|
Богдан БіланДе мешкали знані нам всім львів’яни
Таке запитання
навіть не виникало в минулому, коли йшлося про помешкання великих достойників у Львові Львівські бургомістри-президенти (мери), намісники
(губернатори) чи маршалки (голови місцевого сейму) були людьми заможними, заслуженими й авторитетними. В інших членів громади та журналістів могли бути інші політичні погляди, проте всі знали, де мешкав певний чиновник, і навіть гордилися сусідством із ним. Павло Кампіан (близько 1527-1600) – лікар, член міської ради, кількаразовий бургомістр
Львова. Згідно з поширеною версією, був кріпаком-утікачем із міста Новополє
(нині село Кінецьпіль, Миколаївської області). Вступив у Краківський університет, де здобув ступінь доктора філософії, згодом у Болонському університеті – доктора медицини. Переїхав до Львова, де одружився з міщанкою і здобув громадянство. Основний статок здобув, лікуючи мешканців під
час численних на той час епідемій.
1584 року обраний до міської
ради, після чого кілька разів був
бургомістром Львова. Зводить будинок на площі Ринок, 29, котрий не зберігся. Зате збереглася родинна каплиця при Кафедральному костелі. Його сусідом і затятим противником був Ян Алембек (помер 1636 року) – аптекар, лавник, райця та бургомістр, німець за походженням. Залишив для нащадків свої щоденники,
які стосувалися його боротьби з міською олігархією та епідемією чуми.
Його друг Авреліо Пассаротті намалював першу панораму
Львова, що дійшла до нашого часу. Мешкав у власному будинку на площі Ринок, 13, який теж до нашого
часу не зберігся. Іменем ще одного бургомістра назвали цілу ділянку в передмісті, а пізніше
і теперішню вулицю Дорошенка. Сикст Еразм (1570-1635) – вчений-медик родом
зі Львова. Навчався у Кракові,
ступінь доктора медицини здобув в Італії. Лікар, професор медицини. Автор низки наукових праць, зокрема про курорт Шкло. Як бургомістр
Львова Еразм Сикст боровся зі сваволею
міського патриціату та райців (депутатів). Його маєток знаходився вверху вулиці Дорошенка між костелом Марії Магдалини та шпиталем Святого
Лазаря. Бартоломей Зиморович (1597-1677) – бага-торазовий бургомістр, поет, історик (автор знаменитої хроніки «Потрійний Львів»). Народився у сім’ї простого вірменського
муляра. Отримав освіту при церкві та, очевидно, маючи непересічні здібності, самостійно здобував одні за одними нові
знання. Вже в 23 роки писав
твори польською та латинською
мовами, водночас працював у магістраті. Спочатку – помічником міського писаря, а далі – лише вгору щаблями
кар’єри: в міському суді, міським писарем, лавником (суддею), пожиттєвим райцем (членом міської ради) та бургомістром декілька каденцій. Поступово зростали і його статки. Водночас
займався бізнесом – торгував міддю. Додатковим прибутком стали вдалі шлюби, було
яких не багато не мало – чотири чи навіть
п’ять. Перший тривав чверть століття,
наступні укладав кожних декілька років, останній – десь безпосередньо перед смертю. 1644 року
він купив ґрунт у престижному
заміському районі на Калічій горі (зараз Цитадель), де
збудував маєток і вирощував виноград. Будинок знищено
під час облоги міста Хмельницьким 1648 року,
за що Зиморович мав великий жаль на козаків. Згодом відбудував дім і мешкав тут аж до смерті. За прикладом Зиморовича у цій дільниці проживав ще ряд львівських очільників. На вулиці Коперника будівничі зводили «новий Лувр» – так сучасники називали палац, який збудував для
себе, ставши маршалком, Леон
Сапіга. Леон Сапіга (1803-1878)
– польський магнат, князь, визначний галицький політик та організатор господарського життя. 1861 року був обраний першим маршалком Галицького крайового сейму. Перебував на цій посаді 14 років.
Депутат австрійського парламенту. 1867-го поселився у спеціально збудованому за проектом архітектора Адольфа Куна у стилі
необароко представницькому палаці на вулиці Коперника, 40-а.
