Північна окраїна міста Бродів ще зовсім недавно таїла в густих зарослях кущів поміж високих дерев своє царство мертвих. Непролазних хащів та дерев тепер там значно менше, проте таємниці так і залишаються нерозкритими, а бродівський некрополь недослідженим. Дуже шкода спостерігати, як час та людські руки невблаганно руйнують ще живу історію. Таких кладовищ європейського типу з численними пам'ятниками ХІХ – поч.ХХ ст. в Україні залишилося зовсім небагато.

Ще менше вони є дослідженими (за винятком некрополів великих міст, як-от Личакова (м. Львів), Руського кладовища (м. Чернівці) та ін.) [7; 8]. Стаття присвячується, власне, висвітленню результатів короткострокових дослідницьких робіт на бродівському міському кладовищі, що мали на меті ширше привідкрити завісу таємниць історії нашого міста та тих людей, долі яких промовисто говорять до дослідника через викарбувані епітафії та символізм надгробних пам’ятників.

Бродівський некрополь промовляє до своїх відвідувачів на чотирьох мовах: українській, російській, польській та німецькій. Свідомо зупинимося на німецькій. Німецькомовних поховань на кладовищі є найменше. Не згадуємо про те, що німецькомовна громада міста ніколи не претендувала на кількісну більшість, проте відігравала значну роль у житті міста. Це побачимо при аналізі самих написів. Говорячи про німецькомовні написи, маємо на увазі не тільки німців, а й представників усіх можливих німецькомовних націй та народностей, що могли бути похованими на християнському цвинтарі – австрійців, євреїв, що прийняли християнство, навіть росіян. За віросповіданням не тільки католиків, а й православних, протестантів, християн загалом.

При описі розташування поховань скористаємось наразі єдиною і дуже неточною схемою кладовища, яке розділене на дев’ять секторів [5].

При цитуванні написів та їх перекладів зберігається оригінальна орфографія та спосіб написання.

Історія бродівського кладовища почалася, напевне, так, як історія інших кладовищ на колишніх теренах Австрійської монархії, з указу цісаря Йосифа ІІ 1783 року, що забороняв з санітарних міркувань проводити поховання на території міст. До того захоронення в Бродах проводилися біля міських церков, про що є конкретні згадки. Тим не менше, на території міського кладовища не було виявлено жодних пам’яток ХVIII століття. Можна припустити, що в зв’язку з малою площею цвинтаря вони були ще до середини ХХ ст. знищені пізнішими похованнями так, як це робиться і в наш час. Найстарішою досі виявленою пам'яткою є польська фігура, датована 17 липня 1807 року. Надгробні пам’ятники знаходимо щойно з другого десятиліття ХІХ ст.

Дуже важко говорити тепер про територіально-хронологічні етапи захоронень, тому що вони хаотично перемішувалися протягом усього часу наповнення цвинтаря. Тепер можемо зустріти зовсім нові могили поруч старих поховань. Варто лише зауважити, що цікавими для нас є насамперед сектори № 4, 5, 7 та 8. В секторах № 1, 2, 3 та 6 знаходяться поховання, зроблені після Другої Світової війни, а сектор № 9 містить військові поховання періоду Першої Світової війни, частково польські та сучасні.

Значно легше прослідкувати соціальні та національні тенденції у секторальному розташуванні могил. Так, поховання з німецькомовними написами знаходимо у всіх чотирьох вищезгаданих секторах, але одночасно бачимо й деякі їх чіткі групи, що відзначаються приналежністю померлих до визначеного соціально-професійного прошарку.

 В секторі № 5 німецькомовні могили знаходимо лише в південній частині. Вся північна частина є польською і лише подекуди зустрічаємо українські чи вже сучаcні захоронення. Тут цікаво спостерігати групу могил консулів та торгових комісарів.

Найперше розглянемо скромний надгробок, на якому читаємо: «Тут спочиває в Бозі цісарський російський консул Андреас Акерман нар. в ст.:Петербурзі 24 березня 1810 помер в Бродах 17 листопада 1869». На зворотній стороні: «Псалом 25 Бог є моїм пастухом мені нічого не бракуватиме». Сам пам’ятник виконаний з бетону у формі вівтаря з карнизом, прямокутний в перетині; завершувався, очевидно, чавунним хрестом (збереглася лише його основа). Як пише Тадеуш Лютман в своїй праці про торгівлю Бродів, Російське консульство існувало в Бродах з 1827 до 1895 року, після чого його переносять до Львова. Андреас Акерман стає консулом на зміну Святському в 1858 і перебуває на цій посаді три роки [2, 51].

