|
Гійом АполінерКаліграми: Вірші Миру і Війни 1913-1914. Вічно. Вогні табору. Прощання вершника. Від’їзд. Поштівка
ВІЧНО Пані
Фор-Фав’є Вічно Ми далі йтимемо не просуваючись
вперед Від планети до планети І від туманності
до туманності Дон Жуан спокусник тисячі й трьох комет Шукає нових сил Не полишаючи землю І щиро вірить
у привидів А скільки світів впадає в забуття Хто ж ці великі переможці пам’яті Хто дозволить нам забути хоч
якусь з частин світу Де ж той Колумб що заставить
нас забути хоч один материк Загубити Не на мить А назавжди щоби поступитися
місцем новому Загубити Життя щоби отримати Перемогу ВОГНІ ТАБОРУ У лісі
засвітилась ніч Отаборилась разом з нами І сни витають
у вогні Пливуть у далеч небесами А наші спогади
земні В гарячій млі
втрачають сили І від минулого
мені Нічого вже не залишилось ПРОЩАННЯ ВЕРШНИКА О як війні радіє вершник… Розгул пісень
надій утіх Від милої на згадку перстень І вітер
смутку трохи стих Прощай сурма – і на коня Він зник поліг на полі
бою Вона ж чекає і не зна Сміятися чи плакати від болю ВІД’ЇЗД Облич блідо-безкровний зміст І плач тихішим став Сніг випав наче вість І тиша впала на уста Немов осінній лист
ПОШТІВКА Буду в наметі знов тобі писати Спадає спека у пітьмі видінь Сонце уже сідає спочивати Ховається у неба голубінь Вщухає десь далеко
канонада І відступають відгроми у тінь Переклад з французької
Олександра Гордона |
ч
|
 |
|