|
Богдан БіланПерший пластун Степан Гайдучок
З усіх фундаторів «Пласту» найменш відомим є Степан Гайдучок, хоча саме він засновував
перші гуртки Цей прогресивний спосіб виховання молоді прийшов у Галичину з Англії та Німеччини,
де вже встиг набути неабиякої популярності. «У тодішніх часах сокільство держало
руку на живчику (пульс – авт.) новин у фізичному вихованню в Європі, щоб доцільні
новості пристосувати для добра
українського народу»*. Такою новинкою
був і скаутинг, заснований
1908 року. Постало питання, як назвати українських скаутів. Гайдучок згадує: «Петро Франко став «вертіти діру» в мізку
проф. Боберського, щоби цей винайшов назву.
Треба знати, що той мав велику пристрасть винаходити власні вислови на чужинні. (Цілком доцільне,
бо послуговуватись чужими словами
свідчить про убожество рідної
мови)… І в розгарі балачки пригадав собі Франко, що в школі стрічався з відповідною назвою. Ясна річ, що перекрутив
її, та вже наступного дня прийшов з назвою «пласт». Чи знайшов її, чи
радився свойого Батька – не
знаю». Степан Гайдучок 1912 року набрав перший гурток молоді за зразком англійських скаутів. Зі звіту
«Сокола-Батька» за цей рік:
«Ведено також пласт,
до якого вписалось 44 учеників.
До липня вів їх товариш
Гайдучок. По вакаціях від 15 вересня перейняв провід
Петро Франко». Перші гуртки під
керівництвом Гайдучка займалися у приміщенні «Сокола-Батька»
– будинку банку «Дністра» на
Руській, 20 (тепер тут поліклініка). Ось як це відбувалося: «Поділив я їх на гуртки, назначив провідників і вони взялися до роботи над собою. Про виряд і однострій тяжко було. От так зразу
придбали на гурток по дві пластові палиці,
щоб на випадок можна було заімпровізувати
носилки. Стали читати топографічну
карту, пішла наука орієнтації в поземеллі і т. д… Я не
мав змоги брати участь у вправах гуртків, тільки давав їм вказівки на сходинах усіх гуртків»*. Основну ідею та цінність роботи в «Пласті» дуже влучно описав Іван Боберський: «Назбирай ріща,
запали вогонь, звари кашу, заміси і спечи хліб, з’їж, щос
наварив… Життя індіянина в прерії, життя в таборі, далеко від домашніх вигод… Пласт має виображувати
громадян і оборонців батьківщини… Молодь заздалегідь збирає досвід і силу, щоби
прийти в поміч ближньому і батьківщині». Від самого початку «Сокіл» і «Пласт» активно співпрацюють.
Гайдучок згадує, що найвпливовіший провідник «Сокола» професор Боберський «заохочує
сокільські гнізда до організації пласту серед молоді, яка ще з огляду на вік не
може бути членами сокільських товариств». А коли прийшла війна
і визвольні змагання, не важливими були ні організаційна приналежність, ані вік.
Фізична витривалість і дисципліна – ось що пригодилось
у вирі боротьби… А тепер про самого
Степана Гайдучка: Він (1890-1976) народився у селі Підтемне
біля Щирця. Рано залишився без батька, тому вже в гімназії
у Львові мусив провадити самостійне життя, працюючи у спортивно-руханковому товаристві
«Сокіл-Батько». Його вчителем був знаменитий діяч міжвоєнного періоду Іван Боберський,
а побратимами в гімназії – Петро і Тарас Франки. У такому середовищі Степан Гайдучок
і сформував свій світогляд. Поступив на медичний факультет універ-ситету. Водночас
викладав руханку в школах та гімназіях, працював у «Соколі».
Служив військовим лікарем на фронтах І Світової війни. У час відпустки
1917 року одружився з учителькою Стефанією Богуславською. Через рік він разом із дружиною зголосився до медичної служби УГА.
Та війна не дала довго тривати сімейному щастю – у грудні 1919 року Стефанія помирає, залишивши маленьку донечку Богданку. Напевно, вона і надихала
Степана вижити, їй він і присвятив усе своє життя, так вдруге і не одружившись… Після Першої
світової війни повернувся до Львова, отримав роботу професора (викладача) руханки
в Академічній гімназії, де працював до 1939 року. Один із його учнів
пластун Володимир Тисевич згадує: «Вчитель Гайдучок – дуже
гарний мужчина, в окулярах, стрункий, був чудесним педагогом, що вмів вкласти в
душу учня свідомість українця. А свідомість
українцям під Польщею ох як була потрібна, щоби не ополячитись та зберегти себе
як націю». «У 1920-1930-ті С.