Неподалік бачимо дві могили торгових комісарів. Одна з них належить Йозефу Мрозіку, а друга – Готтфріду Лінбергеру. Епітафія на могилі Йозефа Мрозіка повідомляє про вид його діяльності, місце та дату народження, дату смерті: «Торговий комісар народився в Плесі 10 березня 1787 помер 3 грудня 1827». Плесс зараз – невелике містечко в Німеччині. Пам’ятник є досить цікавим як з архітектурної, так і символічної точки зору. Прямокутний в перетині, він побудований з бетону у формі вівтаря, завершений гарною карнизною плитою та фронтоном з акротеріями. На плиті знаходиться скульптурне зображення урни, яку обвиває змія. Вівтарі часто служили постаментом для такого скульптурного завершення у вигляді вази – світильника чи урни (вмістилища праху), інколи прикрашених драперією. Судячи з польових спостережень, ця форма пам’ятника досить часто зустрічається на похованнях бродівського некрополя з німецькомовними написами. Надгробки з такою композицією були популярними в епоху класицизму і мають неоднозначну символіку. З давніх часів урни виступають як символи служіння вищим силам. А чаша в Новому Завіті – це, передусім, символ страждання, євхаристії, наслідування Христа. Ваза-чаша може сприйматись і як символ гніву Господнього, і як символ благословіння та радості. Змія, що обвиває урну, є символом вічності. Особливістю бродівських скульптурних зображень є те, що змія не кусає свого хвоста. Таким чином, вона утворює розірване кільце, що в свою чергу символізує втрату когось з членів сім’ї. Одразу під табличкою з епітафією бачимо зображення арфи, увінчаної лавровим вінком зі стрічкою. Арфа – символ побожності та надії. Він належить Св. Сесилії – покровительниці музикантів. Вінок є древнім дохристиянським символом перемоги та визнання. Християнство прийняло його як символ перемоги через відкуплення гріхів, і тепер це один з найпоширеніших меморіальних мотивів. Лавр свідчить про мирське визнання заслуг та героїзму. На основі нижнього зображення можна зробити висновок про позитивність символізму урни та змії.

Дуже схожим за матеріалом виготовлення та формою, проте дещо простішим з точки зору архітектурного оформлення, є надгробний пам’ятник Готтфріду Лінбергеру. З символів присутня тільки чаша-урна, накрита кришкою. Текст епітафії – «Готтфрід Лінбергер торговий комісар з Бресбурга (Братіслава, прим. авт.) народжений в Угорщині помер 3 липня 1825 у віці 39 років» – цікавий тим, що розширяє географію імен бродівського некрополя, а також в незвичайній формі доносить до нас відлуння національного конфлікту між угорцями та словаками. Померлий хотів обов'язково підкреслити, що хоча він і з Братіслави, проте є угорцем.

Переходимо до останнього і, мабуть, найцікавішого пам'ятника цієї групи. Дозволю собі навести текст епітафії повністю: «На згадку про свого чоловіка Едуарда Біттера фон Краузе цісарс.рос.колегіального радника і консула в Бродах від безвтішної дружини Емілії та 4 осиротілих дітей освячений до будучої зустрічі 1855». Виконана в характерній для епохи класицизму формі едикули, могила стилізована під античний надгробок у вигляді прямокутного в розрізі об’єму з профільованими стінками та архітектурно оформленими у вигляді прямокутних колон кутами. Табличка з вирізьбленим готичним шрифтом надписом виготовлена з граніту та знаходиться у маленькій ніші. Під фігурним карнизом бачимо два перехрещені та опущені донизу смолоскипи. Вони є античним символом смерті. Разом з тим вогонь, що палає нагадує, про вічне життя душі.

