенуа, зводиться нова ратуша, взорована на трактаті Себастіяно Серліо [3]. Такий підхід до створення образу свідчить, що будівля ратуші в Станіславові була потрібна не лише для того, щоб слугувати для розташування міської влади, але й презентувати його европейськість, аристократизм і взірець для міської забудови взагалі. Відхід Галичини до Австрії визначив нову епоху в еволюції ратуші у Станіславові, яка у ХІХ ст. змінюється з хрестової у плані на видовжену прямокутну, з двома наріжними резалітами та портиком головного входу. Архітектурне вирішення цієї ратуші констатувало прихід ідеології нової держави і нового управління містом. Стара ратуша XVII ст. через політичні і культурні чинники могла негативно вплинути на формування ідентичности міщан Станіславова. Нову ж споруду було вирішено так, щоб її архітектура перевершила попередню і довела свою більшу мистецьку вартість. Ідеологічне «конструювання» ратуші у Станіславові продовжилося після Першої Світової війни.

Відхід Галичини до Польської Республіки зумовлює наступну зміну архітектури ратуші. Було повернуто ідею хрестового плану і модернізовано фасадний вистрій з метою засвідчення нової ідеології.

Тепер варто зазначити, що стара ратуша у Станіславові була другою за часом спорудженням після ратуші у Гусятині, зведеної у першій половині XVII ст. [4]. Власне інтенсивний економічний розвиток міста визначив зведення ратуші, яка на той час своїм новаторським планувальним рішенням перевершувала такі самі споруди у сусідніх містах. Гусятинська ратуша була збудована з тесаного каменю, а в ідейну концепцію плану закладено форму чотирираменної зірки. Кожне з рамен зірки було шестибічним будинком. Рамена примикали до восьмигранної центральної частини з чотирма брамами. Ратуша мала широкі перекриті склепінням пивниці, які у період розквіту міста слугували за склади товарів, привезених з инших країв [5]. Незважаючи на турецьку окупацію у 1672-1683 рр., ратуша збереглася до середини ХХ ст., після бойових дій Першої світової війни вона була пошкоджена й у 20-х роках ХХ ст. частково відбудована [5]. На теренах Східної Европи було лише дві ратуші з центричною композицією планів – у Гусятині й в Станіславові. Поки що не встановлено автора гусятинської ратуші, яка була споруджена раніше й архітектурна ідея якої, очевидно, вплинула на принципи розв’язання Станіславівської ратуші. Такий взаємозв’язок презентує рівень політичної і суспільної свідомости, яка ґрунтується на сукупності образу та ідеї, а також єдиної европейської просторової ойкумени. У XVII ст. ратуші центрично-композиційної форми відображали світогляд та ідеологію доби Ренесансу. На жаль, ці об’єкти не існують, а дослідження їхньої архітектури пояснює формування політичної програми міської влади.

Комплекс ідеологічних чинників вплинув на виникнення феномену ратуші у Бучачі. Її будівництво свідчить про появу нового етапу у розвитку міста, а також про міцний творчий зв’язок між скульптором та архітектором. Ратуша в Бучачі зведена вже у новому місті, незважаючи на те, що на старому ринку було досить місця. Лише нова локалізація могла сприяти її інформативно-символічному впливові на свідомість бучацьких міщан. Миколай Потоцький, канівський староста і фундатор ратуші, бажаючи прославити своє ім’я, також вплинув на орієнтацію головного фасаду цієї споруди. Головний фасад звернутий до заходу, тильний до старого міста. Зухвальство нового Бучача неабияке, але саме це показує, наскільки важливою спорудою у місті була ратуша та наскільки принциповим було її значення для задоволення амбіційности аристократів. Вимоги Потоцького також торкалися архітектурного вирішення фасадів, які естетично перевершували ратушу у Львові. Для реалізації своєї мети Микола Потоцький залучає архітекта Бернарда Меретина та скульптора Івана Георгія Пінзеля. Власне цей тандем став основою успіху. Біографія Пінзеля пов’язана з будівництвом ратуші у Бучачі. Лише після завершення будівельних робіт скульптор зміг одружитися [6]. У цей час йому було близько тридцяти років. Декораційні роботи на ратуші довели його майстерність, а шлюб відкрив дорогу до отримання права майстра і заснування майстерні [7]. Спільна робота на будівництві з Меретином також завершилася тим, що хресним батьком першого сина Пінзеля (якого назвали Бернардом) став саме Меретин [8]. Отже час спорудження ратуші у Бучачі став для Меретина і Пінзеля періодом самовираження і початком спільної творчої діяльности. Також варто зазначити, що Бернард Меретин переважно розробляв проєкти, а їхню реалізацію провадили будівничі. В Бучачі відповідальність за дотримання ідеї проєкту лежала на Іванові Георгієві Пінзелі, який з родиною мешкав у місті і добре знав його середовище.

