|
Еволюція НАТО після закінчення «холодної війни»
Новий клімат безпеки в Европі: 4 квітня 1989 року Альянс святкував сорокову річницю підписання Північноатлантичного договору. Ця
подія
збіглася з глибокими змінами, що сталися
у відносинах між Сходом і
Заходом та у міжнародних відносинах
в цілому. Водночас відбувалися далекосяжні зміни клімату безпеки.
Північноатлантичний альянс відіграв провідну роль у створенні умов для перетворень, які описані на цих сторінках. Забезпечивши основу колективної
оборони та спільної безпеки
держав-членів та зберігаючи стратегічний
баланс у Европі протягом холодної війни, Альянс гарантував їх свободу і незалежність. Згідно з Північноатлантичним договором він продовжує виконувати
ці ключові функції, але додає до них нові завдання. Він розбудовує підвалини, які
створив для сприяння стабільності,
що базується на спільних демократичних цінностях та повазі до прав людини і верховенстві права на усьому континенті. Початки змін у кліматі безпеки: Низка не менш важливих подій позначала розвиток відносин Захід - Схід протягом 1980 - х років. Серед них: розгортання у Европі ядерної зброї середнього
радіуса дії після прийняття
у грудні 1979 року рішення
про паралельний розвиток ядерної модернізації і контролю за озброєннями;
підписання у грудні 1987 року Вашингтонського
договору, який привів до
широкомасштабного знищення американських
та совєтських ракет наземного базування
середнього радіуса дії; перші ознаки
змін у Східній европі, пов’язані з виникненням і визнанням у серпні 1980 року, незважаючи на подальші невдачі, незалежного профспілкового руху «Солідарність» у Польщі; наслідки грудневого 1979 року вторгнення
СРСР в Афганістан і остаточне
виведення совєтських сил звідти у лютому 1989 року; призначення
у березні 1985 року Міхаіла Горбачова на посаду
Генерального секретаря ЦК КПРС. У березні 1989 року в рамках
НБСЄ у Відні
розпочались нові багатообіцяючі переговори з питань
контролю над озброєннями між
23 країнами, членами НАТО та Організації
Варшавського договору, які стосувалися скорочення звичайних збройних сил у Европі (ЗЗСЄ). Саміт НАТО, який пройшов у Брюсселі наприкінці травня 1989 року, набув
особливого значення на тлі цих подій. Були опубліковані дві принципові заяви щодо політики Альянсу, зокрема, декларація з нагоди сорокової річниці
Альянсу, у якій були визначені цілі та напрями політики, якими мали керуватися
члени НАТО протягом п’ятого
десятиріччя його існування; а також всебічна Концепція контролю за озброєннями та роззброєння. Декларація саміту 1989 року містила багато надзвичайно важливих елементів. У ній були визнані
зміни, що відбувались у Совєтському Союзі та інших східноевропейських державах, та окреслений
підхід Альянсу до подолання розділення Европи і досягнення далекосяжної мети формування
справедливого та мирного европейського порядку. Події кінця вісімдесятих: Протягом вісімдесятих років продовжували відбуватись події
великого значення для всього
европейського континенту та міжнародних
відносин у цілому. Наприкінці 1989-го та на початку 1990 року вдалося досягти значного прогресу у реформі політичних та економічних систем Польщі та Угорщини, а у Німецькій Демократичній Республіці, Болгарії, Чехословаччині та, після запеклої
боротьби, у Румунії були здійснені кроки до свободи і демократії, які перевершили усі сподівання. Трансформація Альянсу Нові інститути Рада північноатлантичної
співпраці: На тлі цих подій 1991 рік позначився
інтенсивними візитами й дипломатичними контактами між
НАТО і країнами Центральної
та Східної Европи, що відповідало рішенням, прийнятим главами
держав та урядів країн НАТО в Лондоні. Публікація Римської декларації у листопаді 1991
року заклала підвалини для переведення
цих еволюційних відносин на міцнішу
інституційну основу. Прямим наслідком
цього рішення
стало створення в грудні
Ради північноатлантичної співпраці
(РПАС), яка звела країни -
члени НАТО і спочатку дев’ять
країн Центральної та Східної Европи на новому
консультативному форумі. У березні 1992 року до
РПАС приєднались усі
країни-учасниці СНД (див. нижче),
а на початок червня 1992 року - Грузія
та Албанія. Перше засідання РПАС відбулося 20 грудня 1991 року, якраз коли припинив існування Совєтський Союз. Водночас дискусії
з приводу заходів, спрямованих на посилення ролі НБСЄ у забезпеченні стабільності і демократії в Европі, зокрема пропозиції, що були включені у Римську декларацію Альянсу,
привели до підписання на саміті НБСЄ у липні 1992 року Гельсінського документа («Завдання
змін»). У документі, поміж іншого, описувались
нові ініціативи щодо створення форуму НБСЄ для співпраці в галузі безпеки та щодо її миротворчої діяльності, Північноатлантична
рада та Рада північноатлантичної співпраці
висловили беззастережну підтримку цих ініціатив. Рада евро-атлантичного
партнерства (РЄАП): Рада евро-атлантичного
партнерства (РЄАП) була створена у 1997 році на заміну Раді північноатлантичної співпраці. У ній беруть участь 19 країн - членів Альянсу і 27 країн-партнерів
Рада представляє собою форум для проведення
регулярних консультацій і співпраці. Засідання періодично проводяться на рівні послів, міністрів
закордонних справ та міністрів оборони. Глави держав та урядів
46 країн - членів Ради також зустрічаються
в разі потреби, як вони це зробили у Вашингтоні в квітні 1999 року. Саміт РЄАП у Вашингтоні надав можливість відкрито обговорити питання співробітництва в рамках
РЄАП в галузі безпеки в ХХІ
сторіччі. Керівники держав зосередились на ключових викликах безпеці в межах території РЄАП, зокрема, на ситуації в Косові. Глави держав і урядів ухвалили два документа, пов’язаних
з подальшим розвитком програми «Партнерство заради
миру». Перший з них, «Політично-військова
структура проведення операцій ПЗМ під
проводом НАТО», стосується питань
участі країн-партнерів у процесі політичних консультацій та прийняття рішень, оперативному плануванні
та організації управління майбутніми операціями під проводом НАТО, в яких вони братимуть участь. У другому документі який називається «До
партнерства у ХХІ сторіччі - вдосконаленого
і більш дієвого
партнерства», розглядаються основні
елементи, покликані зробити програму «Партнерство заради миру» (ПЗМ)більш дієвою. Важливим досягненням
РЄАП стало створення Евро-атлантичного
центру координації заходів з реагування на катастрофи (EADRCC) , що було включено в план дій на пропозицію Російської
Федерації. Центр був відкритий у червні 1998 року і до
нього негайно звернувся Верховний комісар ООН з питань біженців з проханням надати допомогу Албанії в облаштуванні біженців з Косова. У відповідь на
ескалацію кризи біженців в регіоні,
що розпочалася наприкінці березня 1999 року,
НАТО і країни-партнери почали надавати
узгоджену гуманітарну допомогу. EADRCC також зіграв важливу роль в координації гуманітарної допомоги під час повеней у Західній Україні. КІМВ |
ч
|
 |
|