|
Наталія ХанаковаМістичне в історії БродівУ мереживі простору гамірно. І духам не спиться у тьмі. Нереальне, реальне марево Простягає руки мені. Ганна Палій. Кожне місто, навіть провінційне,
має свою неповторну історію, свою культуру і традиції; має минуле, про яке
найчастіше розповідають легенди та оповідки. Народні оповідки становлять досить
великий масив усної народної творчості, донині ще мало вивчений. У своєму повсякденному житті всі ми спілкуємося оповіданнями: це
можуть бути вчорашні чи якісь віддалені випадки з власного життя, инші історичні
спогади чи події, які розповідають у колі знайомих або в родині. Чим більший
резонанс таких подій, тим більше вони викликають зацікавленість у слухачів.
Розповіді повторюють, набирають стабільності і входять у наше життя
назавжди. Як правило, кожна така оповідь має якесь своє історичне підґрунтя. У цій статті спробую переповісти три таких
оповідки і додати до них історичні документи, які підтверджують
ці події. - Ідіть, дітки, переповім вам страшну
історію, яка сталася у нашому костелі… О, Єзус- Марія,
ой і лиха наробив той кінь, коли ховали старого пана. - Ой, бабуню, а що сталося, розкажи нам? - Недобра це прикмета, бігме, недобра,
дітки… Мабуть, саме так оповідали непересічну подію – похорон
великого коронного гетьмана Речі Посполитої, краківського каштеляна, дідича
міста Броди – Станіслава Конєцпольського, поховання
якого відбулося 30 березня 1646 р. Незадовго до своєї смерті С.Конєцпольський
склав заповіт, в якому наказав своєму синові Александру побудувати мурований
костел у Бродах для того, щоб покласти там тіла
батьків, а також виділив гроші для розвитку Брідської академії при фарному
костелі. [5, с.87]. У книзі «Вільне торгове місто Броди»
о. Садок Баронч відводить опису погребальної процесії аж вісім сторінок. В
похоронній церемонії брали участь близькі та далекі родичі покійного, друзі,
велика кількість посадових осіб, світські священики
різних обрядів та численне чернецтво. Був також присутній Луцький Архієпископ Єнджей Ґембіцький [7, с.30]. Особливістю
церемонії було убранство костелу: фасаду, вівтаря, стін.
Одну з головних ролей відігравав катафалк та його оздоблення. Вражала пишно
декорована труна, оббита дорогою тканиною та оздоблена портретом покійного. В
головах, на торці, кріпилася таблиця з гербом та
ініціалами померлого. З найдорожчого матеріалу (шовк,
розшитий золотом та сріблом), були зроблені хоругви. Для проведення траурного
дійства була складена ціла програма. Таке заплановане театральне дійство «Pompa funebris» (Помпа фунебріс) проходило і в нашому Брідському костелі. Для того, щоби
«воскресити» померлого та зробити його учасником дійства, вводилась роль архіміма. Таку роль виконував хтось з близької обслуги
покійного. Основним критерієм було те, що він мав бути зовнішньо схожим на померлого. На архіміма
надівали одяг, що носив при житті небіжчик, а також давали особисту зброю, яку
він мав зламати в запланований момент. Кульмінацією цього дійства була сцена,
коли архімім в’їжджав в костел на коні і з великим
шумом падав з цього коня біля катафалку, символізуючи смерть покійного [ 3, с.
114 – 115]. Так, у цій траурній церемонії, роль архіміма
виконував хорунжий хоругви А.Конєцпольського – шляхтич П.Бродніцкій. Коли він
в’їхав, після відправи, на коні дідича до костелу та
наблизився до катафалку, відбулася загадкова та непересічна подія, що нагнала
остраху на все поважне товариство, яке було на цій церемонії. Відповідно до церемонії, Бродніцкій мав зламати списа об
балку костела та впасти з коня. Але, скоріш за все, кінь, побачивши і відчувши
смерть свого господаря, злякався і став дибки, наїхавши крупом на жінок, що
сиділи на перших лавах, та поранив кілька чоловіків. Жінки з острахом
позалізали під лави, а поважне духовенство заховалося
у захристії. Далі кінь вдарив копитом шаблю, розколовши її на дві частини. В
цьому сум’ятті загинув брат Бродніцкого. Коли поважне панство оговталося, кінь
встиг перестрибнути через катафалк і тільки чудом не зрушив тіла.
