Осмислення стану безпеки держави Україна знову лягло на плечі української
громадськости та українського експертного співтовариства
Після президентських виборів 2010 року Україна потрапила у зону геополітичної
турбулентности.
За президента Леоніда Кучми Україну тримали у невизначеності щодо її
геополітичних преференцій. Вона нікуди не рухалася, ні з ким не інтегрувалася.
Президент Кучма називав таку політику політикою «багатовекторности».
За президента Віктора Ющенка було зроблено спробу все ж визначитися
щодо своїх геополітичних орієнтацій і примкнути до европейського та евроатлантичного
табору. Надій було багато. Дій менше. Ну, і відповідь спочатку з ЕС, а
потім і з НАТО було отримано, м’яко кажучи, дуже стриману. А точніше,
Україні було, на догоду Росії. відмовлено у всіх сподіваннях на інтеграцію
у цей економічний та безпековий простір.
Найбільше до такого «протверезіння» України доклалися европейські союзники/опоненти
США – Німеччина і Франція. Решта країн, які у доволі брутальній формі
відмовили Україні, як-от Італія, були лишень цинічними опортуністами.
Не додала динаміки інтеграційним процесам і маргіналізація для США країн
Центрально-Східної Европи. Америка перенесла центр своєї уваги на середній
Схід – Іран, Афганістан.
Результатом такого «охолодження» намірів президента Ющенка та українських
проевропейських та проевроатлантичних сил стала нищівна поразка самого
президента Ющенка на президентських виборах 2010 року. А також безсумнівний
реванш противників продовження цього курсу в Україні.
Обраний третиною України президент Віктор Янукович, ще навіть не будучи
інавгурованим, одразу, принаймні на вербальному рівні, задекларував не
тільки повернення до «багатовекторної» геополітичної орієнтації президента
Леоніда Кучми, але й зробив усе, щоб дати знати російським владам, що
він чітко веде Україну у фарватер російської зовнішньої політики.
У завішеному стані залишається питання підписання Угоди про асоціацію
з ЕС – єдиний реальний здобуток, якого домігся президент Ющенко. Яка її
доля – невідомо. Тим більше не ясно, яким буде зміст цієї угоди – порожньою
декларацією чи все ж діючим документом.
Що стосується безпекового простору, то президент Янукович чітко підтримав
ініціативу президента Дмітрія Мєдвєдєва що створення єдиної европейської
системи безпеки: «Я думаю, що ініціатива президента Росії Мєдвєдєва (з
питань безпеки), вона прийнятна для України».
Звичайно, ці кроки будуть тісно пов’язані з пролонгацією російської
військової присутности у Севастополі. Відповідаючи на запитання щодо майбутнього
російської військово-морської бази в Севастополі, В. Янукович зазначив,
що це питання «розглядатиметься в пакеті з иншими питаннями безпеки».
І далі: «Я не виключаю, що Чорноморський флот залишиться після 2017 р.»
Те ж стосуватиметься і иншого виміру безпеки України – її енергетичної
безпеки. Усупереч існуючому на лютий 2010 року законодавству новий президент
робить зусилля, щоб створити газотранспортний консорціум з експлуатації
української газотранспортної системи. А практично – виводить її з нашої
власності.
Чи тільки президент Янукович декларував ці наміри під час президентської
передвиборної кампанії? Ні. Практично ті ж тези проголошувала і його суперниця
Юлія Тимошенко. Щоправда, більш вишукано. Так само, як і Янукович, вона
послідовно уникала будь-якої визначености щодо співпраці з НАТО і вела
мову про европейську систему безпеки, якої на сьогодні насправді немає.
Тимошенко не конкретизувала і форм інтегрування України та ЕС – у її риториці
все зводилося до загальних декларацій про абстрактний европейський курс
без жодного реального наповнення.
З огляду на це громадськість України, причому її більшість, оскільки
президент Янукович обраний лише третиною голосів виборців, відчуває все
більше невдоволення і тривогу. Її голоси зовсім не враховуються у таких
поспішних деклараціях Януковича. Що рано чи пізно призведе до більш гострих
форм конфронтації в українському суспільстві.
Разом з тим, експертне співтовариство України все більше турбує питання
реального змісту безпекових гарантій, які були дані Україні у Будапешті
під час підписання Будапештського Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку
з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Чи це теж тільки папірець, що нічого не означає, чи прийшов час наповнити
ці гарантії реальним змістом?
Очевидно, що президент Янукович не покликатиметься на цей документ.
Спосіб мислення, який демонструє він та його оточення, наразі є чисто
компрадорськими і підпорядкований радше його особистим політичним та інтересам
РФ, ніж власне інтересам України, в якій є доволі різне бачення цих проблем.
Тому осмислення стану безпеки держави Україна знову лягатиме радше на
плечі української громадськости та українського експертного співтовариства.
Так само, як це було за президента Кучми. Що ми і розпочинаємо цим номером
журналу. Коло замкнулося.
Ми розуміємо, що таке осмислення цих проблем не матиме прямого політичного
результату. Це робота на перспективу. Однак вважаємо, що її слід продовжувати.
Тарас Возняк
|
