Богдан Білан

Львів - порт двох морів

Львів був одним із найбільших міст знаменитого середньовічного торгового шляху «з варяг у греки». Так називали маршрут проходження торгівлі між Балтійським і Чорним морями. Він з’єднував між собою дуже різні за асортиментом товари, але однаково економічно активні регіони. Доставка відбувалася морем, частково річками, але в основному торговими караванами по суходолу. Саме сухопутна частина шляху забирала найбільше часу, найдорожче коштувала та була найнебезпечнішою. Морем потрібно було огинати всю Європу.

Та в давні часи годі було й думати про якусь альтернативу такому способу, хоча дослідник В’ячеслав Чижевський припускає, що якісь ідеї висували ще у XVI ст. ХІХ ж століття з його науковими та технічними досягненнями зробило можливою реалізацію цих ідей. Одним із напрямів новітніх перетворень стали водні канали. 1869 року відкривають знаменитий Суецький канал між Середземним і Червоним морями, 1893-го – Коринфський між Егейським та Іонічним, 1895-го – Кільський між Балтійським і Північним.

Саме тоді з ідеєю з’єднати басейни Балтійського і Чорного морів виступило міністерство транспорту Австрійської імперії. Гідростатичний відділ при ньому 1893 року розпочав вивчення та розробку проектів водних доріг, які мали входити в єдину європейську систему та, як зазначає Czasopismo Techniczne, «скерувати значну частину товарообігу між східною і західною Європою через Галичину». 1900-го у Відні відбувся спеціальний конгрес, на якому обговорювали ці плани. Великого значення як в економічному, так і в стратегічно-військовому відношенні надавали каналу Вісла – Дністер. Окрім виходу до моря, він також мав підходити безпосередньо до кордону з Російською імперією, однією з основних противників Австрії. За умови мирного співжиття сусідів канал міг бути продовженим російською територією через Стир і Прип’ять аж до Дніпра та Чорного моря.

Канал Вісла – Дністер починався від балтійського порту Ґданська та прямував сканалізованим руслом Вісли та Сяну. Поблизу сіл Грабівці та Михайлівка (Польща) на висоті 182,5 метра над рівне моря канал повертав на Судову Вишню і далі на Рудки. З Дністром канал планували з’єднати поблизу Жидачева, де, приймаючи води Стрия, річка ставала придатною для судноплавства. Ширина та глибина каналу мала дозволяти розминутися двом кораблям місткістю 300 тонн. Річний транспортний обіг при 240 навігаційних днях мав становити 3 мільйони тонн товарів. Попередню вартість робіт оцінювали у 250 мільйонів корон.

Від Судової Вишні планували відгалуження на Львів і Броди завдовжки 147 кілометрів. Один із портів мав розташуватись і у Львові на території між Рясним і Брюховичами (поблизу залізничної станції). Тоді це було 12 кілометрів від міста, тому магістрат вимагав наближення порту до центру і як альтернативу пропонував Богданівку (поблизу Левандівського моста) чи Клепарів (біля залізничної станції). Обидва варіанти віддалені від середмістя не більше як на 5 км, до того ж вони впритул підходили до залізничних чи військових складів, що могло передбачати їх спільне використання. Для них планували додатковий канал від Рудок завдовжки близько 10 км. Вартість робіт становила 5-6 млн корон. Довжина причалу порту Львів мала сягнути 500 метрів, тобто він міг розмістити до десятка кораблів. Чижевський припускає, що для функціонування цього каналу необхідно було створити велике водосховище, що затоплювало б південно-західні околиці Львова.

Кошторис каналу Судова Вишня – Броди становив 69,6 мільйона корон. Дослідник Ігор Мельник зробив цікаві зіставлення: 1910 року, коли роботи могли б починати, бюджет Львова становив 7,6 мільйона, а все майно міста оцінювали у 80-90 мільйонів.

Неподалік Львова на висоті 301 метр над рівнем моря канал долав основну перешкоду на своєму шляху – Головний європейський вододіл. Власне вододіл і поділяє Європу на умовно північну та південну, де води річок розходяться у протилежні напрямки, у нашому випадку, відповідно, до Балтійського та Чорного морів. Наприклад, Полтва тече в Балтійське море, а Зубра – в Чорне. Вододіл починається на Піренеях в Іспанії і закінчується на Уралі в Росії, на заході торкається території України та безпосередньо проходить через Львів. Його лінія входить у місто з боку Бібрки, прямує вулицею Зеленою через Сихів на Персенківку (Новий Львів), вулицею Володимира Великого, Кульпарківською, Бандери (район церкви Ольги та Єлизавети), Залізничною до Янівського цвинтаря, далі між Рясним і Брюховичами виходить на Розточчя, а через Городок і Рудки – до Польщі. (Колись на Куртумовій горі навіть був споруджений символічний будиночок, зі стріх якого під час дощу вода стікала в басейни різних морів.) Подолавши цей бар’єр, канал вливався у русло Дністра і  прямував до Чорного моря.

1 червня 1901 року австрійський парламент прийняв закон про будівництво каналів, що мало бути здійснене впродовж 20 років за кошти урядових облігацій. Вже 11 червня Галицький сейм зі свого боку приймає ухвалу про участь у проекті та солідарне співфінансування у розмірі восьмої частини кошторису. Натомість вимагає залучення до робіт лише місцевих робітників і створення при «Львівській політехніці» гідротехнічного факультету.

Зреалізувати проект на початку ХХ століття завадила І Світова війна. У міжвоєнний період також говорили про ідею каналу, та бідність казни Польщі і тривожні настрої в Європі відсували її реалізацію. Хоча плани були. Міністерство громадських робіт Польщі пропонувало три варіанти виходу до Чорного моря: через Дніпро, через Дністер і через Дунай. Пріоритетним визначили третій варіант – він був найкоротшим (1560 км) і зачіпав територію тільки двох держав (Польщі та Румунії). Втіленню планів перешкодила Велика депресія 1929-1933 років. У 1930-х канал Вісла – Дунай наново почали планувати та вимірювати. Вийшло 1894 кілометри за півмільярда польських злотих. 1939 року навіть розпочали роботи, залучившись підтримкою кредиторів із Лондона, Парижа й Амстердама.

Така торгова артерія, звісно ж, не могла оминути Львова. Доктор Олена Степанів у книзі «Сучасний Львів» 1943 року пише: «Вже давно встановлено, що Львів можна влучити у мережу водних шляхів… На периферіях Львова про-ектовано збудувати два порти: верхній – на білогорських торфах, нижній – у долині Полтви, у північно-східній частині міста. Велику технічну трудність представляло б проведення верхнього і нижнього порту через велику різницю рівня і конечність проведення каналу через забудовану площу міста…»

Після війни розвиток залізничного й автомобільного транспорту перекреслив рента-бельність каналу.

ч
и
с
л
о

68

2014