За допомогою списів коня вдалося вивести з костелу. Однак, переляк отримали всі
учасники цієї церемонії. Звичайно, що цю містичну і нестандартну подію згодом
переповідали брідщани. Комусь вона здавалася містичною і
фатальною: адже гроби з останками родини Конєцпольських в козацькі часи були
затоплені в болоті, щоб не було вчинено над ними наруги [5, с.89].
Можливо, що хтось оповідав цю подію, як сатиричну, бо кінь
таки добре перелякав польське панство. - Чулись Ви, пані Анулько, про тих
Вестових, яке лихо в них трапилося? - Так, вельмишановна пані Зоню, чула… - Це ж треба, щоб дочка цієї вдови -
зарібниці застрілила пана Вільгельма, ще й себе
порішила. - А дитинка, кажуть, жива залишилась,
тільки поранена у ніжку … Приблизно такі розмови могли ходити між брідськими
панянками, коли вони обговорювали жахливу трагедію, що сталася в 1920 р. у
родині відомого книговидавця Фелікса Веста, який мешкав по вулиці Золотій у Бродах. Фелікс Вест був відомим громадським діячем,
меценатом, книговидавцем, освіченою та поважною людиною в місті. Оселився в
Бродах в 1878 р. після одруження на дочці Яна
Розенгейма – Феліції. Прийняв у спадок від тестя книгарню, а згодом і друкарню.
Мав двох синів: старшого – Фелікса Яна (1880 – 1929), та молодшого – Вільґельма Антонія (1884 – 1920)
[9, с.23]. Сини самовіддано працювали у батьківській книгарні і друкарні, адже
саме вони згодом мали стали спадкоємцями батьківської
справи. Так, молодший син Вільґельм був керівником
друкарні в Бродах [9, с.23]. Але доля розпорядилася зовсім по-иншому. Вільгельм зав’язав романтичні стосунки з красунею українкою з бідної
сім’ї (відомо, що мати дівчини перебивалася хатніми заробітками). Від цього
зв’язку народилася дитина. Родина Вестів взяла на себе виховання дитини і
тільки інколи дозволяла матері зустрічатися з
дівчинкою. П’ять років тривав цей зв’язок аж поки батьки не заставили Вільгельма дати згоду на шлюб з багатою польською панною з
аристократичної родини. 12 січня 1920 р. в квартирі по
вулиці Золотій прогриміли постріли. На місці трагедії було знайдено тіла молодих батьків і поранену дитину. Після
проведення слідства з’ясувалось, що першим з револьвера був вбитий Вільгельм Антоній,
пізніше поранено дитину, а в кінці бідна мати застрелилася сама. [4, с.405]. На
час трагедії Фелікс Вест з старшим сином Феліксом Яном перебували у Хирові. Серед біографій вихідців з Бродів, які проживали і
мешкають тепер у Польщі, поміщених у «Бродських біографічних зошитах»,
зустрічається ім’я онучки Фелікса Веста – Казіміри
Вест-Балютової. Це і є та дитина, яка стала причиною трагедії у родині Вестів.
