Замальовки до історії міста : перший «телефонний дзвінок» в Бродах

Василь Стрільчук

Замальовки до історії міста : перший «телефонний дзвінок» в Бродах

Про історію телефонізації Бродів на початку ХХ ст. було написано в газеті «Голос відродження» від 15 серпня 2008 р. Сьогоднішній матеріал про те, як 132 роки тому в Бродах вперше «через дроти» почули людський голос. Це сталося в ніч з 1 на 2 березня 1878 року в приміщенні бродівського телеграфу, що знаходився за нинішньою адресою в будинку на вулиці Золотій,22 (про це свідчить план м. Броди 1859 р.). Звичайно, первісний вигляд споруди значно відрізнявся від сучасного, оскільки місто страждало від воєнних лихоліть, пожеж, а його споруди зазнавали перебудов і змінювали вигляд.

Телефонічний експеримент, як називали його сучасники, було описано в кількох тодішніх польських часописах (зокрема, і в «Газеті Торунській»). Читайте звіт про цю подію очевидця Бруно Абакановича (переклад з польської).

«Телефони сьогодні – це актуально. Майже у кожному номері наукових часописів знаходимо описи нових дослідів, нових випробовувань, нових застосувань цих апаратів. І нема вже практично жодної людини в цивілізованих країнах, яка б не знала цього малого й геніального приладу. Зі всіх европейських країн в нинішній час німці найбільше ним захоплюються і навіть використовують його як допоміжний прилад на телеграфічних станціях. У Львові теж було зроблено ряд спроб комунікації на великі відстані, а при одному з таких випробувань, що відбулося в ніч з 1 на 2 березня, ми були присутніми і маємо намір подати короткий звіт.

Як дві кінцеві станції обрано Львів і Броди, віддалені на 12 миль [1 миля = 1/15° экватора = 7420 м – С.В.]. Близько 12 години ночі зібралися ми на телеграфічній станції у Львові та за допомогою апарату Морзе зв’язалися з Бродами і з’єднали в одне коло декілька телефонів, як з однієї, так і з другої сторони.

Коли коло було замкнуте, ми приклали вухо до телефону. Чути було тривалий стукіт, який відповідав телеграфічним сигналам, що пересилалися по инших дротах, які бігли паралельно на тих самих стовпах. Була це мішанина кількох телеграм, що пересилалися кількома дротами, роблячи враження граду, що бив по віконних шибах. З-поміж того хаосу вправне вухо могло відрізнити деякі фраґменти окремих фраз.

За хвилину дали знати з Бродів, що там розпочинають грати; напружили слух, і з телефону, ніби з якогось підземелля, виходила тиха гармонія кількох інструментів, кількість і якість яких не можна було докладно відрізнити. Дивне і таке, що залишиться назавжди, враження робить той голос, що доходить з кільканадцятимильної відстані серед нічної тиші… Хто б у це міг повірити ще рік тому?

Закінчили грати і на наше запитання відповіли телеграфом, що це був хор, що грав на 5 трубках. Не знаємо докладно, як ті, що грали, в Бродах, були розставлені, однак здається нам, що кожен з них трубив до окремого телефону, з якого кожен висилав свій голос окремо. Лише у Львові всі голоси сполучалися разом в кожному телефоні і було чути в гармонії.

Далі грали на трубі ірландську мелодію з «Марти» [«Марта або Ярмарок у Річмонді» – комічна опера німецького композитора Фрідріха фон Флотова, події якої відбуваються в Англії в часи правління королеви Анни (1704 – 1714) – С.В.] з акомпанементом, який так заглушував мелодію, що головним чином чулося лише 3 низьких тони. Хоровий спів на 8 голосів звучав значно слабше, ніж трубки, – але найвиразніше дійшло до нашого вуха, як хтось з співаків крикнув: «Кінець».

Співали і ми для різноманітності слухачам в Бродах, які проте цей спів слабо чули і загалом цього разу проби не вдалися так відмінно, як того можна було сподіватися з попереднього. Правдоподібно, причиною того був сильний дощ, який падав увесь час протягом експерименту.

Після музичних проб приступили до розмов, які, як говорилося, видалися значно слабшими, ніж при попередніх спробах; однак у будь-якому разі чули виразно кілька запитань, на які послали відповідь; проте часто з цілого ряду слів тільки кілька останніх доходило до нашого вуха.

Спроба розмов тривала досить коротко, бо надійшла якась важлива телеграма до Бродів, і потрібно було пересилати по дротах, які тимчасово були вжиті для телефонічної комунікації. Не мали ще достатньо часу на призвичаєння вуха до телеграфічного голосу, що відіграє дуже важливу роль, як про це мали змогу переконатися з декількох кратних дослідів.

Треба вслухатись у цей тихий голос, тремтливий, ніби такий, що виходить з-під землі, щоб можна було його докладно розпізнати».

Василь Стрільчук