Сергій Глазьков

Амбіції Кремля: за ким дзвонить дзвін?

Нинішні події біля кордонів з Грузією, а точніше – на грузинських територіях, як і постійно виникаючі спірні ситуації на українсько-російському «дипломатичному фронті», підтверджують стрімке зростання «хворих інстинктів» нинішньої російської влади, яка наполегливо прагне до реалізації своїх імперських амбіцій, використовуючи для цього всі можливі засоби, у тому числі і збройні сили, як це було в серпні минулого року на Південному Кавказі.

За оцінками західних експертів, «грузинський сценарій» може бути використаний Росією і в инших країнах колишнього СССР. Це, насамперед, стосується України, яка проводить незалежну від Росії політику, викликаючи неприйняття і протидію останньої.

Враховуючи критичну небезпеку такої загрози для безпеки всього европейського регіону, з осені минулого року представники США, НАТО і ЕС проводять систематичний моніторинг російсько-українських стосунків, а також дій Росії проти України.

Квінтесенцією їхніх оцінок стала доповідь колишнього посла США в Україні С. Пфайфера «Взаємодія з Україною у 2009 році», яка була представлена ним в березні цього року в інституті Брукінгса у Вашинґтоні.

Так, відповідно до його висновків, політика Росії відносно України направлена на розкол Української держави і може привести до збройного конфлікту між Росією і Україною. На його думку, передусім це стосується можливости втручання Чорноморського флоту Росії у спеціально спровоковане силове протистояння в Криму під приводом «захисту російських співвітчизників в автономії», як це фактично було зроблено в Грузії.

Такої ж думки дотримується і Верховний головнокомандуючий Об’єднаних озброєних сил НАТО, Командувач ВС США в Европі генерал Дж. Креддок. Зокрема, виступаючи в Конгресі США з питання оцінки загроз регіональній безпеці у зоні його відповідальности, він відзначив посилення агресивности зовнішньої політики Росії (перш за все відносно України і Грузії), а також можливість зміни статусу Криму.

При цьому Дж. Креддок послався на дані американських спецслужб, які відзначають реальні ознаки підготовки Росії до силової акції проти України. Незважаючи на закритий характер згаданих слухань в американському Конгресі, окремі відомості про зміст обговорюваних питань все-таки просочилися в ЗМІ. У тому числі, і відносно російсько-українських проблем.

Так, за інформацією журналістів газети «Вашингтон пост», джерела у Розвідувальній службі США наводять цілком переконливі свідчення агресивних намірів Москви відносно України, які проявляються класичним чином в політичній, військовій і економічній сферах.

Зокрема, у політичній сфері Кремль, використовуючи досвід колишнього СССР, створив чітке ідеологічне обґрунтування «права» Росії на превентивне застосування сили проти инших держав під приводом «захисту російських співвітчизників на їх території». Для практичної реалізації такого підходу сформовані спеціальні державні органи Росії, які включають Управління по роботі із співвітчизниками в адміністрації Президента Російської Федерації, аналогічне управління в російському Міністерстві закордонних справ, а також Рада з питань підтримки співвітчизників в Раді федерації РФ.

Головним завданням цих органів є ініціація сепаратистських настроїв серед російськомовного населення колишніх совєтських республік з кінцевою метою провокації конфліктів як основи для реалізації Росією своїх імперських інтересів і планів.

Результатом роботи вказаних органів РФ в Україні стало об’єднання проросійських сил країни в рамках єдиної партії «Спас-Преображеніє», яка розглядається Росією як зміна нинішньої української політичної еліти. Так, за словами, «прем’єра-президента» Російської Федерації В. Путіна, на сьогодні в Україні немає жодної досить впливової політичної сили, орієнтованої на Росію. Тому союз з будь-ким із них (включаючи Партію регіонів) може мати виключно ситуативний характер. Головною метою Росії є послідовне усунення від влади спочатку «помаранчевих», а згодом і «біло-блакитних» разом з «рожевими» і «червоними», з переходом їх економічних активів під контроль російської сторони.

Виходячи із вказаних ідеологічних передумов, в Росії сформована і відповідна основа внутрішньої законодавчої бази, яка дозволяє Москві висувати територіальні претензії до України як «легітимної передумови» для подальшої агресії проти неї. Так, ще у 1993–1994 роках, тоді ще Верховна Рада Російської Федерації прийняла декілька ухвал про «російський статус» Севастополя і Криму. Можливість територіальних претензій до України була підтверджена вже Державною думою РФ у квітні минулого року, коли вона вирішила рекомендувати уряду Росії денонсувати базовий політичний договір з Україною. Саме таку ж ухвалу прийняв і російський парламент за декілька місяців до нападу Російської Федерації на Грузію.