Консулом в Бродах, як пише Тадеуш Лютман, Краузе пробув з 1842 року аж до смерті від холери у 1855 році [2, 51]. Дуже цікаву згадку про Едуарда Краузе як російського консула в Бродах читаємо у «Листі про Київ» Оноре де Бальзака. Маючи на меті відвідати Російську імперію та побачити свою кохану Евеліну Ганську, письменник виїжджає з Парижа в неділю п’ятого вересня 1847 року о 8 годині вечора. Через тиждень після від’їзду о п’ятій ранку він прибуває до Бродів. Маючи непереборне бажання без зволікання їхати далі, він все ж таки мусить затриматися тут через труднощі з перетином кордону між двома імперіями. Бальзак зупиняється в готелі «Росія» та випадково взнає, що тут же живе російський консул. Цим консулом і був Едуард Краузе. «Російський консул в Бродах виявився в найвищій мірі люб’язною людиною, як і майже всі російські чиновники за кордоном», – згадує про нього письменник. Краузе написав листа голові російської митниці Радивилова п. Гаккелю та послав разом з паспортом через посильного, щоби пришвидшити процедуру перетину кордону. Завдяки такій допомозі Бальзак не тільки не мав ніяких проблем на митниці, а й був з великою честю прийнятий в Радивилові. Разом з тим Краузе познайомив Бальзака з своєю сестрою та запросив на вечерю, від якої письменник, правда відмовився. Пізніше послугами «пречудового пана Краузе», чи Клаузе, як часом Бальзак називає його в листах, письменник неодноразово користувався, коли йому потрібно було переслати лист чи посилку з Франції в Росію чи навпаки [3].

Сектор №8 є найбагатшим на захоронення з німецькомовними епітафіями. Прослідковуються як поодинокі пам’ятники, так і окремі групи могил. Від входу прямуємо по доріжці, що розділяє четвертий та восьмий сектори і бачимо ліворуч виконаний з бетону хрест на постаменті. Це могила одразу двом чи трьом особам (точніше встановити не вдається в зв’язку з відсутністю ще однієї таблички), а саме Францу Тахлєру та Карлу Пекареку. Такі ж мотиви постаментів для хрестів, реалізовані також і в граніті, часто зустрічаються на цвинтарі. Сам хрест є так званим латинським хрестом, «знаком Божим», що нагадує про божественне відкуплення гріхів і символізує віру та життєве терпіння. Має ввігнуте всередину осердя. Дуже лаконічна в дизайні, така форма хреста стала найпоширенішою з-поміж хрестів некрополя.

Франц Тахлєр був експедитором та керівником станції залізниці Карла-Людвіга (так називалася раніше залізниця, що проходила через Броди). На жаль, на табличці з епітафією намає жодної дати, що дозволила б більше дізнатися про цього службовця. Але оскільки його глибоко оплакують дружина, діти та внуки, то можна зробити висновок, що жив він довго. З другого боку постаменту бачимо аналогічного розміру нішу з табличкою, на якій коротко зазначається: «Карл Пекарек Ц.К. Капітан на пенсії Глибоко оплакуваний своєю дружиною дітьми та тещею МИР ЙОГО ПРАХУ». З північної сторони є ще одна ніша, але, як зазначалося, табличка відсутня. Можливо, вона прояснила би дату поховання. Також залишається таємницею причина поховання двох чоловіків з різними прізвищами в одній могилі.

Йдемо далі доріжкою і минаємо сторожку. За свідченнями Анни Гошко-Кіт, саме на місці цієї сторожки, можливо, перебудованої зі склепу чи каплички, знаходилися перші поховання некрополя. Недалеко від стежки та сторожки є ще один пам’ятник одразу двом чоловікам, проте в цьому випадку – близьким родичам: «Тут спочивають Адольф Мюллєр фон Рауенталь 4/9 1811, 25/10 1865 та його зять Йоган Шмудермеєр цісарсько-королівський гімназійний професор 15/5 1831 – 25/10 1886». Надгобок виконано з сірого граніту у формі прямокутного в перерізі обеліска на постаменті. Навколо могили збереглася кована огорожа. Така форма пам’ятника появилася на цвинтарях у 1790-ті роки і здавна була символом вічності та уособленням сонця й перемоги.

Якщо про Адольфа фон Рауенталя не вдалося, на жаль, багато дізнатися, то про його зятя Йогана Шмудермеєра знає тепер чи не кожен школяр Австрії та Німеччини. Порівняно недавно один німецький журналіст віднайшов гумористичні записи «Професора 19 ст. Шмудермеєра, який викладав в одній з віденських гімназій» і, відповідно опрацювавши їх, випустив окремою книгою. Шмудермеєр залюбки жартував на уроках і тим запам’ятався своїм учням. Нащадки вчителя, що став тепер відомим, живуть в США.

