|
Історія створення НАТО: цілі та структури
Історія створення НАТО безпосередньо
пов’язана з тими подіями, що відбувалися в світі після другої світової війни. Але
спробуємо виявити корені НАТО ще глибше. Три рази з часу Французької революції за останні двісті років Европа змогла мирним шляхом змінити основи своєї
безпеки. Сьогодні континент знову стоїть на порозі таких змін. Перша
постнаполеонівська архітектура европейської безпеки
була розроблена на Віденському конгресі у 1815 році, що стримувала загрозу
великомасштабної европейської війни на протязі 99 років. Молоді США залишились
збоку, хоча за сорок років приймали участь у двох війнах з Англією. У другий раз архітектура европейської безпеки була дещо
змінена у Версалі в 1919 році. Центральну роль в цьому процесі відігравав
президент Вудро Вільсон, але США поспішили відійти від
участі в будь-яких структурах, створених за їх же допомогою. Цей крок сприяв
послабленню Америки і призвів до трагічного відновлення загальної війни
двадцять років потому. Коли у 1945 році знову настав
час перегляду засад европейської безпеки, великі держави спочатку збудували
систему, засновану на принципах, проголошених на Ялтинській і Потсдамській
конференціях і у Статуті ООН.
Але вже у 1947 році, зрозумівши, що вона не здатна стримати совєтську
експансію, лідери західних країн створили більш
ефективну структуру колективної безпеки для мирного часу, в основу якої були
покладені «доктрина Трумена», «план Маршала», НАТО, атлантичне партнерство і
лідерська роль Америки. Ця система відображала головні цілі американської політики
в Европі у післявоєнний період. Але в епоху після закінчення «холодної війни» перед Сполученими Штатами
в їх европейській політиці поряд із старими постали і нові завдання. На цей раз
США повинні були взяти на себе ініціативу европейського архітектора,
з тим щоб охопити всі країни континенту і таким чином стабілізувати Европу в
цілому. Сюди повинні були входити власно західні країни, країни колишнього
соцтабору в Центральній Европі і саме головне Росія і
колишні совєтські республіки. Отже в період між 1945-1949 роками між державами Західної
Европи та їхніми союзниками в Північній Америці
постала нагальна проблема повоєнної відбудови економіки. 22 січня 1948 року Ернест Бевін
(міністр закордонних справ Великобританії), виступаючи в Палаті
громад британського парламенту,
запропонував в тій чи іншій формі союз Західних країн. Пропозиція була
підтримана европейською громадою, і підписавши в березні 1948 року
Брюссельський договір, п’ять держав Західної Европи, а саме: Бельгія,
Люксембург, Нідерланди, Сполучене Королівство і Франція цим самим засвідчили
своє рішуче прагнення створити ефективну і мобільну
систему оборони і зміцнити та поглибити взаємні контакти таким чином, щоб бути
спроможними протидіяти ідеологічній і політичній загрозі з Півночі. Відтак 27-28 вересня 1948 року міністри
закордонних справ держав-учасниць Брюссельського договору заснували Організацію
оборони Західного Союзу. Потім відбулися переговори між США і Канадою про
створення єдиного Північного Альянсу, заснованого на
гарантіях безпеки та взаємних зобов’язаннях між Европою та Північною Америкою.
І вже 10 грудня 1948 року представники держав-учасниць Брюссельського договору
США і Канади розпочали у Вашингтоні
переговори про укладання Північноатлантичного договору. Держави-члени Брюссельського договору запросили
Данію, Ісландію, Італію, Норвегію і Португалію взяти участь у цьому процесі.
