Селеста Воландер

США не розглядають Чорноморський регіон як буферну зону

– Пані Воландер, яка мета вашого візиту в Україну і, зокрема, у Крим?

– Я вже не раз бувала в Україні. Але це моя перша поїздка у Крим. Зараз в Україні я тому, що цього тижня в Києві Міноборони США разом з Міноборони України проводить семінар, де ми обговоримо питання, пов'язані із співробітництвом у сфері оборони упродовж цього року. Я просила про можливість відвідати Військово-морські сили України і дуже рада, що командування уможливило такий візит.

США й Україна мають дуже хороші стратегічні відносини у багатьох сферах. Йдеться про політичні, економічні, культурні зв'язки, але я відповідаю за оборонні питання. Співробітництво між ВМС двох країн є дуже успішним. І я думаю, що було доцільно приїхати до Криму, зустрітися із командуванням ВМС України і особисто розповісти про наш погляд на продовження такої співпраці.

Поїздка була запланована кілька місяців тому, ще до президентських виборів. І я горда, що в числі перших офіційних представників Уряду США відвідую вашу країну після виборів. Тепер у мене є чітке бачення, які пріоритети в питаннях оборонного будівництва стоять перед новим керівництвом країни, і це допоможе мені в моїй роботі, коли я повернуся до Вашинґтона.

– Ми планували свої запитання, виходячи з Вашої короткої біографії в Інтернеті – Ви учена, професорка, викладачка, дослідниця... Коли говорять слова «Чорноморський регіон», мають на увазі, що у країн цього регіону є щось спільне, те, що їх поєднує. Але невдовзі починаєш розуміти, що цей регіон насправді – великий розлам.

Тут чотири невизнаних держави; тут безліч локальних конфліктів; кримська проблема; проблема, пов'язана з Чорноморським флотом Росії; російсько-грузинський конфлікт; у Туреччини проблеми з курдами; у Румунії й України – у зв'язку із шельфом; ще будуть проблеми між Росією й Україною в зв'язку з розмежуванням шельфу в районі Керченської протоки. Іще – усі країни регіону начебто об’єднані одним морем, але мало хто дружить одне з одним...

Після того, як завершився конфлікт на Балканах, ми відчуваємо, що для всієї Европи наростає великий головний біль у Чорноморському регіоні... Виникає питання: на рівні дослідницьких центрів США, Европи, на рівні оборонних відомств десь відчувають, що тут не все добре, що з цим треба щось робити? Вибачите за довге питання...

– Існують ряд науково-дослідних організацій у США, які вивчають цю частину світу. Я не буду конкретно на них зупинятися, бо якщо я не згадаю усіх, то мої друзі на мене образяться. Ви були абсолютно праві, коли сказали, що в регіоні дійсно існують потенційно небезпечні точки, що можуть перерости в конфліктні ситуації.

Я думаю, що всі наукові організації розглядають ці проблеми з точки зору безпеки усіх країн регіону.

Сюди входять питання, пов'язані з пошуком нових джерел енергії і транспортування цих енергетичних ресурсів; питання, пов'язані з тероризмом і нелегальним транспортуванням наркотиків; питання охорони навколишнього середовища.

Існують окремі питання, що не стосуються безпеки і є більш глобальними. І я думаю, що ми могли б нашу роботу об'єднати таким чином, щоб знайти шляхи вирішення цих проблем.

Ці питання, звичайно, враховуються американським урядом, коли ми розглядаємо проблеми безпеки цього регіону. Йдеться про те, що ми намагаємося налагодити зв'язок як з урядами, так і з приватними компаніями, що займаються питаннями пошуку нових джерел енергії. Пан Річард Морнінгстар, спецпредставник з енергетичних питань, частий гість у цьому регіоні.

Сьогодні і вчора в мене були зустрічі, у ході яких представники ВМС розповіли про спільні програми, спрямовані на зміцнення безпеки в регіоні. І Україна проводить ці заходи не тільки зі США, але і з иншими країнами регіону – зокрема, з Росією, Туреччиною і Румунією. У нашій роботі ми намагаємося допомогти українським військовим, щоб вони у повсякденній діяльності вирішували питання, пов'язані із захистом національних інтересів України, а також допомагаємо вирішувати питання, пов'язані із участю України в міжнародних операціях, і в такий спосіб сприяти зміцненню міжнародної безпеки. Я можу більше розповідати, але це займе багато часу, тому дозволю собі зупинитися...