На схід від могили професора здалеку проглядається група пам’ятників, що вирізняються своїм білим кольором, імпозантністю та багатством оформлення. Підходимо ближче і бачимо за гарної роботи кованою огорожею (вірніше тим, що від неї залишилося) поміж двох великих надгробків ще один, зовсім маленький, цікавої форми мармуровий постамент з простим вже згадуваним латинським хрестом, який, правда, вже не стоїть на постаменті, а спертий на нього. Читаємо напис-епітафію: «Тут спочиває в Бозі Георг граф Вурмбранд народився 4 грудня 1872 помер 16 листопада 1874 нехай маленькі приходять до мене бо їхнім є Царство Небесне». Батько маленького Георга Фрідріх фон Вурмбранд-Штуппах (нар. 18 жовтня 1836 року в м. Грац, Австрія; помер 3 травня 1886 року в Шільойтені) є представником однієї з найстаріших та найвпливовіших родин Європи Вурмбрандів. 19 вересня 1869 року він одружується на бродівчанці Іді Шнель (нар. 9 вересня 1840 в Бродах; померла 23 квітня 1890року) з сім’ї бродівських підприємців Шнелів. Георг Вурмбранд був їхньою єдиною дитиною.

В тому самому ряді знаходиться пам'ятник, надпис на якому свідчить, що: «Тут спочиває Йоган Стернат ц.к. професор гімназії 1830 – 1890 мир його праху» (Варто додати, що всіх вчителів австро-угорських гімназій називали професорами). Надгробок з каменя-пісковика та бетону виготовлений у формі хреста на постаменті. Мотив постамента дещо перекликається з постаментом на могилі Тахлєра-Пекарека. Хрест у варіанті художнього оформлення має надтесані грані. На середохресті вгадується щось на кшталт кола, що є символом вічності. На мармуровій табличці над епітафією вирізьблений хрест. Відомо, що за життя професора одну з наукових праць на тему розвитку ідей драм Лессінга видав 1882 року бродівський видавець Ян Розенгайм.

З поодиноких поховань нас зацікавили ще два. Одне знаходиться в секторі № 8 на північ від каплички, а друге в секторі № 7. Спершу розглянемо могилу сектору № 7, епітафія якої повідомляє: «Тут спочиває в Бозі Йозеф Калєрль в миру: пекар (майстер пекарської справи, авт.) та власник будинків (нерухомості, авт.) нар. 19 березня 1787 пом. 13 квітня 1830 на 43 році життя нехай м’яко спочиває його прах присвячено ним залишеною дружиною просить 3 «Отче наш» і 3 «Аве Марія» (католицька молитва, авт.)». Особливістю цього надгробку є те, що його християнська символіка втілена у надзвичайно рідкісному для бродівських поховань з німецькомовними написами фігуративному скульптурному зображенні. Прямокутний в перерізі постамент завершується фігурою Св. Йосипа з немовлям на руках. Ім’я померлого збігається з ім’ям святого. Скульптура є в значній мірі пошкодженою. Напис, викарбуваний на цементній табличці, що знаходиться в ніші, зберігся чудово.

Могила Йогана Паха, що знаходиться в секторі № 8, вражає, насамперед своєю розкішністю. Рідкісної, багатогранної в перерізі форми багато прикрашений вівтар, з пісковику зі складним карнизом, композиційно вдало поєднаний з високим обеліском, виконаним з граніту. Мармурова табличка винесена на передній план, дуже пошкоджена, але на ній все ж відчитується надпис: «Тут спочиває в Бозі Йоган Пах в миру: володар ресторану (готелю, трактирник..…, авт.) та власник будинків (нерухомості, авт.) пом. 19 грудня 1825 на 53 році життя нехай м’яко покоїться його прах в Х…? (можл. «в Христі», авт.) від залишеної ним дружини». На обеліску бачимо зображену всередині овальної рамки урну-чашу, вкриту драперією. Драперія в намогильній пластиці символізує скорботу та траур. З попереднім похованням цю могилу об’єднує приблизно однакове датування та те, що обидва померлих були власниками нерухомості в Бродах.

