Константін Боровой, Александр Кушнарь

Боротьба за світове панування безперспективна

Трапився давно прогнозований мною результат багатоденних провокацій на південному сході України: Путін руками своїх керованих сепаратистів створив привід до війни, яким стала законна спецоперація Києва проти бойовиків, що окупували Слов’янськ.

Про це свідчать негайно ініційовані навчальні маневри російської армії поблизу Українських кордонів. Глава Міноборони відверто заявив, що так звані навчання проводяться у зв’язку з придушенням збройних активістів, яких російські відомства називають «мирними громадянами».

Очевидно, що діяльність диверсійних груп в Україні носила абсолютно провокаційний характер: викрадення журналістів, вбивство депутата із застосуванням тортур, захоплення заручників, залякування місцевих жителів… - все це змусило Київ вжити заходів до захисту своєї території і населення після того, як відповідно до Женевських угод була витримана пауза.

Кремль може почати повномасштабну і давно очікувану війну проти сусідньої держави, кордон якої з боку Росії перетнуть 40 тисяч військовослужбовців з бронетехнікою і важкою артилерією, після чого проти України будуть задіяні частини з чисельністю до 200 тисяч - половина всієї більш-менш боєздатної армії Росії…

У високій ймовірності такого розвитку подій не варто сумніватися, враховуючи, що навіть м’який у висловлюваннях Лавров чесно зізнався, що концентрація російських військ на кордонах з Україною служила одній меті - для так званого «захисту громадян Росії». Кількість закинутих туди диверсійних груп дійсно достатня для того, щоб назвати ініційовані Путіним «навчання» захистом росіян - саме вони під виглядом «сил самооборони» орудують в Донецькій області.

Говорячи про наслідки майбутньої війни, можна з упевненістю визначити такі:

-українські війська будуть захищатися до останньої краплі крові;

-будуть великі жертви з обох сторін;

-регіональний конфлікт торкнеться і інших держав.

Путін націлений на окупацію всієї України, адже війна з Грузією переконала його у безглуздості анексії маргінальних територій на кшталт Абхазії, Південної Осетії чи Криму.

Росія в майбутній війні з Україною переслідує дві стратегічні цілі: вихід на Придністров’я через Одеську область і захоплення Києва. На першому етапі бойових дій Росію, ймовірно, чекає успіх, проте згодом їй доведеться мати справу з військовим блоком НАТО, який не зможе залишитися байдужим до розгортання війни в центрі Европи. Не сумніваюся, що відповідні втрати російських військ в розмірі до декількох десятків тисяч військовослужбовців, які можуть загинути протягом тижня, вже прораховані в Міноборони РФ.

Звичайно, Обама неодноразово повторював, що США не втручатимуться у військовий конфлікт в Україні, проте в перекладі з дипломатичної мови його слова означають лише одне: Сполучені Штати не будуть ініціаторами конфлікту і не будуть замість українців силою зброї вирішувати питання їх безпеки, суверенітету держави і територіальної цілісності.

Однак після того, як військові дії в Україні стануть реальністю, ця проблема перестане стосуватися тільки України і неминуче торкнеться сусідів, що входять до Північноатлантичного Альянсу, адже у випадку територіальних захоплень з боку Москви наступним об’єктом інтервенції може стати одна з европейських держав у Східній Европі чи Балтії.

В ейфорії агресії Путін може почати вирішувати питання з Польщею, Литвою, Латвією та Естонією. На жаль, вже з’явилися перші ознаки того, що російська агентурна мережа різко активізувалася не тільки в Прибалтиці, а й по всій Европі. Не забудемо й історію відносин Росії з Польщею, яка пережила поділи і окупацію за участі Кремля, що робить Варшаву першим в черзі об’єктом військової агресії Москви. Недарма блок НАТО недавно пішов на зустріч заклику всієї Східної Европи і почав зміцнювати військову присутність у повітрі, на морі і суші.