–Свого часу – у попередні десятиліття – Европа і Сполучені Штати були дуже стурбовані Середземним морем. Але останнім часом ситуація там стала спокійнішою. Нам здається, що Европа, очевидно, уже почуває себе досить захищеною з боку Середземного моря. Чи не здається Вам, що життя підштовхує до того, щоб тепер і в регіоні Чорного моря починати дії, аналогічні з ініціативою Саркозі про Середземноморський союз?

– Хочу сказати, що в регіоні Чорного моря проходять заходи в рамках програми «Партнерство заради миру», у якій беруть участь Україна й инші країни Чорноморського басейну – як країни НАТО, так і країни , що не входять до НАТО.

Але є ще і Европейський Союз, що теж повинен бути стурбований проблемами безпеки у Чорноморському басейні.

Крім того, є ще ОБСЄ, яка повинна брати участь у вирішенні існуючих питань – на жаль, у цієї організації немає морського компонента, що допомагало б у вирішенні цих завдань.

Ну і, звичайно ж, НАТО повинно бути готове до того, щоб вирішувати питання безпеки (у цьому регіоні) разом з такими державами, як Україна і, звичайно, з Росією. Але, на жаль, від Росії ми поки не бачимо чіткого бажання, і це питання нам ще потрібно врегулювати.

Таким чином, хочу підкреслити, що США хотіли б більше працювати над вирішенням якихось практичних завдань, хоча думати про потенційні проблеми теж необхідно.

Я згодна, що у США й у наших західних партнерів, напевно, усе-таки виникає стурбованість потенційним розвитком ситуації в регіоні Чорного моря, і я думаю, що ми повинні піклуватися про те, як нам вирішувати спільні виклики для нашої безпеки. Я думаю, що для вирішення таких проблем ініціатива, подібна до ініціативи пана Саркозі, була б дуже успішною, тому що це пошук відповідей на спільні виклики. Треба думати, якими способами вирішувати ці проблеми.

– Ми живемо і працюємо в Ялті, яку світ знає не стільки як місце для туризму і відпочинку, скільки як місце Ялтинської конференції 1945 р., на якій на пів століття були встановлені світові «правила гри». З Ялтою пов’язані й инші поворотні моменти історії. Перші Гаазькі конвенції в 1899 році були прийняті з ініціативи імператора Ніколая II, що народився у Лівадійскому палаці... Як ви дивитеся на ідею проведення в Ялті – у центрі Чорного моря – нової Ялтинської конференції, на якій були б вироблені правила гри у цьому складному регіоні у ХХІ столітті? Тим більше, що за Чорним морем – Ірак, Іран, Афганістан...

– Ми завжди вітаємо ідеї проведення дискусій, обговорення цікавих тем, але ми поки ще не бачили конкретної пропозиції від уряду України щодо проведення такої конференції. Ви абсолютно правильно сказали про те, що Ялта була місцем проведення дуже значних, успішних конференцій, зустрічей, і, якби українська сторона висунула ідею проведення конференції в Ялті, я думаю, що американська сторона підтримала б таку ідею.

–В Україні з’являється усе більше людей, які розуміють, що поки нашому уряду «ніколи» займатися подібними питаннями, саме експертне співтовариство, учені, структури громадянського суспільства можуть і повинні формулювати такі завдання. Тоді, можливо, уряд їх почує...

– Говорячи про свій досвід, коли я була викладачем в університеті, я б сказала, що це дуже чітке формулювання – того, як потрібно рухатися, щоб вирішувати цю проблему. Тут ми бачимо роль саме неурядових організацій у тому, щоб привернути увагу уряду до вирішення цих питань. На нашій пам'яті ми знаємо багато вдалих позитивних історій, коли так і відбувалося.

– Для ялтинців не дивні розмови про такі проблеми – Ялта відома тим, що була єдиним містом у СССР, де з 1960 року є вулиця імені президента США – Франкліна Рузвельта...

– У Тбілісі теж є вулиця, що названа на честь президента Буша...

– Це сталося набагато пізніше... У нас це – результат Ялтинської конференції. Колеги-журналісти і читачі нас би не зрозуміли, якби ми не поставили запитання за «гарячою» інформацією останнього тижня, а саме про переговори щодо системи ПРО в Румунії і, можливо, у Болгарії. Чи означають ці наміри США – що Чорноморський регіон розглядається як певний «пояс безпеки» для Европи від можливих проблем з «гарячими точками» в Азії – Іраном, Іраком, Афганістаном?