Надалі знову повертаємося до сьомого сектора, але йдемо тепер в його східну частину, де знаходимо два сімейні місця захоронень. Розглянемо спершу те, що належить Гойшоберам. Особливостю двох поховань (можливо, буде виявлене й третє) є те, що в поєднанні з жертовником тут присутня надгробна плита, на якій і знаходиться головний напис. Це явище є також одиничним серед досі досліджених могил із німецькомовними написами. Отож, перший надгробок у вигляді плити (ймовірна друга частина композиції не збереглася) має такий надпис: «Едмунд Гойшобер народився 15: квітня.1839 помер 16: липня 1847». Епітафію увінчує звичайний латинський хрест, що виступає над плитою. Композиція другого поховання складається з вівтаря, який завершується урною, вкритою драперією. Напис на жертовнику є стандартним для епітафій: «Хай спочиває його прах». Впадає в око гармонійність форми та розміру. На плиті скромний надпис інформує: «Міхаель Гойшобер народився 1809 помер 1859». На відміну від першої плити, шрифт напису на другій є не друкованим, а писаним. Зверху знаходиться рельєфне зображення латинського хреста на п’єдесталі, а під епітафією – таке ж чітке рельєфне зображення черепа та схрещених кісток. Тут існує потреба глибше розшифрувати цей символічний мотив. Череп зі схрещеними кістками, або «голова Адама», як ще називають цей символ, є досить розповсюдженою в меморіальній пластиці емблемою смерті, що нагадує про стислість життя і неминучість його кінця («Пам’ятай про смерть»), а також тлінність та скороминучість усього взагалі. Водночас це знак терпіння і надії на отримання життя вічного. У релігійній символіці часто зображується як «голова Адама» під хрестом, що бачимо на прикладі даної надгробної плити. Існує легенда, що хрест, на якому був розп’ятий Ісус Христос, стояв над могилою Адама, похованого під Голгофою.

В тому самому ряді знаходиться неподалік ще одне сімейне місце поховань Паппайоганів. Це прізвище не тільки рідко зустрічається в нас, а й у Європі взагалі. Можна припустити, що воно має грецьке чи вірменське походження. На користь цієї версії свідчить грецький корінь «Паппа» – «священик» та грецьке ім’я «Арістідес» на плиті, що різниться від двох інших надгробків. Дана група складається з трьох могил, дві з яких знаходяться в плачевному стані, а третя значно пошкоджена. Два перших пам’ятники є аналогічними за архітектурним вирішенням. На бетонному, квадратному в перерізі, вівтарі розміщений порівняно маленького розміру обеліск, на якому витиснений надпис-епітафія. Обеліск увінчаний хрестом майстерної ковальської роботи. На жаль, зберігся лише один хрест, який є зараз під загрозою знищення. Фрагмент третього надгробку дійшов до нашого часу у формі бетонної плити (можливої частини композиційно більш складного пам’ятника). Наведу всі три надписи:

1) «Анна Паппаіоган. Померла 3.го лютого 1834. на 13 році І 10 місяці свого життя»

2) «Теофілія Паппаіоганн. Померла 10.го січня 1833 на 18 році та 22 дні свого життя»

3) «Арістідес Паппайоган народився 22.го серпня 832. помер 10го березня 1847 на 14 році свого життя».

Останній надпис різниться від двох попередніх шрифтом написання, розміщенням на поверхні та деякими граматичними особливостями. Оскільки він пізнішого часу, то, ймовірно, причина полягала у зміні майстра, якому важко було написати незрозуміле прізвище.

Кожен некрополь має свій пантеон – особливе привілейоване місце почесних захоронень. Такий пантеон має й бродівське кладовище. Тут знаходяться поховання особливо заможних, тих, хто за життя досягнув багатства та слави земної і тепер сподівається на багатство небесне. Знаходиться ця група поховань приблизно посередині сектору № 8. Тут присутні, окрім польських та українських пам’ятників, і надгробки з німецькомовними надписами. Отож перейдемо до розгляду.

Спочатку підходимо до відносно низького в порівнянні з іншими пам’ятниками цієї групи надгробка з бетону у вигляді вівтаря з чудової роботи карнизом у формі корони. Колись вівтар був увінчаний хрестом, але тепер ми можемо тільки уявити, як гарно виглядала композиція раніше. На фасаді надгробка знаходиться прекрасний барельєф лебедя, що в глибокому траурі схилив свою довгу шию. У невеликій ніші вище бачимо мармурову табличку з написом «D.О.М. На згадку його улюбленій дружині ЛУЇЗІ від Петера графа Бульгаріні та його дітей до зустрічі 1853». Абревіатура «D.О.М.» має два варіанти розшифрувань: Domino, Optimo, Maximo – Господь, Найкращий, Найвеличніший; Deo, Optimo, Maximo – Господу, Найкращому, Найвеличнішому. Другий варіант є одночасно девізом Бенедектинського ордену.

