Джордж ФрідманЧому протистоять Росія і США в Україні?
Я подорожував країнами від Польщі
до Азербайджану під час того
рідкісного періоду, коли сили, що
зараз формують Европу, саме перебували
в русі і більшість країн, які я відвідав,
активно переглядали свої позиції. Я був свідком приголомшуючого занепокоєння. Оглядачі деяких країн, наприклад
Польщі, його навіть не приховували. Інші,
наприклад у Туреччині, яка є більшою країною, і не відчуває безпосередньої
загрози для самої себе, бачать в українських подіях не стільки
основну тему для обговорення, скільки загальну тенденцію. Але від Польщі до
Азербайджану я чув лише два запитання: невже росіяни пішли
у наступ? І ще одне - що ці країни можуть зробити, щоб себе захистити? Москва теж стривожена і ті росіяни, з якими я
спілкувався, не приховуючи висловлюють свої почуття. З
їх точки зору, Европа і США зробили те, з чим Москва ніколи не зможе змиритися:
привели до влади в Києві прозахідний уряд. Для них визнання народного повстання
в Україні Заходом пов’язане з діяльністю неурядових організацій, які
фінансуються тим самим Заходом і, на їх думку, саме вони відіграли головну роль
у підтримці руху по поваленню уряду. Але це не головне. Головне те, що зараз саме прозахідний уряд
контролює Україну, а це означає, що Російська
Федерація в небезпеці. ПОГЛЯД НА ЗАХІД РОСІЇ Коли росіяни дивляться на карту, ось що вони бачать:
прибалтійські держави вже в НАТО, Україна прагне на Захід. Антизахідний режим у
Білорусі під загрозою і, якщо Мінськ впаде, то потенційні вороги росіян
просунуться майже також глибоко до серця Росії, як це зробили
нацисти. Саме таке порівняння я кілька разів чув від росіян. Для них Велика Вітчизняна війна, що коштувала життя більш ніж 20 мільйонам
совєтських людей, є яскравою і живою пам’яттю, точно так само, як і зрада
Гітлера. Росіяни люди недовірливі і у них немає причин
не бути такими. Те ж можна сказати і про жителів Центральної Европи, а також
турків і кавказців. Ніщо в їх минулому не дає їм підстав
бачити в кому-небудь виключно найкращі якості. За останні три тижні остаточно прояснилися три речі.
Перша - росіяни не вводитимуть війська в Україну. Ви не зможете окупувати майже
50-мільйонний країну 50-ма тисячами солдат, яких мобілізувала
Росія і навряд чи ви дійсно вважаєте, що окуповане населення вас
вітатиме. Росіяни позиціонували себе як домінуючих гравців у регіоні, але
американська загроза складам боєприпасів та можливі повітряні удари по паливних
складах - це не те, що не можна не брати до уваги -
так само, як і загрозу народного невдоволення - ось що змусило їх, росіян, бути
обережними. Абсолютно ясно, що в Европі немає сили, здатної захистити
кордон, що простягнулася від Польщі до Румунії, немає тієї домінуючої потуги,
яка була б здатна відбити атаку росіян - та й навіть просто підтримати ці
країни в ситуації, коли Росія чинитиме на них тиск, а
вона потенційно здатна повалити існуючий в них лад. Німеччина в цьому сенсі -
ключова країна, але Берлін чітко визначив межі своїх
можливих дій у відповідь на події, що стосуються України, а також можливі
кроки, які він готовий зробити для захисту східного флангу НАТО і Евросоюзу.
Берліну не потрібна ще одна Холодна війна. Німеччина залежна від російських
енергоресурсів і абсолютно задоволена поточним станом
справ. І нарешті, стало ясно, що єдиною підтримкою для східної Европи є США.
