Станиславів
Міста закладаються та зароджуються у місцях особливих. Для цього не
достатньо якоїсь крапки на мапі. Це місце обов’язково має бути певним
переходом, певною зміною якости терену. Це або край суходолу, що переходить
у море, чи остання складка гір, що заникають у рівнині. Може бути затишна
звивина ріки, або дельта, яку творять дві ріки, що зливаються воєдино.
Инколи це межиріччя двох рік, які так і не відважуються розділити спільну
долю.
Але і цього не достатньо. Бо ж таких місць чимало. Місце у місто може
перетворити тільки людина. Або випадок. Коли йдеться про роль людини,
то мається на увазі свідомий чин – усвідомлений вибір місця, щоб закласти
місто. І такі випадки непоодинокі. Чимало володарів свідомо закладають
міста – як у минулому, так навіть і тепер, коли було перезасновано столицю
Казахстану Астану чи засновано столицю Бразилії Бразіліа. Щоправда, часто
міста post factum покликаються на якийсь акт закладання – згадаймо хоча
б історії з заснуванням Риму чи Києва. Бо ж кожному місту хочеться мати
шляхетний родовід – бо ж не із злиття безіменних хуторів міг постати «мати
городів руських» Київ.
Натомість инколи саме безіменний хутір стає щасливцем долі – опиняється
на якомусь торговому шляху, чи у зручній бухті – і тоді його кар’єра починає
бурхливо розвиватися. Теж за участі людей та їх інтересів. Однак не так
спектакулярно і не так театралізовано.
Із зустрічі гір і рівнини у нашому гористому краї скористалося не
одне місце. Так постав ланцюг підгірських міст – Перемишль, обидва Самбори,
Дрогобич, Стрий, Долина, Калуш, Станиславів, Надвірна, Коломия, Чернівці.
Перелік можна продовжувати і уточняти. З иншого боку гір постав инший
ланцюг підгірських міст – Перечин, Мукачево, Іршава, Хуст.
Це місця, де не тільки змінюється морфологія терену – гори переходять
у безкінечні рівнини, гірські ріки заникають у грузьких ложищах низин
та боліт, гірські смереки втрачають потяг до неба і просто щезають – їх
змінюють покладисті дубові гаї. Це місця, де зустрічаються два триби людського
життя. Життя у горах – що иншого, ніж життя на рівнині. Зудар цих двох
людських світів, які не надто розуміють один одного, хіба що на торговиці
– там усе міряється уніфікованими величинами – шелягами. Місцем такої
зустрічі та прихованого протистояння і є підгірське місто чи містечко.
Станиславів зробив свою кар’єру саме як репрезентант гір на профанічній
рівнині. Але і як репрезентант рівнини для пасма гір. Саме з рівнини з’являлася
всяка влада, що невсипно наглядала за горами.
Станиславів був би неможливим без гір. І не лише як торговиця, де
спродували ліс, що сплавляли з гір, чи худобу, яку на них випасали. Станиславів
пильнував за цими горами. Прозорливі Потоцькі закладали його не лише як
торговицю, але і як гарнізон, що не лише боронив він набігів татар, але
й від опришків – бунтівних духів гір.
Через Станиславів мусила йти і торгова дорога на Яси і Краків – гори
не давали їй збочити в бік від цього міста. Затискали дорогу між каньйоном
Дністра та Карпатськими хребтами – так творилася ілюзія безпечної дороги,
яка була захищена з півдня горами, а з півночі рікою. Були часи, коли
це було дуже привабливо. А отже дорога теж стала творцем Станиславова.
Ланцюг підгірських містечок не лише зупиняв гірські потоки, але й
людську сваволю. Чи волю – як кому подобається. Це були (і є) форпости
цивілізації як впорядкованости, а також підпорядкованости. Недаремно ж
Станиславів розцвів, коли став адміністративним центром. І тут ми можемо
подякувати не лише засновнику міста Андрію Потоцькому, але й тому безіменному
австрійському уряднику, який зробив Станиславів адміністративним центром
циркулу – пролегомену сучасної области. В якості центру циркулу, воєводства,
совєтської та української области він домінує чи не над більшою частиною
галицьких Карпат.
Инколи, запишнившись і забувши, що він є доволі молодим містом, Станиславів
приміряє мантію княжого та королівського Галича, пробує говорити від його
імені. Що мило. І напевно, правильно. Бо Львів, ще один спадкоємець Галича,
є радше компромісом між Холмом та Галичем. Ці амбіції свідчать про те,
що Станиславів є таки містом, містом з своїми амбіціями, ілюзіями і своєрідністю,
що він не деградував до совєтського спального району навіть у часи потрібної
йому чи ні індустріалізації. Так, він трохи розбух та розлізся. Тепер
прийшов час трохи підтягнутися, позбутися зайвого. Конкуренція міст ніколи
не припинялася. А тому і для Станиславова гра не припиняється. Тому він
мусить бути у формі.
А для того потрібні амбіції і ще раз амбіції. А також добрий родовід.
А він, як свідчить ця скромна спроба описати феномен Станиславова, у нього
є.
Тарас Возняк
|
