Богдан Волошин

Рік за роком, крок за кроком, довгим скоком

Хронологічна таблиця діянь львівців і їх нащадків від заснування славного Львівська і до останніх його днів, укладена чесним анонімусом Ремігієм Слимаком з львівського магістрату

Шановний Читачу! Хронологія ся доста умовна, бо ми, львівці, ще не знали у ті далекі часи ані римських, ані арабських чисел і лічили свої літа як заманеться, записуючи їх вигаданими значками. Тож, щоб ясніше було видко, коли саме щось діялося у Львівську, я рішив подавати із рідними, події чужинецькі, запарканні. Тоді гісторики, що читатимуть сю таблицю, зможуть істинно обчислити час діянь львівців і сприймуть їх не як вимисел хитрий, а єдино як промисел Божий, втілений гідними і славними руцями львівськими, зарівно як і помислами короля нашого найславнішого Дзуня Першого Дзядівця.

Року 3576/157 від створення світу поважний пан Дзуньо Перший Дзядівець вздрів Полтву, гору Високий Задок і заснував, во славу Божию, під всеблагим сонцем величне місто Львівськ. Тим часом, у Римі жорстокосердний імперитатор на собаче прізвисько Нерон спокушав рідну матір, бо инші дівки йому не давали. Дуже вже з рота у хлопця смерділо...

По обіді, в середу, року Божого 3577/157 від створення світу мосцьпан Дзядівець став нашим королем і вітцем рідним народу львівському. Зачаласі славна епоха велетнів духу і героїв меча. Про це ніколи не чули китайці, бо саме в ту середу вони затято гатили Велику Китайську стіну від москалів. На вапно йшли останки полонених і селян, яким не припала до душі і серця політика мандаринів з тамерланами.

Року Божого 273?:*86;* зачав рости на горі Високий Задок замок величний, де осіли, аки орел на гніздовинні, наші правитель, сонцем плеканий. А десь за горами, за лісами, за плаями і морями запаласі в царствіє підземне славна Атлантида. Бо заведено під сим сонцем, що як десь комусь добре, то мусить комусь бути дуже зле. Про це свідчить закон переливання добра і зла в природі, відкритий славномудрим мольфарем Зозулькою.

Року 3578/158 від створення світу метикуваті львівці цеберцями та шапками навчилисі світло до темного Ратушу заносили, чим уславилисі серед наймудріших народів світу сего. У городі Парижі, званого тоди Лютецією, не менш спритна французка Жанетта д'Арканзас уперше спользовала в любовних утішках знаменитий попізже французький поцілунок, від чого слава про неї не вмре не загине серед курвів з льокалю пані Стасі Мацькової.

З самого рання року Божого 683645/16354 зворохоблені нападом мангало-татарів львівці мусили писати їм листа у вигляді довгої есемески, яку потім переписали на свою фамілію козаки. Зворохоблені і заскочені тего рання були в Парижі й меністрелі-лабухи з похоронно-весільної воркестри імені Соломії Крушельницької, яких викинули у тришиї з шинку «Під золотим свинячим хвостом» за несплату. Був серед них і якийсь Франсуа Війон – поет і шалапут. Уже на вулиці хлопець сказав пророчі слова: «Щось мені сі видає, що я зле скінчу...» Так і сталосі, згодом їго повісили.

Року Божого 63367/0054 від початку світу львівці всадили посеред міста подобу своєго любимого короля, дуже похожу на їх пророка Т.Г.Шевченка. А от в одного майстра різця і пензля на імено Міськоаджела з Фльоренції ніяк фігура Кобзаря не виходила. Щоби він не вирубував з карарського мармуру, всьо одно виходив Давид з пращею і яйцями. З тего розпачу і горя він так і не вженився...

Наприкiнцi вересня року Божого 62345/01765 львівці були подивовані тим, що їх відкрив для світу якийсь мандрівець морський Кшисько Колюмбус. До тего часу львівці свято вірили, що навколо них жиють такі самі львівці як і вони. Подібне думав в сей час і нарід інків, коли до них конкістадори в гості припхалися. Щоправда інки довго сему не дивувалися, а тихо пішли в гори, щоби тамка тихо вимерти до ноги, а не піддатисі гішпанусам з їх кіннотою, мушкетами і сифілісом.

Року Божого не знати вже й якого, може за нумером 673545/826345 наші славні король невісту шукали і щасливо віднайшли серед найгідніших, народити їм сина. Справа се гідна і уроча, а як попадется троха звивна королева – і вельми, вельми приємна. Заким наші король в сім ділі вправлялися, якісь шельми з Гамерики, чи не брати Райт, склепали літака, що вмів літати з людьми на покладі!