Власне знання і розуміння простору міста, його соціяльної та професійної стратифікації, присутности аристократичної культури та сформованої інституції міського управління мали вирішальне значення в процесі формування будівель ратуш. Наповнення ратуш прозорим смислом та значенням свідчить про їхню символічну знаковість. Приклади досліджуваних будівель із таких міст як Львів, Самбір, Рава-Руська, Жовква, Дрогобич, Янів, Сокаль, Белз, Судова Вишня, Городок та ин., свідчать не так про «презентацію предмету або подій, як про свідомі посилання і результати свідомости» [9]. Тому можна сказати, що ратуші є знаками культури та посередниками, в основі яких лежить «ідея долучення людини до світової вистави, яку вона оглядає» [10]. Якщо пригадати зміни політичних режимів у містах Галичини, то одним із найперших актів нової влади було підняття прапора власне на ратуші та проголошення нових декларацій, публічні страти перед ратушами або ув’язнення міщан у її пивницях. Функціональне розв’язання цих споруд у своїй основі зосереджує також ідею авторитарного правління містом.

Описуючи невелику кількість ратуш, але визначаючи їхню теоретичну систему, можемо говорити про те, що вони є «у стосунку до ідеології способами (або можливостями) її вираження» [11].

За межі цього короткого огляду ратуш винесено принципи і закономірності архітектурно-планувальних типів, як також стилістичні характеристики архітектурного вирішення фасадів. Окреме дослідження в майбутньому планується провести у ратуші Львова, яка є вираженням ідеології метрополій. Поза увагою залишилися дерев’яні ратуші, а також ратуші міст центральної України, у яких виявилися риси синтезу ідеології двох пограничних імперій – Австро-Угорської та Російської [12].

---

1. Рычков П.А. Градостроительная эволюция Станислава в XVII-XIX вв. // Архитектурное наследство. – Москва. 1996, № 41. – С. 83.

2. Liske X. Cudzoziemcy w Polsce. – Lwow, 1876. – С. 172.

3. Kowalczyk J. Sebastiano Serlio a sztuka polska.– Wroclaw, 1973. – С. 214.

4. Czolowski A. Janusz B. Przeszlosc i zabytki wojewodstwa Tarnopolskiego. – Tarnopol, 1926. – С. 183.

5. Wojewodztwo Tarnopolskie. – Tarnopol, 1931. – С. 443-444.

6. Ostrowski J. Jan Jerzy Pinzel – zamiast biografii. // Sztuka kresow wschodnich. – Krakow, 1996, t. 2. – С. 363.

7. Ibid. – С. 364.

8. Ibid. – С. 367.

9. Мамардашвили М. К., Пятигорский А. М. Символ и сознание. Метафизическое рассуждение о сознании, символике и языке. – Москва: Школа «Языки русской культуры», 1999. – С. 99.

10. Ibid. – С. 116.

11. Ibid. – С. 122.

12. Зображення будівель ратуш на зарисовках Наполеона Орди у містах Паволоч і Умань (1870-ті роки). – Muzeum Narodowe. Krakow. – III-r. a. 2862 (Teka Ukraina).