|
Богдан БіланЧарівна лампа Іґнація Лукасевича
Нафта править світом уже понад
півтора століття. А почалося все це з винаходу у львівській аптеці. Декілька тижнів, забувши про відпочинок, магістр
фармації Йоганн Зег трудився ночами та шукав способу очищення нафти. І врешті 36-річному Йоганнові вдалося на початку 1853
року так очистити і розділити
нафту на фракції, що продукт, у порівнянні із сировиною, виявився
майже без запаху та міг стати
добрим матеріалом для освітлення. Так у Львові в лабораторії аптеки Міколяша на вулиці Коперника вперше у світі
було розділено й очищено нафту способом, який досі використовують усі нафтопереробні заводи. Це стало початком світової
нафтової промисловості. Ким був цей знаменитий магістр
фармацевт? Йоганн Зег народився у Ланцуті 2 вересня 1817 року в сім’ї
аптекаря німецького походження.
Навчався у
гімназії в Дрогобичі, потім у Самборі, де паралельно працював у аптеці. Саме у самбірській аптеці він уперше побачив
нафту, яку розносив містом селянин Байтала. У
1840-46 рр. вчився в університеті Відня, який
закінчив на відмінно. Відразу після отримання
патенту Зег та Лукасевич відійшли від спілки
з Міколяшем і почили вести гасовий
бізнес самостійно. На жаль,
винахід не приніс Зегові щастя. Через необережність у його крамниці на вул. Краківській спалахнула пожежа, в якій загинула дружина фармацевта
Дорота та її 17-річна сестра
Ґермінія, а також ще дві жінки
– випадкові покупці. Всі четверо згоріли, бо якийсь офіцер
зачинив двері крамниці, щоби вогонь не поширювався… Зег ще раз спробує щастя у гасовій справі – відкриє новий магазин навпроти театру Скарбека (нині Театр ім. Марії Заньковецької).
Але справи йшли погано. Врешті він
переїхав до Борислава, де відкрив
аптеку «Зоря» – там і працював до своєї
смерті у 1897 році. Восени 1852 року Львовом
ходили два дрогобицькі євреї Абрагам Шрайнер та Лейба Штієрман.
Вони не минали жодної аптеки,
пропонуючи всім придбати напівпрозору смердючу рідину.
На їхню думку, вона годилася
і для ліків, і для освітлення. Але ніхто нічого не хотів купувати. Шрайнер і Штієрман привезли до Львова кілька бочок цієї речовини і тепер не знали, що з тим робити.
Ніхто не хотів брати цей товар навіть на збереження. Врешті, вже вирішивши
повертатися до Дрогобича, євреї зайшли до аптеки Міколяша «Під
золотою зіркою». Тут їх зустрів сам власник і одразу погодився купити весь товар. Щастю торговців не було меж. До того ж, той пан записав їхні
прізвища і пообіцяв за потреби замовити ще. Рідина, яку купив Петро Міколяш,
була дистилятом нафти. Фармацевт вирішив,
що зможе доочистити його і використовувати як замінник дуже дорогої аптечної
сировини – скельної олії, яку возили з Італії. Міколяш доручив цю справу молодому співробітникові Йоганнові Зегу, який щойно
приїхав із наукових
студій у Європі.
Той з радістю та самозреченням
взявся до роботи. Досліди в лабораторії
Міколяша під керівництвом Зега тривали декілька тижнів. «Він постійно терпів на запаморочення та головні болі,
адже чад і смердючі гази могли
спричинити навіть удушення. Люди його обминали, бо, наскрізь просякнутий
нафтовим чадом, він одразу ж привертав до себе увагу. Його
мали, мабуть, за божевільного, бо не один раз, ідучи якоюсь бічною вулицею,
він сам чув, як старші жінки, вказуючи
на нього, говорили між собою:
«Оце йде той нещасливий», – і тому подібне», –
писав історик Олег Микулич, який детально вивчав біографію Йоганна Зега. Навесні 1853 року
Зегові вдалося здобути майже прозору
рідину практично без запаху.