Казіміра Вест-Балюта народилася в Бродах в 1912 р. Осиротіла в 1920 р. після
смерті батька Вільгельма Антонія – молодшого сина
Ф.Веста. Виховувалась у домі діда і закінчила гімназію
ім. Ю.Коженьовського. Після закінчення навчального закладу, відбула на роботу у
м. Гдиня (Польша), але після подій 1939 р. повернулася у дім діда в Броди. Вийшла заміж за свого
гімназійного товариша – Юліана Балюту. В 1945 р. вимушена була виїхати до
Варшави. Померла в 1948 р. при пологах за третьою дитиною [8, с. 53 – 57]. Ця
жахлива трагедія, яка сколихнула місто, ще довго тримала всіх у напрузі і була чи не найважливішою темою для розмов. Вже в пізніші часи (кінець1960-х
– початок 1990-х рр.) на прохідній в головний корпус швейної фабрики (північна
сторона вул. Леніна, з 1991 р. Золотої) в нічну пору
з’являлось щось нечисте і дуже лякало сторожів. Бувало таке, що перестрашені
жінки ходили ночувати на прохідну в сусідній «старий» корпус. Ці містичні випадки місцеві жителі пов’язували з трагедією в
родині Вестів. Можливо саме там, на місці прохідної, і було помешкання, де
трапилась ця жахлива подія. Зараз на це питання відповісти важко, адже головний
корпус швейної фабрики сучасного вигляду набрав після реконструкції під кінець
1960-х – початок 1970-х рр. 1 жовтня 1994 р., у зв’язку з перенесенням цехів у
новозбудований корпус швейної фабрики, прохідну закрили і більше містичних
історій там не траплялось [1]. - Пам’ятаєте того малого Василька, сина
декана з Богородицької церкви? - Хороший
був хлопчина, люб’язний, щирий, товариський… - А кажуть, по його смерті, дива стали
творитися у домі отця Демчинського. Духи якісь з’явилися,
навіть пани зі Львова приїздили… - Говорять, що у всьому винен Владко Вільчинський, а такий гарний хлопець: високий, чорне,
кучеряве волосся, у розмові приємний… Саме так обговорювали неймовірну подію – появу духів у Бродах. Цей неординарний випадок згадували не тільки на
вулицях міста, а й далеко за його межами. Писали про
нього навіть у Львівських газетах. 20 вересня 1920 року у домі отця
Миколи Демчинського помер від дизентерії його син Василько. Хлопчику було лише
9 років, він був учнем 5 класу нормальної школи. За
деякий час після його смерті у будинку стали
відбуватися загадкові події, які тоді не мали жодних пояснень. У спальні, де
разом на одному ліжку спали син декана Степан і його родич Володимир
Вільчинський, при погашеному світлі почав рухатися
кошик – щось його підкинуло і він впав на підлогу. Потім впало крісло, почала рухалася скриня під ліжком, нею товкло,
підкидало так, що повилітали книжки, які там зберігалися. Потім книжки повернулися на своє місце. Такі дивні явища
продовжувалися кожну ніч, про що згадують свідки тих неймовірних подій:
директор Бродської гімназії Ф.Неволяк, викладачі В.Солтисік, Д.Янотка та инші.
Дух, який оселився в домі, вів себе дуже цікаво та
неординарно. Так, наприклад, з ним можна було спілкуватися. Отець М.Демчинський
захотів довідатися ім’я цього «непроханого гостя» і вирішив читати латинський
алфавіт. Дух, на його прохання, мав стукнути один раз після
букви з якої починається його ім’я та прізвище. По одному разу дух вдарив після букв «В» і «Д» - Василь Демчинський. Молодша донька
священика, Марія, клала у скриню, що знаходилася під
ліжком, яблука та цукерки, які Василько дуже любив при житті і які невідомо
куди зникали. Клали у скриню і листки паперу та олівець. Було чути, що щось
невидиме скрипить по папері олівцем, а коли відкривали скриню, то бачили
записки, написані почерком померлого Василька і навіть з тими ж помилками, які
робив хлопчик при житті. За свідченнями о.
М.Демчинського в нього зберігалося понад 100 карток з написами, зробленими у
скрині. В зв’язку з тим, що духи з’явилися в будинку духовної
особи, Брідського декана та настоятеля церкви Різдва
Пресвятої Богородиці, митрополичий ординаріят ГКЦ утворив Духовну комісію, яка
мала за мету дослідити ці непересічні події. Комісія складалась з доктора о.
Гаврила Котельника – заступника ректора Духовної семінарії у Львові, о. Петра
Кисіля – голови Митрополичого церковного суду, доктора Дионізія Дорожинського
та секретаря, пароха с. Шнирева, о. Петра Мінки. На протязі двох днів 1922 р.
