|
Юрій ОхріменкоПовітряне ристалище
«Краще добре ім’я, ніж елей.
День смерті кращий від дня народження» – так казав
Екклезіяст. Не знаю, як у глобальному масштабі, але стосовно тих двох
сміливців, про яких далі піде мова, ці слова
справедливі вповні. 26 серпня 1915 відбувся перший у світі
повітряний таран, і перший повітряний бій загалом. На початку І Світової війни всі воюючі сторони мали у своєму складі
повітряні сили. Головним завданням авіації була розвідка, і вельми обмежений
бомбовий вплив на противника. Тобто, тоді, як і тепер, основою функцією авіації
була допомога своїм наземним військам. Завадити діям ворожої авіації ніхто з
льотчиків тоді ще не міг. Щоправда, до комплекту літаків на початку І Світової війни входили пістолети «Маузер», але обмін
пістолетними пострілами належного ефекту не давав. Найкращі авіатори думали, як вирішити цю проблему.
Вигадували різні гаки, чи гирі на тросах, зо допомогою
котрих сподівалися зруйнувати крила противника. Сьогодні такі пристрої можуть
здатися наївними, але згадаймо, що й сама авіація у 1914 році заледве вийшла із колиски, і робила
свої перші кроки. Пізніше, коли на літаки почали
ставити кулемети, з’явився термін «ас», тобто туз. Терміном завдячуємо
французам. Президент Франції Паункаре заборонив згадувати у пресі імена пілотів, які збили менше п’яти літаків противника. Відтак,
асом вважався авіатор, за яким числилося 5, або більше збитих літаків. Але це
сталося пізніше. У час, про який йдеться, терміну «ас» не існувало. Але не
бракувало піонерів повітроплавання, котрих можна
назвати асами. Один із них – Петро Нестеров. Впродовж двох років після закінчення Гатчинської школи повітроплавання він встиг
довести, що літальні апарати, довірені йому, можуть давати навіть більші
результати, ніж це передбачалося їх творцями. Знаменита «петля Нестерова», або,
як її називають, «мертва петля», практика крутого віражу – це елементи вищого пілотажу, що їх спочатку було здійснено у небі, а відтак –
обґрунтовано теоретично. Інший герой нашої короткої повісті
– барон Розенталь. Спочатку він служив у кавалерії, але потім за власні кошти купив літак, для якого
обладнав ангар у своєму маєтку біля Жовкви. Досить швидко Розенталь зробився
відомим австрійський летуном. У результаті стрімкого наступу
російський військ маєток Розенталя, як і сама Жовква опинилися за лінією
фронту. Але Розенталь і надалі робив розвідувальні польоти над
російськими позиціями. Це й дало привід тодішньому
генерал-квартирмейстру 3 Армії М.Д. Бонч-Бруєвичу звинуватити штабс-капітана
Несторова у боягузтві. Знаменним є діалог між Бонч-Бруєвичем і Несторовим, який
передає учасник і свідок тих подій Віктор Соколов: « – От літає, а ви лише вухами
хляпаєте і на нього дивитеся. - А що ми можемо
зробити? - Напасти на
нього! Дати бій! Ми на війні, а не на маневрах! - Але у нас немає
зброї, що зробиш самим лише пістолетом Маузера? - Це все відмовки!
Потрібно придумати спосіб атаки. А ви просто боїтесь! Не хочете ризикнути! Нестеров спалахнув: - Добре! Ми вживемо заходів і
зупинимо політ австрійця. - Яких ви вживете
заходів? - насмішливо запитався Бонч-Бруєвич. – Це лише слова і окозамилювання. Так я вам і повірив! - Я даю вам чесне слово російського офіцера..., що цей австрієць
перестане літати! – вигукнув глибоко ображений Нестеров.» Чесне слово офіцера тоді ще важило
немало. От і піднявся штабс-капітан Петро Нестров у свій останній політ.
За неймовірним збігом обставин, сам не знаючи цього, останню свою ніч він провів
у маєтку, і навіть у ліжку барона Розенталя. Як вважають соратники
Нестерова, він планував вдарити колесами свого літака по верхньому крилу австрійця.
Але трохи схибив. Шасі «Морана», пілотованого Нестеровим,
потрапило між верхнім і нижнім крилом «Альбатроса», що його пілотував Розенталь. Розбилася обидва літаки. Разом з Розенталем загинув
унтер-офіцер, льотчик-спостерігач
Франтішек Малина, за національністю
– чех. За іншими даними саме Франтішек Малина пілотував цей
літак, а барон Розенталь був
при ньому льотчиком-спостерігачем. Пошукова команда знайшла тіло Нестерова пограбованим. Донські козаки вкрали портмоне з платнею, яку напередодні отримав Нестеров для всього авіазагону, і навіть його черевики. На тілі лейтенанта Розенталя знайшли
значну суму у золоті (на випадок потрапляння у полон) і фотокартку, де він був сфотографований
разом із молодою дружиною і двома
красунями – доньками. Ось так і поєднала земля Галичини обох лицарів
неба. А скільки лицарських поєдинків бачила вона, вічно вишита окопами? Хто знає? Ну, а що ж генерал Бонч-Бруєвич, котрий своїми докорами перетворив Нестерова на своєрідного камікадзе? Не журіться. Він щасливо
пережив І Світову війну, пішов на службу сатанинській більшовицький владі. Не спинили його ні офіцерська
честь, ні людська гідність. Більше того, у своїх мемуарах під
промовистою назвою «Вся
власть Советам!», які побачили
світ у 1957 році, він по мірі сил намагався кинути тінь на справжнього національного героя Петра Нестерова. Свого часу Ніцше казав, що війна – то гігієна світу. Ніколи я не вірив цьому психопату. Не вірте
і ви. Бо все навпаки. На війні у першу чергу гинуть найкращі. А пізніше тилові
воші ламають фронт, роблять революції, і встановлюють свої гнидяні диктатури. |
ч
|
 |
|