Поступаючись розмірами, він не поступався вартістю робіт і пишнотою оздоблення знаменитому палацу
Потоцьких. На вулиці Листопадового
Чину, 16, розміщено палац давньої шляхетської родини Голуховських, двоє представників з якої стали видатними галицькими й австрійськими
політиками. Аґенор Ґолуховський
(старший) (1812-1875) – бургомістр
Львова (1848 рік), міністр внутрішніх справ Австрійської імперії (1859-1861 роки), галицький
намісник (1849-1859, 1866-1868, 1871-1875). Аґенор Ґолуховський (син) (1849-1821) – австрійський дипломат, міністр закордонних справ імперії протягом 1895-1906 років. Палац звів 1865 року архітектор
Карл Оман у стилі італійського
неоренесансу. Зараз тут розташовано
діагностичний центр лікарні Львівської залізниці. На площі Григоренка, 4 мешкав ще
один маршалок сейму – до того ж, навіть не Галицького крайового, а Віденського
імперського. Францішек Смолька (1810-1899) – правник, один
із провідних
галицьких й австрійських політиків свого часу, президент Австрійського парламенту. Походив зі
сім’ї військового
чеського походження. Навчався у Львівському університеті. Засуджений до смертної кари за революційну діяльність. Амністований цісарем. У ході «Весни народів» поїхав з делегацією до Відня, де його обрали спочатку віце-, а згодом президентом конституційного парламенту. Після поразки революції повернувся до Львова і зайнявся адвокатською практикою. Зі створенням
Крайового сейму стає його майже безперервним
депутатом. Водночас є членом австрійського парламенту. Мав настільки
великий авторитет, що протягом
12-ти років, з 1881-го по 1893-й, був
маршалком. У Львові мешкав у звичайній квартирі сецесійного будинку на площі, яка згодом носила його ім’я та де був пам’ятник, зведений на його честь від вдячних нащадків. Вів скромний спосіб
життя, чому підтвердженням є непоказний надгробок на Личакові. На вулиці Січових стрільців, 6 була
львівська резиденція графів Бадені, представників давнього польського шляхетського роду, великих
земле-власників. Станіслав Бадені (1859-1912) – польський державний діяч, депутат і маршалок Галицького крайового сейму в 1895-1901 та 1903-1912 роках. Казимир Бадені (1846-1909) – польський
та австрійський
державний діяч, депутат Галицького крайового сейму, у
1888-1895 роках – намісник Галичини,
протягом 1895-1897 – міністр
внутрішніх справ і прем’єр-міністр
Австрійського уряду. Кам’яниця збудована у 1870-х, 1938 року родина Бадені подарувала
її Львівському університету. Зараз тут розташована
наукова бібліотека Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького. Зовсім в іншому напрямку – на вулиці Лисенка, 15 – 1856 року поселився
Володимир Дідушицький (1825-1899) – польський граф українського походження, меценат,
природознавець, політик. Депутат
Галицького крайового та Віденського
сеймів, маршалок Крайового сейму 1876-1878 років. Цей будинок особисто купив граф Володимир для облаштування
своєї львівської резиденції. У радянський час тут містилася
військова частина, штаб командування Повітряних військ. Зараз будинок передано СБУ. Найімпозантнішою спорудою львівських достойників можна, без перебільшення, назвати Палац
Потоцьких. Альфред Потоцький (1817-1889) – граф, один із
найбагатших політиків свого часу, депутат і маршалок Галицького сейму (1875-1877), намісник
Галичини (1875-1883). Член Віденського
парламенту, міністр сільського господарства, прем’єр-міністр австрійського уряду
(1870-1871). На місці, де збудували розкішний палац, до того була невелика мисливська садиба в плавнях Полтви. У 1860-х
роках її розібрали
та спланували нову будову, завершити яку вдалося лише 1880 року. Архітектором споруди
у стилі необароко став француз
Луї Доверн’є. Неподалік, на вулиці Дорошенка, 52, мешкав останній президент
польського Львова. Станіслав Островський (1892-1982) – лікар і
політик. Вчився в медичних університетах Львова та Відня. Закінчив офіцерську школу, брав участь
у І Світовій війні – спочатку у війську, згодом як лікар. У міжвоєнний
період викладав у Львівському університеті, тричі обраний до польського сейму. Обіймав посаду віце-президента та президента Львова (1936-1939 рр.). З приходом радянської армії його заарештували
і засудили до восьми років таборів. Амністований 1941-го, після
чого емігрував з армією Андерса (армія польського уряду на вигнанні) на захід. Спочатку жив і займався лікарською справою в Італії, згодом в Англії.
У 1972-1979 рр. – президент Польщі в екзилі. |
ч
|
 |
|