– Дійсно, існує план розміщення елементів ПРО на території Европи для захисту наших партнерів по блоку НАТО, американських військовослужбовців і членів їхніх родин, що проживають в Европі. І конкретно – існує угода про таке розміщення з урядом Румунії.

І, безумовно, місце визначається тим, що необхідно прикрити зазначені об'єкти від іранських ракет малої і середньої дальности. Мета проекту розміщення елементів ПРО – насамперед, захист наших партнерів по блоку НАТО.

Ми вважаємо, що ця програма має право на життя, оскільки захищає наших партнерів, і мірою її розвитку можна було б запросити инші країни – за їх бажанням – до участі в цій програмі. Включаючи Росію, включаючи Україну, включаючи инші країни, що не є членами нашого блоку, але є нашими партнерами по співробітництву.

Не йдеться про те, що Чорноморський басейн служить буфером, буферною зоною, просто в нас існують угоди з партнерами, які ми зобов'язані виконувати. Ви знаєте, що приклади зі світової історії – і в Европі, і в инших регіонах, – уже не раз доводили, що буферні зони у жодному випадку не допомагають вирішувати проблеми. І наша мета – уникнути буферних зон, натомість спробувати утягнути якнайбільше країн, зокрема і країн, що входять у Чорноморський басейн, у ці програми партнерства.

Ми дуже поважаємо безпеку і національні інтереси країн Чорноморського басейну, і наша політика жодним чином не спрямована на створення якихось буферних зон.

– Повернемося до України. Наш інформаційний простір сьогодні переповнений стереотипами, і один із них такий: Україна не є суб’єктом політики, а є об’єктом і навіть розмінною картою у взаєминах США і Росії. Грубо кажучи, США і Росія вже про щось домовляються за спиною України. Більш того – иноді є такі оцінки: мовляв, Обама домовився з Мєдвєдєвим, що Росія підтримає США у питання Ірану, і тому «віддав» Росії Україну, оскільки США від України «втомилися». Як би Ви це прокоментували?

– Насамперед, поясню політику США, теперішнього керівництва країни щодо Росії. Адміністрація Обами прийшла до влади з твердим бажанням розширити співробітництво, підсилити діалог з Росією щодо актуальних для обох сторін питань.

Якщо подивитися на 2008 рік, то тоді у нас, на жаль, було дуже багато невирішених питань з Росією – зокрема, щодо договору про звичайні озброєння в Европі, щодо непоширення зброї масового ураження. Із инших питань у нас із Росією не було розуміння (з російської точки зору) – наприклад, щодо відносин між США і Грузією, США й Україною.

Ми вирішили, що ситуація повинна змінитися. Таким чином пройшло «перезавантаження», коли ми «натиснули кнопку» і вирішили почати з нуля наші відносини з Росією.

Нам було дуже важливо домовитися у тих питаннях, які є спільними викликами і загрозою нашій і російській безпеці, але, водночас, ми також висловлювали своє неприйняття того, як Росія дивиться на майбутній розвиток відносин з Україною.

Я повинна дуже чітко сказати, що ми заперечуємо проти того, аби розвиток відносин США з країнами, що є сусідами Росії, відбувався із урахуванням інтересів Росії. Що стосується відносин з Іраном – ми працюємо з росіянами у цьому питанні, і я думаю, що в інтересах Росії зараз, щоб Іран не просував уперед свою програму розвитку ядерних озброєнь.

І в ході візиту в Україну віце-президента США Байдена, і в ході візиту мого керівника, помічника міністра оборони США Вершбоу, у ході моїх трьох візитів сюди, ми дуже чітко підкреслювали українській стороні, що жодним чином не будемо брати під сумнів розвиток наших відносин з Україною задля поліпшення відносин з Росією.

Можливо, така думка склалася через те, що в Україні був період передвиборної боротьби і самих виборів...

Ну а тепер, оскільки це закінчилося, і, наскільки я знаю, Центральна виборча комісія затвердила повноваження новообраного президента, у нас є чітке бачення щодо того, з ким ми будемо працювати.

Скажіть, будь ласка, оскільки питання дуже важливе: я відповіла на Ваше питання чи якісь моменти залишилися непроясненими?

– Спасибі, були цілком чіткі формулювання...

– Цього разу я побувала тільки у Севастополі і Сімферополі, наступного разу я обіцяю побувати в Ялті.

Андрій Клименко, Тетяна Гучакова
Для редакції "Я", 17 лютого 2010 р., Сімферополь