За декілька метрів на захід знаходимо ще один пам’ятник, схожого розміру. Вівтар відрізняється оригінальним карнизом і також раніше мав завершення у формі хреста. У його фасадній та лівій бічній стінках знаходяться ніші з табличками. Вони обидві великою мірою знищені. Перша епітафія відчитується лише фрагментарно: «Тут спочиває Йозеф Праун К...ter Waaren ...er помер a… …. січня 1830. на …(двозначне число, перша цифра, можливо, 3, авт.) році Глибоко оплакуваний своєю люблячою сім’єю». Єдина відома дата – 1830 рік є, очевидно, роком смерті. Досі не вдалося з’ясувати значення фрагментів, наведених тут латинським шрифтом. Можливо, слово «Waaren» означає «товари» (потрібно відміняти), але написане тут у одній з старіших форм. Тоді можна припустити приналежність покійного до торгового світу. Пізніше знайдемо ще кілька причин для подібного припущення.

На другій, такій же знищеній табличці, епітафія читається значно краще: «Йому …u(?)r rechten спочиває його дружина Крістіна Браун нар. Шабенбек у 53 життєвому віці 7 квітня 1841 seelio заснула в Господі Вічний спокій її праху». Вступні слова можуть означати «поряд». Значення слова «seelio» також поки що не з’ясоване. Таким чином це надгробок подружжю. Залишається лише запитання щодо різних початкових букв у прізвищах. Можливо, це пов’язано з різними датами поховання. Шрифти написів також різні.

Наступний надгробок не знаходиться безпосередньо на ділянці пантеону, але, безумовно, з ним тісно пов’язаний. Його знайдемо неподалік сторожки з її північного боку. В безмовній зажурі схилився, присівши на одне коліно і міцно склавши в молитві руки, ангел. Пілон з бетону, що слугує постаментом для скульптури, якнайкраще підкреслює строгість і витриманість форм. На жаль, сама скульптура є дещо пошкодженою. На табличці читаємо: «На згадку про дружину, що відійшла у вічність Барбара Ляхета народжена Праун присвячено від Її засмученої дочки та Її внуків померла 13го квітня 1831 на 57 році Свого життя». Отже, з великою ймовірністю можна твердити, що Барбара Ляхета була в якихось родинних зв’язках із вище згаданими Праунами, оскільки подібні прізвища зустрічаються на кладовищі тільки один раз. Про Ляхету з своїх власних спогадів згадує в своїй праці «Вільне місто торгове Броди» Баронч. «...На восьмому році віддали мене до школи нормальної в Бродах. Був там в той час багатий купець, що торгував косами, воском та лоєм, зелена кам'яниця якого стояла недалеко від костелу і становила один бік вулички, що перетинала велику площу, де пізніше стояв дім Баха від площі, на якій були костел та приходство. Купець той, онімечений краків’янин, називався Ляхета, мав дружину німкеню і три дочки, трохи від мене старші... ». В іншому уривку згадується про статки Ляхети таким промовистим фактом, що жінки цієї сім'ї та сім’ї Гауснера посилають прати свою білизну до Відня [1, 133,137,139]. З цього робимо висновок, що члени цих сімей свого часу були найбагатшими християнськими підприємцями Бродів.

Не дивно, що один з найбільших, найімпозантніших та найбагатших пам’ятників належить саме Гауснерам. Він розташований посередині пантеону і його домінуючий над іншими пам’ятниками трикутний в основі обеліск видно чи не з усіх куточків цвинтаря. Вигадливої форми вівтар на міцному бетонному фундаменті завершує високий обеліск-стела, на якому бачимо зображення ангела, що звернув свій погляд до неба. Над ангелом видно нішу, в якій, можливо, раніше знаходився якийсь медальйон. Колись пам’ятник оточувала огорожа, фрагменти якої збереглися лише з тильної сторони. Основним мотивом тут є варіація на тему правосторонньої свастики, яка знаходиться в середині кола. Сама свастика (Crux Dissimulata) є одним з найдавніших і найбільш поширених символів, має кілька варіантів зображення. Уособлює сонце, вогонь, коло життя і чотири сторони світу. Вписана в коло, вона ще й до того є символом самовдосконалення людини. В Китаї має дві форми – чоловічу та жіночу (за/проти годинникової стрілки). В нашому випадку це цікаво, тому що за текстом епітафії на табличці дізнаємося, що тут похована жінка: «Тут спочиває в Бозі Вільгельміна Гауснер нар. Мюллєр нар. 11 грудня 1798, ┼ 21. грудня 1875 за її бажанням біля нею впродовж 17 років оплакуваного чоловіка цю меморіальну дошку і вічно вдячний спогад присвячують матері сумуючі сини».

