Любомира Бойцун

Де були колись оборонні вали

 

Є назви, в яких віддзеркалюється історія міста. Ім’я затишної Валової говорить само за себе. Утворилася вона на місці давніх оборонних міських валів. Первісна назва вулиці зберігалася аж до 1930 року, коли її назвали іменем видатного славіста Олександра Брюкнера (Брікнера). Але тернополяни і далі звично називали її Валовою.

Називали цю вулицю так і тоді, коли у 1948-му перейменували її у Музейну. Під час пере­йменувань 1990-х історичну назву старовинної вулиці знову відновили. І сьогодні Валова – це острівець старого Тернополя із виразними акцентами сьогодення. Архітектурне обличчя вулиці творять оригінальні кам’яниці, споруджені, в основному, на початку минулого століття. Тут ви побачите гарну ліпнину, напівбалкони – еркери, коване оздоблення балконів, виконане тернопільськими умільцями наприкінці XIX – початку XX століття. Перші поверхи тут, як і колись, заполонили різні крамниці, книгарні й каварні. А художники й народні умільці перетворили цю вуличку на своєрідну виставку-продаж під відкритим небом.

Декілька слів про того, чиє ім’я носила давня тернопільська вулиця з 1930 до 1948 року. Народився О. Брюкнер 29 січня 1856 року
у Тернополі в сім’ї колоністів із Австрії, які осіли в Галичині й полонізувалися. До речі, його дід був бургомістром у Бережанах. Навчався він в університетах Львова, Лейпцига та Відня. О. Брюкнер належав до плеяди видатних славістів кінця XIX – початку XX століття
і працював доцентом у Львівському, а потім Віденському університеті, а з 1881-го очолив кафедру славістики в Берлінському університеті. Тут вчений працював аж до смерті, 24 травня 1939 року. У 1888-му О. Брюкнера обирають академіком Польської академії наук, а наступного року – членом-кореспондентом Петербурзької академії. Обирався він також до инших слов’янських академій. Він – автор понад 1,5 тисячі праць з польського та слов’янського мовознавства, історії літератури та культури.
У багатьох дослідженнях учений розглядав також питання української літератури й культури та польсько-українські літературні взаємини. О. Брюкнер підтримував контакти з українськими ученими, зокрема, з Іваном Франком, був членом Наукового товариства імені Т. Шевченка та друкувався у виданнях цього товариства. Щодо доцільності перейменування старовинної назви вулиці, то самі поляки визнавали, що хоча постать О. Брюкнера заслуговує на вшанування у родинному місті, та для цього не потрібно було змінювати найменування, яке
є історичним.

Мешканцями цієї вулиці були в основному заможні тернополяни. Саме їм належали респектабельні кам’яниці на Валовій. Правда, було тут й чимало різних майстерень, які тримали тернопільські ремісники. Ремісничо-купецьке товариство «Зоря» діяло певний час у будинку Антона Дяківа на Валовій, 10. До речі, гостинний господар був також активним членом й инших українських громадських об’єднань.

Важливою віхою у біографії цієї вулиці є історія тернопільської реальної школи. Саме на Валовій у 1859 році відкрили нижчу реальну школу в новозбудованому двоповерховому приміщенні (згодом добудували третій поверх). Кошти на будівництво збирали всією громадою. А утримувати планувалося коштом міста. Необхідність відкриття такого навчального закладу диктувалася розвитком торгівлі та технічного прогресу. А в 1898 році вже відбувся перший випуск вищої реальної школи. ­Основну увагу в процесі навчання звертали на математично-природничі предмети, креслення, рисунок, але також вивчали й мови, зокрема німецьку і французьку. Закінчення вищої реальної школи давало право для вступу у вищі навчальні заклади, крім університетів. Розвиток і популярність реальної школи призвели до того, що старий будинок вже не вміщав усіх бажаючих навчатися. Школа змушена була винаймати додаткові приміщення. Тому 1901 року вища реальна школа перейшла у новобудову на вулиці Коперника (тепер тут діє Українська гімназія). А у будівлі на Валовій перейшла, утворена
в 1898 році, державна гімназія, а з 1911-го на­вчального року чотирикласна народна школа ім. Ю. Словацького.

У 20-х роках минулого століття на базі вищої реальної школи утворилася третя гімназія ім. М. Коперника із природничо-математичним ухилом, яку називали ще реальною гімназією. А в приміщенні старої реальної школи, після Другої світової війни аж до 70-х років минулого століття працював обласний краєзнавчий музей. Саме тут у шкільні роки ми пізнавали історію рідного краю. Саме розміщення музею на цій старовинній вулиці спричинилося до того, що в 1948-му її перейменували в Музейну. У 1970-х старе приміщення визнали аварійним, і музей переїхав на тодішню вулицю Котовського. Місто практично залишилося без такого осередку культури, як музей, аж до відкриття наприкінці 1982-го нового приміщення на майдані Мистецтв. Нині експозиція обласного краєзнавчого музею – це літопис нашого краю від найдавніших часів до сьогодення, який вдало доповнюють виставки на різноманітну тематику. Основою для створення обласного краєзнавчого музею у 1940-му році послужили надбання Подільського регіонального музею та музейної колекції «Рідної школи». На місці старого аварійного приміщення, тоді ще на Музейній, виріс новий корпус обласного управління внутрішніх справ. Ще й сьогодні дехто за звичкою називає її Музейною.

Щодо імені О. Брюкнера, то воно також повернулося на карту Тернополя. Поряд із Валовою є вуличка, яка в період міжвоєнної Польщі називалася іменем Яна Кілінського – майстра-шевця, який очолив повстання варшав’ян
у 1794 році. За визначну роль у повстанні під проводом Косцюшка йому було присвоєно звання полковника. У совєтські часи цю вуличку назвали іменем відомого льотчика Валерія Чкалова. Тепер ця вулиця носить ім’я нашого земляка академіка О. Брюкнера.