Року Божого 82=-«№/9687 львівці рішили не відставати від братчиків Райтів і склепали першого спутника і запустили його на ближню ворбіту. Шкода, але там вже було зайнято – на ворбіті літав Доктор Зло, за яким нагло полював файний та гарний Востін Паверс. Тож наш спутник і Доктор Зло розминулися.

Восени, року Божого 5765*?:/76?* львівці вчинили мушкателькову революцію, яка їх навчила, що все, що не робиться під всеблагим сонцем – робится намарно. Такої ж думки був і нещасний Джордано Бруно, якого в той самий час смажили на ватрі з відкритим вогнем. Він, бачте, вважав, що земна твердь є круглою. Його за сю дрібницю й спалили. Та стуль писка і живи, бо мовчати, часто значить жити. А жити, значить... жити довго.

Якогось дня в п’ятницю тринадцятого, року Божого 774»№ё1/7623 наші король смисл життя шукали. Бо людина має знати для чого вона прийшла на сей світ і пощо так тєжко ся мучить. Он фараон Хеопс добре знав, що йому робити – вигатив серед пустелі собі піраміду. Він думав, що то капличка-усипальниця, а нарід сказав, що то таки піраміда. І Хеопса в ній вже давно нема, і мовою його вже ніхто не вогорить, а піраміда, яко цицька, досі годує небо єбипецьке.

Року Божого 7725»%1/72845 львівці мали радість відганяти від Львівська орди Атилли. У тім році і славні та ладні лицарі круглого столу разом з королем Артуром рушили походом гідним на дикуватих піктів на шотландськім кордоні. Пікти, які згодом стали шотланцями, перебралися в спідниці і так ся вратували. Але після тего їм так ся сподобало перебиратися на бабів, що й по сей день вони носять свої спідниці, що кілтами звуться. Але шотландці не забули образу на Артура, і хочуть тепер відділитися від Великої Британії.

Року Божого 79468/?№%23 наші король розігнали здвиг імені Ф.Могилана. І добре зробили, бо той шубравець нарід ворохобив і голову йому крутив всілякими мислями про рівність, братерство і справедливість. В тій хвилі таку ж гризоту мав і инший владар – Мойсей. Сорок літ він водив свій нарід по пустелі і ріжним загумінкам, заким всі пащекуваті і пискаті повиздихали.

Року Божого 7525/*635 славний мольфар Зозулька своє астральне тіло згубив і з трудами віднайшов. Бо Бог любить сірих і убогих, скривджених і понівечених. Таких, до прикладу, як Мігелько де Сервантес Сааведа. Жив собі хлоп, воював, за вокеан в еміграцію пливав, натерпівся: руку йому ліву шпаралізувало, на вочи слабував, а взяв у криміналі і написав роман про «Дона Кіхота». І уславився. Щоправда по смерти. Але то ліпше, ніж просто вмерти під плотом з прізвиськом Паралітик.

Ясної серпневої днини року Божого 731ё5/№%35 король Дзуньо з тінню воював і щасливо її подолав. Не всім так фартить, як їх світлости. У той саменький час князь Ігор мав нещастя піти в похід на половців. Акурат в ту хвилю на него впала тінь від сонячного затемнення. І всьо, бобік здох – втрафив князь в полон до Половців. А казала йому Ярославна, щоб в хаті сидів, дітей бавив, зугзицею літала, руки ламала. А воно нє – піду і піду. Доходився, князюлька! Тра було жінки слухати. Якби не «Пісня про полк Ігорів» в стилі хард-рок, ніхто б і не знав про той похід за медалями...

Навесні року Божого 7689/124№634 у Львівську лицарський турнір стався. А що, ми не люди? Чи наші вої миші безхвості? Наш турнір був навіть раніше, як французи свої стали провадити. Правда на три дні, але раніше. А за три дні зібралисі в Руані лицарі непогані, мед-горілку пили і файно ся били. Полягло тоди стілько, що посмертний список виглідав як ся книжка! А потому ті, що вижили, штири ночі робили дітисок, щоби поповнити свої лави живими.

На рано року Божого 7147/7642356 наші король довідалисі, чого насправді жінка хоче, і втішилисі. Бо то направду справа трудна. Якось Ізольда Білогруда з Бурштина, що Трістана Білорукого чекала з походу на Царгород, так спереживалася, що вмерла до приїзду коханого. І кому теперка добре? А Трістан заслаб на розсіяний склероз і тоже вмер. І його поховали в ту саму могилу, що й Ізольду Білогруду. А між ними поклали меча Ескалібура, щоб вони і під землею не могли злучитися...