це шановне товариство знаходилося у домі о. М.Демчинського, оглядало місце
подій, було свідком надзвичайних явищ, а також брало
свідчення у багатьох свідків під присягою. В результаті комісія прийшла до
висновку, що не було ніякого ошуканства, явища «є ділом поза природних, свідомих, розумних сил. Вони відбувалися в інтелігентної
особи, й були свідками досліджені. Було багато
свідків, які особисто все бачили й чули. Події були дуже різноманітні,
особливо безпосереднє письмо» [6, с. 3]. У своїй книзі
Г.Костельник визнав, що єдиною умовою для того, щоб ці сеанси повторювалися,
було те, щоби участь в них брав син швагра М.Демчинського – Володимир
Вільчинський. Згадку про цього загадкового і неординарного хлопця, який мав
такі паранормальні здібності, можна зустріти у спогадах наших брідщан Євгена Лабінського та Анни Гошко-Кіт [2, с. 1 - 2]. Всі ці спогади пов’язані із здібностями хлопця, як гіпнотизера і медіума.
Відомо, що потім він став добрим лікарем в Австрії,
але подальша доля його невідома. В результаті побаченого о. Г.Костельник написав книжку
«Появи духів в Бродах», яка побачила світ у 1923 р.,
була перекладена на різні мови. В совєтські часи цю книгу вилучили з бібліотек,
але вона знаходилася в спецархіві, як і всі инші твори
Костельника. Так, наприклад, відомо, що Г.Костельник досліджував
таке явище, як поява стигматів на тілі людини, і написав книги «Настя Волошина
– дівчина зі стигматами», «Екстази Насті» (1936). В наш час з книгою «Появи
духів в Бродах» можна ознайомитися у бібліотеці ім.
В.Стефаника. На жаль, не зберігся і сам будинок, в якому відбувалися
ці неординарні події. Будівля розміщувалася на території церкви Різдва Пресвятої Богородиці на сучасній вулиці І.Франка і
була зруйнована бомбою у 1941 р. [2, с. 1 - 2]. Звичайно, в наш час, коли всі газетні шпальти та
телепередачі чи не кожний день розповідають нам про
екстрасенсів, маґів, полтергейстів, «барабашок» всі ми маємо право вибору –
вірити в це або ні. Але в ті далекі часи, коли інформації було обмаль і все
непояснене викликало подив і обговорення, ця подія сильно бентежила душі
брідщан. В статті ми переповіли деякі життєві ситуації, які
відбувалися у Бродах в різні проміжки часу, про що
свідчать різні історичні джерела. І хоч в деяких оповідках містика
переплітається з вигадками людей, але це підкреслює правдивість кожної історії. 1. Записано
28 січня 2010 р. в Корчака Андрія Михайловича 1975 р. н., жителя м. Броди,
краєзнавця. 2. Лабінський Є. Появи духів у Бродах // Розділ 6. Дивні
випадки. – Тернопіль. – Машинопис спогадів зберігається у
Бродівському історико – краєзнавчому музеї. –2 с. 3. Михайлова
Р. Погребні тріумфи в европейській та українській
культурі XVII – XVIII cт. //
Берестецька битва в історії, літературі та мистецтві: (Науковий збірник до 350
– річчя Берестецької битви та 10 – річчя незалежності
України). – Рівне. 2001. – С.111 – 121. 4. Радванський
А. Мій спогад про Броди // Броди і Брідщина. Історично
– мемуарний збірник. – Торонто – Онтаріо. 1988. – С.403 - 406. 5. Ульянов
В. Александр Конецпольський – дідич Бродів часів національно-визвольної війни
українського народу 1648 – 1657 років // Матеріали конференції присвяченої
360-ій річниці початку Визвольної війни 1648 – 1654
років. – Рівне. 2008. – С.87-92. 6. Яремчук
В. Очевидне – неймовірне: появи духів в Бродах //
Голос відродження. – № 143. – Броди. 10 грудня 1991. – С.3. 7. Baracz
S. Wolne miasto handlowe Brody. – Lwów, 1865. – 198 s. 8. West
– Balutowa Kazimiera // Brodzkie zeszyty biograficzne. – № 1. – Wisła.
2002. – S.57. 9. Kuś
D. Feliks West księgarz – wydawca 1846 -1946. – Warszawa – Wrocław,
1988. – 336 s. |
ч
|
 |
|