Чорнобиль і після Чорнобиля

Майже непомітно у клопотах пролетіло двадцять років після катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції. Виросли діти, розлетілася совєтська імперія, постала незалежна Українська держава. Радикально змінився наш світ. Напруга боротьби за своє місце у щораз динамічнішому світі не дає можливости нарешті, вже з двадцятирічної перспективи, осмислити, що ж тоді відбулося, як воно вплинуло на наше життя і як воно ще впливатиме на нього.

Ми не усвідомлюємо, що для людей середнього віку більша частина їхнього життя пройшла під знаком Чорнобиля. А для наших дітей знак Чорнобиля – це вже назавжди, хоча ми, можливо, свідомо уникаємо про це думати. Тим не менше, факт залишається фактом. Фактом, до якого більшість світу насправді збайдужіла і використовує його лише для дешевих спекуляцій.

Натомість Чорнобиль був однією з тих подій, що докорінно змінили життя принаймні у нашій частині світу. СССР, як політична конструкція, 1986 року вже явно програвав Заходу по всьому фронту технологічного протистояння. Цинізм брєжнєвської епохи вичерпав будь-які ідеологічні резони його існування. Система потребувала або кардинальної реконструкції, або демонтажу. Після передсмертних подригів цеківської геронтократії (Брєжнєв, Чернєнко, Андропов) останньою надією системи став молодий, як на посаду генерального секретаря ЦК, Міхаіл Горбачов. Консервація (Чернєнко) чи закручування гайок (Андропов) провалилися і навіть перетворилися у фарс. Тому Горбачовим була зроблена спроба ліберальної трансформації. Ним і було проголошено крайньо необхідну на той момент політику «гласности» – ще не демократії чи свободи слова, але певної відкритости. Точного тлумачення того російського слова на инші мови (в тому і українську) немає. Можливо – «часткова, сором’язлива відкритість».

СССР уже дійсно не витримував технологічного протистояння. То тут, то там щось вибухало чи розривалося. Форсована індустріалізація попередніх років (сталінської, хрущовської епох) продовжувалася і у епоху брєжнєвську. Як і тоді, вона не враховувала жодних екологічних аргументів. Попередні, у тому числі і атомні, катастрофи до уваги не бралися.

26 квітня 1986 року вибухнуло як закономірний результат всього попереднього розвитку совєтської безоглядної індустріалізації. Індустріалізації, для якої ні людина, ні природа нічого не означали. Люди були «щєпкамі», натомість природу належало «пакаріть». Безглузде нищення «людского материала» на сталінських «стройках» тому свідоцтвом.

Однак це відбулося вже в епоху Горбачова. Так, ще доживали безоглядні «покорітєлі» попередньої епохи, на кшталт Щербицького, але вже проростали перші паростки «гласности». Масштаб катастрофи був такий, що просто приховати його вже не було жодної можливости. Чорнобильська катастрофа стала першим випробуванням політики можливої трансформації совєтської системи. І Горбачов зробив спробу привідкрити завісу над цією трагедією. Масштаб трагедії вимагав не просто сором’язливої «гласности», а жахливої і повної правди. Бо йшлося не про ідеологічні менуети, а про всюдисущу невидиму смерть. І народ вже не чекав на те, що йому привідкриють якусь частину правди – він почав говорити правду сам. Після цього система, що була побудована на закритості та різного рівня «доступах» до інформації, вже не трансформувалася, а розпадалася. Елементи свободи слова були закладені саме тоді.

Проголошення правди вперше за сімдесят років совєтської влади породило паралельний до КПСС суспільний екологічний рух. Перші громадські організації в СССР були екологічними – Зелений рух. І тільки потім – культурологічними, як Товариство української мови. Вони і стали зародками теперішнього, ще й досі молодого громадянського суспільства, принаймні в Україні.

Чорнобиль став одним з найістотніших моментів, коли совєтське суспільство почало розпадатися на національні кластери. Не мобілізовуватися перед лицем цієї загрози, як це, як правило, буває, а саме розпадатися. Саме Чорнобиль, як національна трагедія, у сотні разів пришвидшив консолідацію української нації. Ще більшим консолідуючим моментом він мав стати (і, можливо, стане, попри те, що вже пройшло двадцять років) для бєларусів, які постраждали від нього тотально. «Советский народ» почав активно фрагментуватися на українців, бєларусів і навіть росіян, як дивно це сьогодні не звучить. Бо тоді проходило і відособлення росіян. Вони теж вилущувалися з «совєтської шинельки». Таким чином пришвидшився процес розпаду СССР. І тоді з’явилися вже політичні рухи – Народний рух за перебудову. Таким чином, поставання незалежної Української держави, як це не сумно, теж проходило під знаком Чорнобильської катастрофи, а також Голодомору і двох Світових воєн.

Минуло двадцять років. Перед Україною і світом постають инші проблеми. Однією з найскладніших є проблема енергетична. Зимова газова війна 2005-2006 рр., проблеми з постачанням нафти у 2005 р. є цьому ілюстрацією. Майбутня енергетична криза стосуватиметься всіх. Вуглеводні рано чи пізно закінчаться. Ми вже вступили в епоху війн за нафту і газ. Але це тільки тимчасовий вихід. Звідки маємо поповнювати свої енергетичні запаси? Так звані екологічно чисті технології дають нам мало енергії, причому енергії дуже дорогої. Тому багато лобістів атомної енергетики відчули, що приходить їхній час. Що иншого виходу у людства просто немає. Можливо, і так. Можливо, дійсно на новій спіралі технологічного розвитку буде вищим поріг безпеки. А може, й ні. Що тоді? Принаймні, у двадцяті сумні роковини Чорнобильської катастрофи мусимо про це задуматися.