Окрім цього, в рамках політичних аспектів підготовки військової операції проти України проводиться чітко спланована інформаційна кампанія, яка організовується на найвищому державному рівні РФ і має на меті підготовку громадської думки Росії (а за великим рахунком, і всього світу) до можливості і навіть необхідності «силового рішення українського питання в його остаточному варіанті». При цьому, судячи з усього, інформаційна кампанія РФ увійшла до завершальної стадії передвоєнного стану.

Свідченням цього можна вважати поширення в російських ЗМІ конкретних сценаріїв війни Росії проти України, а також масовий викид на прилавки книжкових видань відповідної тематики, у тому числі таких, як: «Незалежна Україна. Крах проекту» Максима Калашникова, «Поле бою – Україна. Зламаний тризуб» Георгія Савіцкого, «Війна 2010. Український фронт» Федора Березіна, а також «Україна і Росія. Коли заговорять гармати» Олександра Широкорада.

Результатом подібних дій стало різке посилення антиукраїнських настроїв в Росії. Так, за даними соціологічних досліджень, понад 40% росіян бачать в Україні головного ворога Російської Федерації і готові до війни з нею.

На цьому фоні виразно виявляються і військові приготування Москви до силової операції проти України. Так, наближається до завершення процес формування угрупування військ в південно-західному регіоні Росії, яка включає:

– сили прикриття державного кордону з Україною (з можливістю активних дій на українській території) у складі частин Московського і Північно-Кавказького військових округів Збройних сил Росії;

– ударний компонент (призначений для безпосередніх дій проти України) у складі сил Чорноморського флоту Росії, а також виділених частин повітрянодесантних військ РФ.

Так, в період 2007–2008 років, під виглядом реформування Російської армії, більшість бойових частин, прикордонних з Україною військових округів Росії, були переведені в розряд частин постійної готовности і в пріоритетному порядку переозброюються на нові зразки військової техніки, перш за все наступального характеру. Зокрема, у війська надходять нові танки, бойові броньовані машини, самохідні артилерійські установки, а також ракетні системи залпового вогню та инші.

Те ж стосується і Чорноморського флоту Російської Федерації. Так, наприкінці минулого року 810-й полк морської піхоти ЧФ РФ в Севастополі був перетворений на бригаду морської піхоти, разом з розгортанням до повного штату його кадрованих підрозділів. При цьому на озброєння бригади поставлені нові артилерійські системи підвищеної ефективности, а також вогнеметні засоби, призначені для ведення бойових дій у міських умовах (до речі, що вже застосовувалися російською морською піхотою в Чечні і Грузії).

Крім того, найближчим часом планується і збільшення чисельности корабельного складу Чорноморського флоту за рахунок додаткового включення в його склад 3–5 бойових кораблів, а також до 8 підводних човнів (як нових, так і переведених з инших флотів). Окрім цього, терміново шукаються засоби для пришвидшеного повернення в стрій великого протичовнового корабля «Очаків» (перебуває в ремонті), а також розглядається можливість закупівлі (отримання за борги) українського ракетного крейсера «Україна», однотипного з російським крейсером «Москва».

Різко активізувалася оперативна і бойова підготовка Збройних сил Росії. Так, найбільш характерними стали комплексні командно-штабні навчання «Стратегічна стабільність 2008» восени минулого року, які мали найбільші масштаби з часів колишнього Совєтського Союзу. У рамках навчань відпрацьовувалися питання проведення наступальної операції на західному напрямі разом з елементами ракетно-ядерної війни. При цьому проводилися реальні пуски балістичних ракет наземного і морського базування, а також крилатих ракет літаками далекої (стратегічній авіації), які виходили в райони оперативного призначення.Зокрема, і у повітряному просторі над Чорним морем поблизу України, де останнім часом постійно проводяться польоти російських стратегічних бомбардувальників Ту-22, Ту-95 і Ту-160.

Аналогічні навчання стратегічних ядерних сил Росії проводилися вже і в лютому-березні цього року, також з реальними пусками балістичних і крилатих ракет.

Окрім комплексних великомасштабних навчань, у південно-західному регіоні Російської Федерації різко збільшилася інтенсивність навчально-бойових заходів окремих частин і з’єднань, включаючи висадки повітряних десантів на полігонах Ростовської области і Краснодарського краю РФ у безпосередній близькості до кордонів України.