Гайдучок фактично був найавторитетнішою людиною в спортивному й сокільському житті
Західної України», – підсумовує дослідниця Оксана Вацеба. Окрім педагогіки,
Гайдучок займається публіцистикою, історією, методологією. Не забуває він і про роботу в «Пласті». «Професор Гайдучок був організатором першого
табору для сеньйорів на Соколі,що в Підлютому, у 1930 році
разом із Северином Левицьким, Іваном Чмолою, Олександром Тисовським та Петром Франком»,
– згадує один із пластунів. 1939 року стає організатором
і першим завідувачем кафедри фізкультури у Медичному інституті. Друга світова війна
забрала в нього доньку – вона з чоловіком емігрувала до Австралії. Із виходом
на пенсію проводив старість зі своїми друзями
– істориком Іваном Крип’якевичем, фотографом Юліаном Дорошем та лікарем Юліаном
Дециком. Сусіди згадують,
що ще 1975-го у віці 85 років він робив гімнастику та їздив
на лижах. Тут його і чекала небезпека – якось необережно впав і зламав кістку в
тазі, що і стало причиною смерті. Похований на Личакові. «Сокіл-Батько» Спортивне (руханкове) товариство, яке основним
своїм завданням ставило фізичний розвиток людини. Та водночас неофіційно активно
займалося згуртуванням і вихованням молоді на основі духовних
та національних цінностей. Організація поширилася
серед слов’янських бездержавних народів наприкінці ХІХ
ст. і заклала основи виховання нового покоління молоді, яке, окрім фізичного здоров’я,
відзначалося дисципліною, свідомістю та громадською активністю. Саме ці молоді люди і стали в майбутньому базою національних
військових і політичних формувань. Перший сокільський гурток створено у Празі 1862 року. 1894-го
«Сокіл» виник у Львові. Його фундатором і багаторічним
керівником став Василь Нагірний, згодом лідерство перейняв Іван Боберський. Об’єднання сокільських гуртків у Галичині та на Буковині називалося
«Сокіл-Батько». «Пласт» виник як структура, що мала готувати кадри для роботи
в «Соколі». Обидві організації згодом стали основою військового, політичного та
націоналістичного українського руху, зокрема січового стрілецтва,
УГА, УВО та ОУН. Наказ від
08.08.1914 року за підписом І. Боберського: «Всі члени
філій «Сокола-Батька» мають стати тепер членами «Українських Січових Стрільців»…» Осередок «Сокола»
у Львові розміщався у будинку банку «Дністер» на вул. Руській, 20. Товариство мало власний стадіон на Стрийській дорозі
– на його місці зараз будинок Податкової адміністрації,
на площі перед яким встановлено невеликий меморіал. «Пласт» Найстаріша скаутська організація України. Створена через три роки після перших скаутських
гуртків англійського генерала Байден-Павела. 1912 року оформляється як структура
та бере назву «Пласт». Її засновниками вважають Олександра Тисовського, Івана Чмолу
та Петра Франка. До них можна додати і Степана Гайдучка, який передав Франку вже
створені гуртки. Мета «Пласту» – «сприяти всебічному патріотичному самовихованню української
молоді на засадах християнської моралі, на свідомих, відповідальних
та повновартісних громадян місцевої, національної
та світової спільнот і на провідників українського
суспільства». На початках організація отримала підтримку австрійської
влади і швидко розвивалася. Вона навчала своїх вихованців поведінці, орієнтації
та виживанню на природі, давала основи військового ладу та національної свідомості. Із початком війни
більшість пластунів узяли участь у визвольних змаганнях. Польська адміністрація була вороже налаштована до «Пласту», але його неодноразові
заборони не знищили організацію. Після Другої світової
війни «Пласт» функціонував лише в діаспорі. З початком незалежності відродився
на батьківщині. Зараз є найбільшою та найактивнішою дитячо-юнацькою організацією
України. *Зі спогадів Степана Гайдучка «Читаю і згадую»/Сокільські вісті. Подяка за матеріали Музею-архіву пластового руху та особисто
Ользі Свідзинській |
ч
|
 |
|