Дуже шкода, що не збереглася друга табличка, що знаходилася в ніші карнизу вівтаря. На мою думку, тут поховане подружжя Гауснерів, а спільний надгробок, який можна бачити зараз, був споруджений ще після смерті самого Гауснера, що загинув від рук Боржемського. Дружину ж поховали біля чоловіка, що загинув на 17 років раніше. Цю історію загибелі найбагатшого хритиянського банкіра та підприємця Бродів, описану в деталях, знаходимо в Баронча [1, 149-150]. Вислідом стала страта Боржемського у Львові. Відомо, що сини Гауснера змінили назву банку з «Швейцарський банк Гауснера» на «Гауснер ет Віоланд». Бальзак згадує в «Листі про Київ», як міняв наполеондори на російську валюту в швейцарському банку Гауснера. Гауснер, за його словами, пришов на зміну єврейському банкіру Натансону і тепер його банк царює в Бродах [3]. Можна припустити, що і сам Гауснер походить із вихрищених євреїв, які приймали християнство заради закріплення свого фінансового становища та стану в суспільстві.

Якщо вище описаний пам'ятник належить одним з найбагатших жителів Бродів, то цей пам'ятник – одному з найвідоміших урядовців нашого краю часів Австро-Угорської імперії. Мова йде про Франца Краттера. Безперечний смак, з яким оформлений цей надгробок, вирізняє його з поміж усіх інших. На бетонному вівтарі стоїть обеліск, розміщений на чотирьох лев’ячих лапах. Цей елемент уособлює силу Бога і вічно захищає могилу та душу покійного від темних сил. Крім того, символізує сміливість, мужність та воскресіння. На обеліску також знаходимо рослинний мотив, зокрема зображення макових головок – символу вічного сну та втішання. Над написом рельєфно виділяється ряд пентаграм, що оперізує обеліск. В християнстві рівносторонній п’ятикутник символізує п’ять ран Христа. Вірять, що цей знак захищає від темних сил. Скромний текст епітафії, букви якого витиснені у поверхні обеліска, свідчать, що: «Тут спочиває Франц Краттер ц.к. радник двору (гофрат – чин, авт.) і буковинський крайсгауптман він пішов з життя в Бродах 9-го січня 1838 у службовій поїздці». Біографія Франца Краттера є надзвичайно насиченою та цікавою. Її описав в своїй статті Ігор Чорновол [4]. Досить згадати лише той факт, що Краттер був засновником першої на наших теренах «Газети львівської», що виходила постійно. Вона була єдиним періодичним не німецькомовним виданням, що фінансувалося урядом. Перебуваючи на посаді станіславського крайсгауптмана, Краттер за сумісництвом обіймав посади директора гімназій у Станіславові та Бучачі, а з 1834 року – крайсгауптмана Буковини, дійсного радника двору, директора гімназії у Чернівцях. До його найбільших заслуг належить завершення податкової реформи на Буковині. 1837 року Краттер отримав завдання закрити кордон з Російською імперією через поширення із-за Збруча холери. Виконавши завдання, він, проте, сам смертельно захворів. Одна з двох доньок Краттера вийшла заміж за сина Гауснера. Це може бути гіпотетичною причиною того, що надгробки Краттеру та Гауснерам розташовані практично поруч. Але безумовним є те, що місце для могили Францу Краттеру вибирали саме на привілейованому участку бродівського некрополя. Можемо тільки здогадуватися, чому такого високого урядовця поховали в Бродах. Можливо, оскільки він помер від холери, був тільки один єдиний варіант місця захоронення в зв’язку з санітарними міркуваннями.