Підвищено активність бойової підготовки і Чорноморського флоту Росії, що, перш за все, стосується підрозділів морської піхоти, яка відпрацьовує питання наступального характеру безпосередньо на українській території на полігоні Опук в Криму. До речі, практично в районі Керченської протоки, що ще зовсім недавно мало не стала причиною збройного конфлікту між Росією і Україною через російські посягання на український острів Тузла.

І, нарешті, ще одним свідченням підготовки Росії до агресії проти України експерти називають економічне питання, яке, мабуть, має головне значення для Москви. Перш за все це стосується наполегливих спроб Росії виключити свою транзитну залежність від України, яка має критичне значення для російської сторони. Саме цю мету і переслідують наполегливі спроби Кремля провести альтернативні транспортно-енергетичні коридори в обхід української території, а також нові залізничні магістралі в Европу через Білорусь.

Иншою ключовою складовою економічного питання є послідовні дії російської сторони із згортання співпраці з Україною у військово-стратегічній області. Так, Росія вже практично відмовилася від українських балістичних ракет, перейшовши на випуск власних ракетних систем «Тополь-М», як у стаціонарному, так і мобільному варіантах. Крім того, останнім часом різко активізувалися зусилля Росії і на инших, критичних для неї напрямах, які стосуються створення власних авіаційних двигунів, а також турбінних двигунів для бойових кораблів російського флоту.

За оцінками американських аналітиків, Росія може реалізувати кризовий сценарій в Україні в умовах загострення політичного протистояння в країні у передвиборний період. Свідченням цього є нинішня ситуація в Україні, коли на тлі чергових виступів ряду українських політичних сил з вимогами про проведення дострокових президентських і парламентських виборів, Москва різко активізувала зусилля для розколу України. При цьому, як і раніше, використовуються гасла «федералізації України», «запровадження подвійного громадянства», «підвищення статусу російської мови до другої державної», «порушення прав російськомовного населення», а також «російського статусу Криму і Севастополя».

Як не дивно, подібні гасла присутні в програмах і деяких українських політичних партій, у тому числі тих, що претендують на загальноукраїнське значення і навіть найвищі пости у керівництві держави. Цікаво, ким вони збираються управляти, «пісуарним» уламком України, або ж своєю вотчиною в окремих регіонах країни, які давно вже віддані на відкуп місцевої мафії? Навряд чи Росія дозволить їм це. Тим паче, що вона зовсім не приховує своїх планів. У неї є власна російська мафія, що давно вже «поклала око» на ласі шматки економіки України.

Ми вже це проходили. Досить пригадати 1993–1994 роки, коли Москва прислала до Криму так званого «президента» автономії Ю. Мєшкова разом з главою його «уряду» В. Сабуровим, які тут же почали «розбори» з місцевою кримською мафією, відбираючи її власність.

Але якби справа обмежувалася тільки цим. Для Росії неприйнятна сама ідея незалежности України, тому вона завжди знищувала всіх причетних до цього, у тому числі і російських союзників у керівництві Української держави, які раз у раз приводили її в обійми Російської імперії (або як там вона назвалася ще).

Утім, вони хоч би і тимчасово, але все-таки покористувалися хоч якимись благами від Росії, так само, як і нинішні політичні сили України, які проводять російські інтереси. Чого ніяк не можна сказати про тих простих людей, які, піддавшись на російські обіцянки, підтримують Москву у справі знищення України.

Для того, щоб зрозуміти всю небезпеку такої позиції, досить глянути на результати дій Росії з «захисту інтересів російських співвітчизників» у Грузії, Молдові і Азербайджані.

Особливо це видно на прикладі Абхазії, яка з квітучого курортного краю перетворилася на руїну, де ось вже 17 років не було жодного курортного сезону, не працює промисловість, а місцеве населення вимушене тягнути мало не первісне життя. Не кажучи вже про те, скільки людей загинуло в ході конфлікту або вимушені були втекти з Абхазії в результаті етнічних чисток.

Те ж можна сказати і про Південну Осетію, розбиту і розграбовану російськими військами в серпні минулого року. А ще позбавлену можливости спілкування (у тому числі, торгівлі) з иншими районами Грузії через російські блокпости.

При цьому, на відміну від Европейського Союзу, всі обіцянки Росії про фінансово-економічну допомогу населенню кризових регіонів так і залишилися обіцянками, а всі виділені крихти були привласнені місцевими властями (які, по суті своїй, були і залишаються мафіозними структурами) і сьогодні вже не влаштовують Росію внаслідок своєї зайвої самостійности від неї.

А зараз давайте подумаємо разом, навіщо нам все це потрібно, і чи будемо ми підтримувати ті політичні сили, які на догоду Кремлю прагнуть до знищення України як суверенної незалежної держави?

2009