Едвард Лукас

Прокидання упиря

То хто слушно оцінював Росію? Політично коректні Брюссель, Лондон, Вашингтон і Берлін? Ні. Праві були панікери – поляки, естонці, латиші, литовці і чехи

Упродовж чверть століття в Брюсселі, Лондоні, Берліні та Вашингтоні панувала точка зору, буцім Росія не становить і ніколи не буде становити загрози. Кожного, хто міркував інакше, та ще й не міг розважливо промовчати, чекало байдуже або зверхнє ставлення. На державній службі, а передусім у дипломатії, безпеці, розвідці та війську, жорсткий підхід до Росії гарантував хуткий кінець кар’єри.

НА ЩО ЗДАТНА РОСІЯ

Однак ситуація змінюється. Західні достойники неохоче мусили погодитися з тим фактом, що увесь час праві були ті, хто знали росіян найкраще – панікери естонці, латиші, литовці, поляки і чехи. Росія схильна до трьох речей, на які Захід не має адекватної відповіді. Вона ладна застосувати силу. Вона ладна зазнати гігантських економічних втрат, якщо визнає, що цього потребують її національні інтереси. А ще вона ладна брехати про все на світі – безсоромно і зі щирим запалом.

З Росією – навіть такою пригніченою, як у 90-х роках – годі жартувати, вистачить розпитати чеченців. Але сьогодні вона – справді жахливий суперник. У «Новій холодній війні» в 2007 році я остерігав, що російський режим може обрати у внутрішній і зовнішній політиці зловісний курс. Тоді ці застереження знехтували, назвали панікерством. Тим часом виявилося, що мого песимізму навіть замало. Я слушно попереджав про методи, за допомогою яких Кремль купує союзників і впливи на Заході. Але я недооцінив економічної витривалості Росії та не передбачив, що вона модернізує армію.

Репресії та агресія творять зачароване коло. Своєю авантюрною зовнішньою політикою Путін відволікає увагу громадськості від того, що його адміністрація не забезпечує ні сучасних послуг у галузі державного управління, ні порядної інфраструктури, ні сталого зростання. Він керується дошкульним відчуттям несправедливості, якою вважає крах Радянського Союзу та пізнішу реакцію Заходу. Путін відчуває слабкість ЕС і НАТО, і вважає, що за зловживання цією слабкістю не доведеться платити високу ціну.

ВІДПОВІДЬ: СИМВОЛИ І БОРЮКАННЯ

Порушення територіальної цілісності України виявилося несподівано легким. Захід погодився з анексією Криму, попри те, що Росія порушила багато норм міжнародного права та універсальні стандарти прав людини. На зневаження релігійних свобод, прав кримських татар й інших священних принципів, які від 1991 року є фундаментом европейського ладу та безпеки, Захід рішуче зреагував у символічному сенсі, але недостатньо в практичних питаннях.

У відповідь НАТО намагається реанімувати те, що є його головною місією, – захист власної території. Проте, Союзові бракує потужності та політичної волі. Це додає головного болю достойникам із НАТО і є кошмаром для нових прифронтових держав-членів, які змагаються не лише з російською загрозою, а й з власними слабостями.

Тільки Естонія, країна із військовим потенціалом, наче в мухи, виділяє на оборону, згідно з вимогами НАТО, 2% ВВП. Польща близька до виконання цієї вимоги. Та вже Литва й Латвія витрачають на оборону ледве 1%. Ба більше, їх слабкою стороною залишається глибока економічно-політична залежність. Литовські та латиські медіа перебувають під сильним тиском Росії. 280 тис. мешканців Латвії, які переселилися туди за радянських часів, не мають латиського громадянства – осиротілі після краху СССР, вони відчувають байдужість чи навіть ворожість до нової вітчизни. Це дає Кремлю широкий простір для інформаційної війни та провокацій. Подібним чином поводиться ображена та відчужена польська меншина в Литві, яка уклала спілку з нечисленною промосковською громадою литовських росіян.

Загрозою для Польщі та Литви є також Калінінград – дуже мілітаризований російський анклав, колишня частина німецької Східної Пруссії. Військові стратеги журяться, що одночасний удар з Калінінграду та Білорусі легко переріже вузький стокілометровий польсько-литовський кордон, відтинаючи країни Балтії від їхніх союзників із НАТО. Це може також дорого обійтися Польщі, адже планом передбачено, що в кризовій ситуації вона підтримає балтійські країни, чекаючи на підтримку інших країн Союзу. Наразі Польщі хочеться вірити, що допомога надійде.

СПРАВЖНЄ ПОЛЕ БОЮ

Чим далі на південь, тим гірше. Лідери Чехії, Словаччини та Угорщини не бачать загрози, про яку торочать їхні польські та балтійські партнери. Вони не хочуть збільшувати видатків на оборону, які не перевищують у цих країнах 1% ВВП. На відміну від Польщі та країн Балтії, вони не хочуть також розділити тягаря економічних санкцій. Для них Росія – це передусім шанс на бізнес. Підозрілі, клопіткі бізнесово-політичні союзи за участі Росії глибоко вросли в чеську реальність. А Угорщина купує в росіян нову атомну електростанцію.

Угорщина разом із Австрією та Болгарією підтримує будівництво фінансованого Росію газогону «Південний потік». Це зменшить їхню залежність від непевного транзиту через Україну, але жодною мірою не посприяє диверсифікації та незалежності всієї Европи від постачання російської енергії. Европейська Комісія жорстоко вказала Болгарії, що газогін, власником якого є «Газпром», порушує принципи ЕС. Болгарія так само жорстоко заявила, що дотримується іншої думки.

Україна не є справжнім полем бою за европейську безпеку. Йдеться радше про те, чи ЕС зможе нав’язати правила, яких не любить Газпром, і про вірогідність НАТО, як захисника своїх найслабших членів. Наразі Путін переконаний, що порадить з обома проблемами методом політичного тиску, блефу, кульбітів і бряжчання зброєю. Якщо він правий, то першими за це заплатять нові прифронтові країни Европи, в яких, схоже, доволі обмежений вибір.

ТРЕТІЙ ШЛЯХ ОБОРОНИ

Дехто, прагнучи протистояти російській загрозі, міркує про нові регіональні рішення та відносини безпеки. Зростає значення Північного Оборонного Союзу NORDEFCO, до якого належать Швеція та Фінляндія, які не є членами НАТО. За ініціативами цього союзу уважно стежать країни Балтії та Польща, крім того, він має американську та британську підтримку. А Росія до нього приглядається з осудом. У нещодавньому коментарі кремлівське інформаційне агентство «РІА Новости» ствердило, що відносини НАТО зі Швецією та Фінляндією є елементом запланованої на Заході «військової блокади усього західного кордону Росії».

Нові регіональні рішення викликають опір і в НАТО. Довіру до нього підважує сама лиш згадка про гіпотетичні обставини, коли Союз міг би не змогти надати передбачені в статті 5 Північноатлантичного договору взаємні гарантії безпеки. Туреччина рішуче заперечує будь-яку участь НАТО в операціях поза Союзом, побоюючись прецеденту, який дав би змогу співпрацювати з Ізраїлем. Торік вона завадила планам використання шведської та фінської військової авіації для патрулювання повітряного простору беззахисного члена НАТО – Ісландії.

Поки що кожне нове вирішення буде презентоване як необов’язкове доповнення НАТО. Проте Польща та її знервовані сусіди розуміють, що таке доповнення може стати обов’язковим. А в найгіршому випадку навіть замінити інші.

ч
и
с
л
о

77

2014