Останнім часом Вашингтон переконував у своїй
зацікавленості дві ключові країни - Польщу та Румунію. Президент Барак Обама
відвідав Польщу, а віце-президент Джо Байден вирушив до Румунії і, хоча обидва
лідери підкреслювали свою увагу до національної
безпеки Польщі та Румунії, подробиці цієї підтримки не розголошувалися. Подібна
відсутність деталей не дивина - Сполучені Штати все ще придивляються до
ситуації. Вашингтон ще не готовий чітко позначити вид і ступінь своєї участі, а
з американською точки зору, поки росіяни зайняті Україною,
є ще час все обміркувати. Логічно, що головною темою для занепокоєння США могла б
стати безпека Польщі, найуразливішої країни на Північно-Европейській
рівнині. Але на разі відстані і проблеми з постачанням військ обмежують здатність росіян погрожувати Польщі. Стабільність
прибалтійських держав - ось головна проблема регіону і загрозою тут є не
стільки вторгнення росіян, скільки їх підривна
діяльність, а з цією загрозою броньованим з’єднанням не впоратися. Ще більш важливим є те, що зобов’язання перед Польщею,
змушують альянс захищати її територію. Це мало сенс в часи Холодної війни, коли
совєтські збройні сили були куди численнішими і мали кращу дислокацію. Але
сьогодні Росія набагато слабкіша, тому в цьому випадку
більш відповідною буде більш агресивна стратегія, наприклад, створення певних
ризиків для Росії з одночасним захистом ключових позицій. ЯКА ВИМАЛЬОВУЄТЬСЯ СТРАТЕГІЯ НА ЧОРНОМУ МОРІ? Саме тому ми бачимо, яку стратегію обрали Сполучені Штати
на Чорному морі – а це
стратегія опори на Румунію. Росіяни вчепилися в Севастополь, оскільки
військово-морські сили на Чорному
морі для них критично важливі. Модернізація військово-морських сил Румунії
паралельно з розміщенням військово-повітряних сил США в регіоні створить
загрозу російському флоту. Вона ж збільшить можливість захистити Грузію,
одночасно прикривши шлях транспортування ресурсів з Азербайджану, який не має
альтернативи. Простіше кажучи, сильний флот на Чорному морі може створити для Росії проблеми, особливо в тому випадку, якщо уряд України
встоїть, а Крим і далі залишиться в ізоляції. Візит міністра оборони США Чака
Хейгела до Румунії ясно вказує на важливість цієї країни – Румунії - для
стратегів США. Важливо відзначити безперервні дипло-матичні контакти між
США і Туреччиною, а також між лідерами Туреччини, Польщі та Румунії. Турки
уразливі до припинення поставок енергоресурсів, тому Анкара не хоче розглядати Чорне море як поле бою.
Водночас, Туреччина неодмінно хотіла б бути частиною
будь-якої союзної структури, яку створює Америка в цьому регіоні. Зрештою,
Туреччина глибоко зацікавлена в енергоресурсах Іраку та Ірану і не
довіряє намірам росіян. Ми бачимо, що регіональні гравці творять нові союзні структури. Процес ще в зародку, але він вже змушує
росіян прогнозувати своє майбутнє в цьому регіоні. Додатковий вимір - це, звичайно, енергоносії. І начебто у росіян тут є
перевага: багато країн, бояться Москви, бо вони залежні від її природного газу.
Але в цьому і слабкість росіян. Природний газ - сильний, але не особливо
прибутковий важіль. Бюджет Росії, та по правді кажучи,
вся їхня економіка, вибудувана на нафті. Головна небезпека для Москви полягає в
тому, що вона не контролює її ціни. Радикальна зміна ціни «чорного золота» як
мінімум призведе до стагнації економіки Росії. І Обама
не дарма вказав на цю можливість. Він дав зрозуміти Путіну, що знає про
«ахіллесову п’яту» російської економіки. Отож розміщення військових з’єднань не є
ключовим елементом стратегії, яку розробляє Захід. Обвал ринку нафти - ось
ключовий її елемент, але навіть розуміння цього робить її реалізацію неймовірно
важкою для реалізації. Схоже, що як тільки Тегеран досягне з Вашингтоном угоди
щодо ядерної зброї, то одразу ж відкриється доступ до нафтових ресурсів Ірану і таким чином для світу стане доступним основне джерело нафти. До того ж на світовий нафтовий ринок потраплятиме й іракська нафта, а
незабаром відновиться ще й видобуток нафти лівійської. Та й сам Вашингтон
володіє цією зброєю: США в змозі змінити свою політику
і дозволити експорт нафти і зрідженого природного газу. Разом з тим йде й інша підкилимна
гра. Нещодавно, після того, як прем’єр-міністр
Болгарії зустрівся з трьома американськими сенаторами,
Болгарія оголосила про призупинення
спорудження газопроводу «Південний потік», предмету особливої уваги росіян. У короткостроковій