Наслідком цих переговорів стало підписання 4 квітня
1949 року Вашингтонського договору, що започаткував спільну систему безпеки,
засновану на партнерстві цих країн. Мелодії, що звучали в залі, де проходила
процедура створення НАТО, були американськими, і нагадували всім, хто тепер
буде «замовляти музику», визначати воєнну доктрину блоку, політику країн, що входять до нього.12 березня 1952 року першим
генеральним секретарем НАТО було обрано лорда Ісмея з Великобританії. У 1952
році до договору приєдналася Греція і Туреччина. ФРН вступила до Альянсу у 1955 році, а Іспанія у 1982 році. НАТО було створено як союз незалежних держав об’єднаних
загальною зацікавленістю у збереженні миру та захисті своєї свободи на засадах
політичної солідарності, забезпечення адекватної оборони з метою утримання і у випадку необхідності відведення будь-якої форми
розв’язання проти них агресії. Створений у відповідністю із статтею 51 Статуту
ООН, яка підтверджувала невід’ємне право держав на
індивідуальну або колективну оборону, Північноатлантичний
Союз є співтовариством вільних держав,
єдиних у своїй рішучості зберегти власну безпеку, на засаді надання один
одному взаємних гарантій, та забезпечення стабільних відносин з іншими
державами. Організація Північноатлантичного
договору має таку структуру, яка дозволяє здійснити всі цілі НАТО. Вона є
міжурядовою організацією, в рамках якої країни-члени
зберігають повний суверенітет і незалежність. Ця організація являє собою форум,
на якому вони проводять спільні консультації з будь-яких проблем та приймають рішення з політичних та воєнних питань що стосуються їх
безпеки. Першочерговим завданням НАТО є захист свободи та безпеки її членів політичними та воєнними засобами у
відповідності зі Статутом
ООН. Спираючись на загальнодемократичні цінності, права людини та
дотримання законності, з моменту створення Північноатлантичний
Союз проводить діяльність, спрямовану
на встановлення справедливого та міцного миру в Европі. Ця центральна
мета залишається незмінною. НАТО також являє собою трансатлантичне звено, що
пов’язує безпеку США з безпекою Европи. В цій організації знаходять своє
практичне втілення дійсні колективні зусилля її членів на підтримку
їх загальних інтересів. Основоположним принципом діяльності Північноатлантичного
Союзу є вірність прийнятим на себе загальним зобов’язанням та
співробітництво суверенних держав, яке базується на неподільності безпеки її
членів. Приймаючи до уваги характер та результати щоденної діяльності НАТО в
політичній, військовій та інших галузях,
солідарність у рамках
Північноатлантичного Союзу забезпечує такий стан, за яким ні одній із
держав-членів не доводиться розраховувати лише на власні сили у рішенні основних проблем безпеки. Не позбавляючи
держав-членів їх прав та обов’язків по прийняттю на себе суверенної відповідальності у сфері оборони, НАТО
дозволяє їм спільно вирішувати життєво важливі завдання у сфері національної
безпеки. В результаті, не дивлячись на різницю
у становищі та військовому потенціалі членів Північноатлантичного Союзу, у них
з являється почуття рівної безпеки, яке сприяє встановленню загальної
стабільності в Европі та створенню сприятливих умов для розвитку
співробітництва в рамках НАТО, а також співробітництва його членів з іншими
країнами. Саме це і складає основу розвитку нових структур співробітництва у
сфері безпеки, які відповідають інтересам такої Европи, що не переживала б
через розрізненість та могла б вільно слідувати своєму політичному, економічному,
соціальному та культурному призначенню. До засобів за допомогою яких Північноатлантичний Союз проводить свою політику в галузі безпеки відноситься
підтримка військового потенціалу, достатнього для попередження війни та
забезпечення ефективної оборони існування
спільного потенціалу попередження криз, які зачіпають безпеку її членів,
а також активна співпраця з іншими країнами по вирішенню проблем европейської
безпеки на основі співробітництва, включаючи заходи по
досягненню подальшого прогресу у сфері контролю над озброєннями та роззброєння.
Для досягнення своєї головної мети Північноатлантичний
Союз виконує наступні основні завдання у сфері безпеки: забезпечення необхідної
основи для затвердження в Европі умов стабільної безпеки, спираючись при цьому
на розвиток демократичних інститутів та прихильність мирному вирішенню спірних
питань. Прагнення до створення умов, в яких жодна країна
не могла б залякувати або змушувати будь-яку з европейських країн або
встановлювати свою гегемонію за допомогою використання сили чи загрози її
використання. Основи механізму співробітництва країн-членів були
закладені в період формування Північноатлантичного
Союзу. Цей механізм складається із наступних основних елементів: 1)Північноатлантична Рада, яка
володіє реальною політичною владою та правом прийняття рішень; до неї входять
постійні представники всіх країн-членів, які проводять спільні засідання не
менше одного разу на тиждень. Рада також збирається і на більш високому рівні.