І нарешті наприкінці розглянемо пам’ятник людині, життєва історія якої є однією з найцікавіших. Йдемо доріжкою, що розділяє сектори № 4 та № 8 зі заходу на схід. Минаємо сторожку і невдовзі бачимо ліворуч надгробок з чорного мармуру. Його будова є типовою для таких надгробків – на прямокутному у перерізі подвійному постаменті розміщений такої ж форми перерізу обеліск. Вирізняє пам’ятник те, що обеліск прикрашений гарним рельєфним медальйоном з білого мармуру, на якому зображений лик Божої Матері. Надпис, виконаний технікою гравіровки по мармуру, вже дещо знищений часом. Медальйон також є не в найкращому стані, але це вже справа людських рук. Отож: «Артемон Вайс фон Вайсенфельд ц.к. генерал-майор народився 1го квітня 1842 помер 17го березня 1910 АВЕ МАРІЯ». Про життєву долю цього військовослужбовця високого рангу дізнаємося з двох документів. Перший – інтернет-сторінка, присвячена Богемському драгунському полку, найстарішому драгунському полку Австро-Угорської імперії, що існував 297 років аж до кінця монархії у 1918 році та другому за датою заснування кавалерійських полків Австро-Угорщини взагалі. За цією інформацією, з 1860 року полк набирає своїх рекрутів з Галичини, а саме з 24, 55 та 58 районів (Коломия, Бережани, Станіслав), 1867 року з 15 та 24 районів (Тернопіль, Коломия), а 1968 року – з 15 та 55 районів (Тернопіль, Бережани). 1875 – 83 – тільки з 15-го району, 1883 – 89 – тільки з 95-го (Чортків). 1889 року полк був в оперативному підпорядкуванні 11 корпусу (Військовий округ Львів). Одразу ж наведені списки командирів полку, серед яких є і фон Вайссенфельд. Він почав служити на цій посаді оберлейтенантом і закінчив в чині полковника. Можна припустити, що Вайссенфельд родом з Галичини, оскільки, починаючи з його вісімнадцятиріччя, полк поповнювався виключно галицькими новобранцями. Відомо також, що 1882 року полк розміщувався у Тернопільському гарнізоні. В другому документі, а саме у списках генералітету Австро-Угорської імперії 1816 – 1918 зазначається, що: «Weiβ von Weiβenfeld, Artemont Theodor Josef (1.4.1842-17.5.1910),1.11.1908 Tit.-GM u. pens.» – «Вайс фон Вайсенфельд, Артемонт Теодор Йозеф (1.4.1842-17.5.1910), 1.11.1908 титулований генерал-майором і відправлений на пенсію». Як бачимо, проживши два роки після виходу на заслужений спочинок, генерал-майор помирає і його ховають в Бродах.

Досить цікавим, проте ще не достатньо вивченим для висвітлення у цій статті, є питання дослідження авторських клейм на пам’ятниках. В будь-якому випадку потрібно заявити, що тут Бродівський некрополь не відстає від інших подібних цвинтарів. Зокрема, виявлено роботи відомого митця Пауля Ойтеле (1804 – 1889), який виготовляв скульптури для Личаківського (близько 60 надгробків), Чернівецького та інших кладовищ, Г.Перієра (Львів), інших австрійських та польських майстрів.

Німецькомовні написи на надгробних пам’ятниках нашого міського некрополя є надзвичайно цінним джерелом не лише для історії Бродів, а й Галичини в цілому. Самі надгробки вирізняються високою художньою цінністю, проте знаходяться в плачевному стані. Сучасний стан речей згрожує зникненню і втраті великої частини культурної спадщини, бо пам’ятники нищать буквально кожного дня.

Нагальною є потреба створення детального плану некрополя та нумерації рядів, могил, складання бази даних старих надгробків, впорядкування поховань і самої території кладовища. Боляче дивитися, як руйнується пам’ять через нашу недбалість, бо, проіснувавши майже два століття і переживши такі страшні часи, вони мають гинути зараз. Та й просто з людської точки зору так далі продовжуватися не може. Маємо що досліджувати, та не вміємо зберегти сам предмет досліджень.

 

 

 

1.                Barącz S. Wolne miasto Handlowe Brody.-Lwow 1865.-198 s.

2.                Tadeusz Lutman. Studja nad dziejami handlu Brodow w latach 1773-1880.-Lwow 1937.-364 s.

3.                Бальзак О де. Письмо про Киев. (Матеріал Інтернету).

4.                Чорновол І. Франц Кратер – фундатор «Гезети Львівської» // Львівська газета. - № 57 (623). – Львів. 31 березня 2005 р. –С. 3.

5.                Схема розбивки міського кладовища на сектори по вул. Чупринки.

6.                Словник термінів (сайт державного історико-меморіального Лук'янівського заповідника).

7.                Символи та алегорії в меморіальній кам'яній пластиці Руського кладовища в Чернівцях другої половини ХІХ-початку ХХ ст. (http://www.geocities.com/)

8.                Cmentarz Lyczakowski we Lwowe.-матеріали інтернету. (http://www.kki.pl/ Цвинтарний символізм.-Матеріали Інтернету).

9.                Краткое пособие для описывающих русские некрополи за рубежом. http://www.genealogia.ru/

10.          П.В.Федоров. Методика краеведческой работы по изучению некрополя. (Матеріали Інтернету).

11.          Т.Г.Маєр Методичні рекомендації з інвентаризації історичного некрополя.-матеріали інтернету (сайт державного історико-меморіального Лук'янівського заповідника). (http://dimlz.kiev.ua/