перспективі ця стратегія може обмежити російський контроль над поставками
енергоресурсів до Европи. У довгостроковій перспективі
ця стратегія могла б дестабілізувати російську
економіку. Ніщо з вище переліченого не представляє в даний момент безпосередньої
загрози для Росії. Пройдуть роки, перш ніж ці та інші
альтернативні джерела енергії вийдуть на сцену. По правді кажучи, деякі з цих
кроків можуть і зовсім не бути зробленими, в короткостроковій перспективі ця
стратегія криє в собі чимало проблем. Американські
компанії, а також союзники США, які займаються видобутком нафти, теж залежні
від високих цін на нафту і будуть терпіти ті ж збитки, що і Росія
– і це побічний ефект такої політики. Крім того,
зробивши нафту настільки легкодоступною у всьому світі, буде складно домогтися
зворотного ефекту. Російська стратегія повинна бути
зосереджена навколо зменшення залежності геополітичних дій Москви від ціни на
енергоресурси. Росіяни знають про це, тому їх метою є диверсифікація економіки
в достатній мірі в наступні 10 років для зменшення її вразливості від коливання
цін на ринку енергоресурсів. Загрозою Москві може стати сплеск поставок
енергоресурсів з подальшим зменшенням ціни на нафту до того, як Росія цей процес завершить. Для Сполучених Штатів гра полягає не в масованому
озброєнні Польщі, не в побудові в Румунії потужного флоту і не в змінах на світовому нафтовому ринку. Все куди простіше:
Вашингтон хоче показати, що готовий на це піти. Ця
демонстрація змусила росіян переглянути свої наміри, до того, як ці загрози
стали реальністю. І не те щоб Вашингтон блефував - просто там хотіли б досягти
своїх цілей, не докладаючи надзусиль і, відверто кажучи, без торпедування ціни
на нафту. НОВІ РОЗРАХУНКИ Тепер Америка отримала прозахідний уряд в Україні. Якщо
цей уряд встоїть і посилиться, то Росія повністю
перейде до оборони, а агресія, яку зараз демонструє Москва, спаде. Далі може
бути дестабілізована Білорусь, що може призвести до
появи прозахідного уряду і там. У будь-якому випадку ситуація росіян може стати
вкрай важкою. Їх головна зброя - припинення поставок природного газу в Европу –
але при цьому їм потрібно враховувати і стратегічну вразливість Росії, можливо навіть дестабілізацію самої Росії. Майбутнє
Росії вимальовується таким, якого не бажає собі жодна нація: невизначеним. У Росії зараз є дві можливості.
Перша - дестабілізувати Україну. У цьому напрямку успіху можна і не добитися, крім того, у разі такого розвитку подій, Москва не в змозі
передбачити реакцію Сполучених Штатів. Дії Вашингтона в Польщі, Румунії і
навіть Туреччини роблять вибір цього напрямку куди більш ризикованим, ніж це
було раніше. Тому росіянам простіше нейтралізувати
Україну. Росія може не намагатися змінити уряд України до тих пір, поки Київ зобов’язується не вступати в західні багатонаціональні
структури і не допускати присутності на території України іноземних військ.
Натомість Росія могла б гарантувати територіальну
цілісність України і навіть переглянути статус Криму. Стратегія Заходу полягає у створенні явних загроз
фундаментальним російським інтересам. Конкретніше - гарантії захисту Польщі та
напрацювання наступальних можливостей в Румунії. Але ключовим елементом
стратегії залишається донесення до Москви можливості обвалу Вашингтоном ціни на
нафту. Метою є переосмислення Путіним довгострокових ризиків, які загрожують
йому при спробі використання короткострокових переваг, отриманих від експорту природного газу. Тепер росіяни повинні ще раз подумати над тим, чи зможуть
вони скинути прозахідний український уряд. Також вони повинні врахувати ціну подібних дій. Москва вивчає
можливість нейтралізації України. І Німеччина залишається ключовою країною в
цьому відношенні, хоча я підозрюю, що Німеччина буде
щаслива бачити Київ нейтралізованим, якщо це призведе до кінця кризи. З точки зору Америки, зорієнтована на Захід, але
нейтральна Україна могла б послужити буферною зоною без подальшого посилення
конфронтації з Росією. Але американці повинні
прорахувати стабільність такої конструкції, а також подальші можливі дії Росії
по підриву цієї конструкції. Проблема подібного роду
домовленостей полягає в тому, що всі вони робляться під тиском. Ви укладаєте
її, шантажуючи другу сторону тим, що їй не подобається. А не бажає Росія тільки загроз своїй слабкій економіці. І якщо не
з’явиться якийсь інший механізм контролю над Росією, Україна і далі
залишатиметься полем битви в невеликий Холодній війні. |
ч
|