Аня Абліцова, Запоріжжя

На шляху ЄС потрібні зміни

Втрати України в інформаційній війні свідчать про слабкість українського медіаринку. Нова країна формує нові вимоги до ЗМІ.

Журналістська професія в Україні за останні роки суттєво знецінилася та втратила довіру аудиторії. Відчувши на собі тиск власників і менеджерів, чимало журналістів пішли з професії взагалі. Рухаючись у напрямку Європи, наша держава повинна провести повне перезавантаження медійної індустрії.

Відкритий доступ

«Мій мозок перебуває у прострації – недостатньо інформації». Ця цитата з пісні групи «Танок на майдані Конго» вкрай актуальна для журналістів. Закон «Про доступ до публічної інформації» працює лише на словах.

Колишній головний редактор газети «КоммерсантЪ» Валерій Калниш розповідає: «За часів Януковича журналісти писали тільки на основі відкритої інформації. Це було колосальною проблемою». Зараз, за словами Валерія, в Україні найкращий час для свободи слова. Проте поки що назустріч журналістам ідуть лише деякі високопосадовці, достукатись до інших досі нелегко.

Стандарти понад усе

Інша проблема – непрофесійність «акул пера». Вікторія Бринза, керівник наукового і аналітичного центру компанії pro.mova, каже, що українська журналістика не відповідає європейським стандартам, бо має багато проблем із балансом думок та відокремленням фактів від коментарів.

Існують чіткі стандарти журналістської професії: оперативність, достовірність, баланс, відокремлення фактів від коментарів, точність та повнота. Жодних виправдань для невиконання цих правил бути не може. Втім, журналіст Віталій Портников доводить, що єдиних європейських норм журналістики не існує: «Грецька журналістика відрізняється від французької, німецька – від італійської. Наприклад, грецька більше підвладна олігархам, французька – громадському тиску. Але існує спільний ціннісний ряд».

Польський журналіст Ян Пєкло вважає, що ціннісні настанови повинні сформуватись в українській журналістиці ще до євроінтеграції, а ЄС відкриє для неї нові перспективи. «Після євроінтеграції польським журналістам стало легше, - каже він. – Я особисто можу підійти до Штефана Фюле, комісара з питань розширення та європейської політики, й поговорити з ним».

Правда замість грошей

Журналістика – не надто популярна професія. Одна з причин того, що професійні люди йдуть із неї, наприклад, у політику чи рекламу, полягає в невисокій зарплатні. Бідність породжує засилля джинси – прихованої реклами. Віталій Портников упевнений, що «успіх журналіста – це результат нормального економічного розвитку країни». За стабільної економічної ситуації журналістика може приносити нормальний дохід.

Потрібно розуміти, що професія журналіста – не для багатих, а для чесних. Працюючи максимально прозоро та правдиво, можна заробити авторитет у професії, а вже потім отримати матеріальну винагороду.

Опір цензурі

Валерій Калниш уважає, що до європейських стандартів можуть дотягнути тільки київські ЗМІ. Регіональні, за його словами, належать місцевим князькам, які використовують їх на власний розсуд і змушують журналістів працювати в інтересах власників.

«У регіонах не існує звичайної логіки створення ЗМІ як бізнес-проектів, - коментує російський журналіст родом із Криму Павло Казарін. – Наприклад, у Криму всі ЗМІ є медійними додатками до політичного бізнесу власників». Столичні медіа, втім, часто перебувають у такій самій ситуації – згадаймо хоча б ситуацію з придбанням UMH олігархом Сергієм Курченком.

Вихід із ситуації очевидний: журналісти повинні обстоювати свою незалежність та право працювати за стандартами, не піддаючись тиску медіамагнатів. Адже чесність, за словами Віталія Портникова, для журналіста важливіша за талант.

ч
и
с
л
о

75

2014