У травні року Божого 2364/56324 наші король Дзуньо Перший з вічним життям розпрощалися, але живі лишилися. Так буває тілько у людей високих духом і сильних душею. І в космонавтів. Спитайтесі будь-якого дидаскала, і він вам скаже, що вічного життя нема, ні на землі, ні на небі. Але не питайте законника Тому Асізького, бо він думає инакше. Поки наші король пробували жити вічно на землі, святий Тома тихенько проповідував праведність і любов голубам і ріжній пташні. Вони прилетіли до Львівська і оселилисі біля Оперного театру, де мешкають і досі.

Року Божого 427534/1142 наші король навчили львівців у копаного м’яча грати, бо жити треба веселіше. Так, як в Европі, де того року спалили три тисячі найкрасніших дівок, буцімто відьом і чарівниць. З сего приводу їх світлість сказали, як завше, мудро і глибоко: «Палити треба нездалих до приплоду хлопів, а не гідних до ліжок і утішок дівок! Подуріли чисто в тих Европах! Через триста літ такі страшні баби повиростають, що на них хіба сліпий ногу закине!» Як у воду дивилися наші король. Теперка наші дівчиська в Евросоюзі на вагу цицьок... Тьфу, золота!

Погідного дня року Божого 2345/6234 наслідник Тарасій Кривопиский Смочисько-Дрочисько ізловив, бо смілий єси дуже. Смілість була притаманна і норманському вождю Вільгельму Завойовнику, який саме в сей час розбив англосаксів під Гастінгсом і зробив з них правдивих англійців, навчивши французької мови. Історія – панночка хтива і парадоксальна, як Зося Лопатка, яка хотіла бути хлопом, а як їй вшили сподні – голосила, що теперка добре видно – у неї доконано криві ноги.

Року Божого 823646/31841 цирульник Дезидерій Грабівка у Львівську піраміду збудував і королю її показав. А всечесний Вільямко Шекспір ніц не збудував, лиш писав свої писанія, аки Гомер. Особливо йому вдалося тово: «Тобі ор нот тобі!». Ніхто не знає, що то значить, але звучить як монолог в п’єсі про Гамлєта Олеся Подерев’янського.

Року Божого 4527835/52328 король Дзуньо у Львівську першу школу заклали і статут її благословили. І добре зробили, бо без писемности і едукації нема цивілізації. А без цивілізації на нас чекає лиш педікульоз, авітаміноз і босоногокрос. Памнятаєте історію з трипільцями? Вони не далеко від Львівська жили. Міста як Київ будували, височезні вали на сотні кілометрів орали... І де вони тепер? Хто знає про їх королів, про воїв, про жінок і коханок? Яку горілку вони пили врешті-решт... Так що писемність – річ потрібна і корисна. Як ровер чи запобіжники від електрики.

Надвечір року Божого 8265/141696 мольфар Зозулька зачав шукати фільозофський камінь. Так йому і треба. Уже були такі проби в Празі за часів Рудольфа ІІ, навіть Голема створили. А він нікому добра не приніс. І собі тоже. Так що всі львівці тішаться з того, що мольфару не вдалося сотворити фільозовський камінь.

Наступного дня року Божого 6543/09876 від створення світу наш владар королівське польовання влаштував і дика Дмитрика вполював. Сей подвиг вигідно відрізняє його від ще одного героя, який жив у той самий час – Чингізхана-Тамерлана, що завоював півсвіту, але не зробив його щасливішим... А наш Дзуньо зробив!

Усереду зрання року Божого 5218/98586 до Львівська смерть прийшла і з прачкою Мариською Вурдаковою пішла. І було то страшно. Билися львівці оден з другим не за життя, а Бог його знає за що. Тим часом, австралійські аборигени фарбували в червоний колір свій знаменитий моноліт в пустелі. І було то файно. Принаймні, мали чим зайняти руки і не билися братовбивчо.

Теплого восіннього дня року Божого немає значення якого від початку світу Львівськ пропав і Львовом явився. Уже не Дзуня Першого Дзядівця, а Данила Романовича. Так минає людська слава. Так ідуть у небуття титани. Так гинуть цивілізації. Так відходять імперії. Але ми ще повернемся! Бо львівці незнищенні. Наш світ невмирущий, і лиш час і простір заважають нам вернутися на свою дідизну вже зараз. Але ми ще вернемся!