Її могли використовувати, з
одного боку, в медицині як знамениту
«італійську скельну олію». Отримана речовина виявилася легко-займистою, горіла яскравим рівним
полум’ям практично без кіптяви
та стороннього запаху. Помічником Зега у цих дослідах був Ігнацій Лукасевич. Він походив з вірменської родини, що жила у Західній Галичині поблизу Ряшева (тепер – польський Жешув). Напередодні він уже відсидів у в’язниці за причетність до польського підпілля,
але після звільнення Петро Міколяш не погребував взяти його на роботу. Понад те, навіть послав Лукасевича на студії спочатку до Кракова, а потім і до Відня, повністю оплативши навчання. Міколяш, Зег і Лукасевич створили спілку й почали активно продавати гас. Спочатку його планували використовувати в аптечній справі, але так звана «італійська
олія» вже виходила з аптечної моди. Тому комерсанти вирішили просувати на ринок нову комерційну
ідею – використання гасу для освітлення. Лампу замовили в Адама Братковського – відомого бляхаря, майстра з виготовлення ламп для різного пального.
Братковський походив із давнього українського шляхетського роду на Поділлі, багато подорожував Європою, звідки привіз не один похвальний лист від різних
цехів. У Львові він мав успішне
підприємство, яке навіть виконувало замовлення губернатора
д’Есте щодо створення пристроїв для вуличного освітлення. Саме йому Міколяш
вирішив замовити
лампу для нового пального. 30 березня 1853 року в аптеці Міколяша вперше засвітилася гасова лампа. Вона давала
яскраве стійке
світло, майже не коптила і не
смерділа. Бізнес зрушив із
мертвої точки. Міколяш вирішив збудувати на Личакові рафінерію – перше нафтопереробне підприємство.
Тут же на Личакові знайшли і першого великого клієнта – 500 літрів
гасу для освітлення купила міська лікарня. Лампи замовили у Братковського. Спочатку ними освітлювали коридори й господарські приміщення, а згодом, переконавшись у економності та гігієнічності пристроїв,
почали застосовувати їх і в
палатах. 31 липня 1853 року при світлі
гасової лампи саме у львівській міській лікарні вперше у світі проведено термінову нічну операцію. Лікар-хірург Заорські видалив апендицит хворому Владиславові Ґолєцкому. У кінці цього ж року, 2 грудня, Зег отримав
офіційний патент на винахід
дистиляції нафти хімічним способом та отримання гасу. Уже наступного року на Всесвітній господарській виставці в Мюнхені Йоганна Зега нагороджують
почесним дипломом і медаллю
за досконалий спосіб ректифікації нафти. Участь і перемога у Всесвітній виставці зробила винахід Зега загальновідомим. Він почав свою ходу Європою, а
відтак і світом, завдяки чому через два десятиліття Борислав
та Дрогобич стали центром світової нафтової промисловості. «Суть мого винаходу в тому, що вищезгадана гірська
нафта повністю очищається шляхом простого хімічного процесу від домішок і таким
чином вона стає безпосередньо придатною для технічний цілей»,
– писав Зег у листі на отримання патенту. Метод був справді простий. Зег брав дистильовану нафту і змішував із сірчаною кислотою.
Коли осідали важкі частки, додавав вапно, щоби забрати
запах. Потім процес повторював. У результаті отримував
рідину, очищену від домішок, що спричиняли кіптяву та неприємний
запах. Якщо Зег полишив
справу з гасом, то Іґнацій Лукасевич ні. Він залишив Львів і переїхав у Кросно, де також була нафта. Саме його поляки вважають винахідником гасу та засновником нафтової промисловості Польщі,
де 31 липня (перше використання гасової лампи в нічній операції) святкують як День
нафтовика. На п’ять років молодший
від Зега Лукасевич мав чудову хватку підприємця. У Кросно він відкрив власну рафінерію,
яка, втім, згоріла. Але Лукасевич, на відміну від Зега, збудував нову, вже зразкову, фабрику, і відтоді
не знав невдач. Він очолить перший нафтовий конгрес у Львові.
Створить крайове нафтове товариство. Стане депутатом Галицького
сейму, де лобіюватиме нафтовий промисел. У Кросно йому навіть встановлять
пам’ятник і відкриють музей гасової лампи. |
ч
|
 |
|