Рада надає великого значення інформуванню суспільності та випускає заяви і
коммюніке, яке пояснює їй, а також урядам країн, що не є членами Альянсу,
політику і рішення Північноатлантичної Ради. Рада є
єдиним органом Союзу, повноваження якої визначає Північноатлантичний
Союз. У відповідності з ним
саме Раді доручено сформувати допоміжні органи. За весь період діяльності Ради нею були створені комітети і групи планування з метою
покращання роботи Ради або прийняттю на себе відповідальності у таких
конкретних сферах, як планування оборони, ядерне планування та воєнне. Кожен з
урядів країн-членів Північноатлантичного Союзу
представляє у Раді постійний представник у ранзі посла. Кожна країна, що
представлена на засіданнях Ради або в будь-яких з підлеглих
йому комітетів, повністю зберігає незалежність та несе відповідальність за свої
рішення. 2)Комітет військового планування (КВП) - займається вирішенням більшості
воєнних питань і проблем, які стосуються планування колективної оборони. В
цьому комітеті представлені всі країни-члени
Північноатлантичного Союзу, крім Франції. КВП
дає вказівки військовому керівництву НАТО та у межах своєї відповідальності
виконує ті ж функції, має ті ж повноваження, що і Рада в питаннях, які входять
в його компетенцію. 3)Група ядерного планування (ГЯП) - є основним форумом для
проведення консультацій з усіх питань, що стосуються ролі ядерних сил, у здійсненні політики НАТО у сфері оборони і безпеки. У
роботі групи приймають участь всі країни-члени, крім
Франції. Ісландія присутня на засіданнях ГЯП в якості спостерігача. 4) На посаду
генерального секретаря НАТО країни-члени висувають високопоставлених державних
діячів міжнародного масштабу. Одночасно він висувається на посаду голови Північноатлантичної Ради, КВП, ГЯП та інших основних
комітетів. Генеральний секретар НАТО також виступає в якості головного
представника цієї організації, як у відносинах із зовнішнім світом, так і в
сфері розвитку зв’язків і налагодженні контактів з урядами країн-членів. В
теперішній час посаду генерального секретаря НАТО посідає
колишній міністр іноземних справ Іспанії Хав’єр Солана. 5)Міжнародний секретаріат - комплектується із персоналу
країн-членів, обслуговує Раду, а також підлеглі йому
комітети та робочі групи і на постійній основі займається широким колом питань,
які стосуються діяльності НАТО. 6)Військовий комітет відповідає за розробку рекомендацій
політичному керівництву НАТО, що стосуються заходів по забезпеченню спільної
оборони зони дій НАТО і за підготовкою спільних
директив з воєнних питань, які призначені головнокомандуючим стратегічним
командуванням НАТО. Військовий комітет є вищим керівним військовим органом Північноатлантичного Союзу, який проводить свою роботу під
політичним керівництвом Північноатлантичної
Ради та КВП або, якщо справа стосується ядерної зброї - під керівництвом
ГЯП. 7)Політичний контроль та управління Об’єднаної військової
структури здійснюється на вищому рівні. Роль об’єднаної воєнної структури складається у створенні організаційної
основи для захисту території країн-членів від
будь-якої загрози їх безпеці або стабільності. До цієї структури входить
система головних військових командувань та командувань у складі ОВС НАТО, зона
дій яких охоплює весь Північноатлантичний регіон. Вона
складає основу організації спільних установ збройних сил та співробітництва в
таких галузях як системи зв’язку та інформації, протиповітряної оборони, матеріально-технічного забезпечення
збройних сил та стандартизація або оперативна сумісність методик та технічних заходів. Роль об’єднаних збройних сил
Північноатлантичного Союзу зводиться до гарантії безпеки та територіальної
єдності країни-члена, внесенню свого вкладу у збереження стабільності та рівноваги сил у европі, а також у попередженню криз і в
решті забезпеченню захисту стратегічно важливого регіону, який охоплює договір
НАТО. 8)Міжнародний військовий штаб забезпечує роботу Військового комітету НАТО. Крім того існує ряд інших
військових управлінь, які здійснюють нагляд за конкретними аспектами діяльності Військового комітету. 9)Військово-політичний координаційний комітет програми
«Партнерство заради миру» - є головним робочим органом програми «Партнерство
заради миру» та проводить свої засідання у різному
складі, включаючи засідання за участю окремих партнерів та всіх країн-учасниць. Тепер перейдемо до організаційної структури НАТО. Штаб-квартира НАТО
знаходиться в Брюсселі, і є політичним штабом НАТО. В ній розміщуються постійні
представництва та національні делегації, Генеральний секретар, співробітники
Міжнародного секретаріату, національні воєнні представники, Голова Військового комітету та Міжнародний військовий
штаб, а також низка створених Альянсом установ. Отже, структура НАТО є досить розгалуженою, що саме і забезпечує таку
ефективну і стабільну роботу цієї організації. Північноатлантичний
Союз втілює в себе трансатлантичне
партнерство між европейськими членами НАТО і Сполученими Штатами Америки
і Канадою, спрямоване на укріплення миру і стабільності у всій Европі. Цілі
партнерства між европейськими і північноамериканськими членами союзу є, перш за
все, політичними, з опорою на спільне планування оборони, військове
співробітництво і на співробітництво і консультації в економічній, науковій,
екологічній та інших відповідних сферах. Рішення в НАТО приймаються на основі
консенсусу, після переговорів і консультацій між країнами-членами. НАТО, як
багатонаціональна міжурядова асоціація вільних і незалежних держав, не має
функцію наднаціональних повноважень або формування політики поза залежністю від
її членів. Тому рішення прийняті НАТО - це рішення,
які приймаються всіма її країнами-членами. КІМВ |
ч
|
 |
|