Північноатлантичному альянсу буде потрібно дві-три доби для розгортання своїх військ - часу, якого явно не вистачить для захоплення Києва і насадження там маріонеткового уряду. В цій ситуації все залежатиме від українців: якщо вони протримаються 72 години, розгром російської армії - в тому числі і силами Альянсу - стане неминучим.

Сьогодні в України дуже слабка армія: її екіпірування є відсталим навіть порівняно з російською. Тим не менш, не слід скидати з рахунків два важливі чинники:

по-перше, серйозна істинно патріотична мотивація захисників України, мобілізованих в чималій кількості;

по-друге, масштабність конфлікту, який, як уже було сказано, неминуче приверне на допомогу Україні союзників в особі США і Євросоюзу, адже мова піде про безпеку всього европейського континенту.

Наскільки відомо із заяв представників країн НАТО, вони готові до такого розвитку подій. У цьому контексті заяви Обами про незастосування сили в нинішній - поки ще порівняно стабільній - ситуації є лише спробою не дати кризі деградувати до військового конфлікту, проте якщо дійде до реалізації гіршого сценарію Америка разом із союзниками по військовому блоку будуть змушені в нього втрутитися.

Більше того, юридичні зобов’язання з боку США і Великобританії, що виникають перед київською владою з Будапештських угод, дозволяють їм розпочати війну проти російського агресора навіть у тому випадку, коли конфлікт не вийде за межі України. Теоретично вони отримають право на прийняття таких заходів відразу після того, як перший російський танк перетне кордон суверенної держави. З цієї точки зору не має значення той факт, що Україна не є членом НАТО.

Зрозуміло, утримувати захоплені території Путіну не вдасться: сценарій Криму, Абхазії і Південної Осетії тут не пройде. Операція закінчиться грандіозним, хоча і не блискавичним, фіаско у вигляді видворення російських військ з України.

У разі інтенсивного зіткнення з силами НАТО у російських військ, звичайно ж, немає ніяких шансів, бо співвідношення сил між Росією і Альянсом оцінюється як один до ста. Москва воює на основі моделей і технічних засобів позаминулого покоління, які засновані на концепції «гарматного м’яса», яким стають війська. Недарма Путін робить основну ставку на наземні сухопутні частини і піхоту. Наступальна авіація, використовувана Росією - це в основному апарати 20-30-річної давності.

НАТО в свою чергу давно переорієнтувалося на військову модель нового покоління, в рамках якої авангардом наступу є високоточні авіаудари і керовані ракетні атаки з моря та повітря при мінімальній участі особового складу. Згідно з недавніми оцінками експертів, для США війна з Росією - це, швидше, питання перенастроювання електронних засобів на рівні супутників та іншої апаратури, ніж передислокації військ, що характерно саме для відсталої російської армії, позбавленої до того ж мотивації до загарбницької війні. Що стосується останнього «ядерного аргументу» Кремля, то я не бачу сенсу звертати увагу на блеф Роґозіна: ядерну зброю просто неможливо застосувати в локальному конфлікті, та й самогубців в російській армії немає.

Щоб уявити, з якою швидкістю буде здійснено розгром російської армії в разі гострої необхідності, слід згадати останню війну в Іраку, хвалені сили якого впали після трьох тижнів бомбардувань. На нещастя, це питання великої кількості цинкових трун для безмовних солдатів Путіна, однак іншого виходу у Північноатлантичного Альянсу не буде.

Схожий сценарій був в Югославії: неймовірний патріотичний бум упереміш з оскаженілою держпропагандою завершився передачею Мілошевича Гаазькому трибуналу. Складно передбачити детальний розвиток соціально-політичної ситуації в Росії після завершення військово-патріотичної істерії, а вона, безсумнівно, вже скріпила маси під егідою безумства, яке називається «Крим наш».

ч
и
с
л
о

77

2014