|
Сергій ДацюкАгонія Росії
Я не росіянин. І може саме тому я бачу те, чого росіяни
не бачать – агонію нинішньої Росії. Я бачу агонію великої країни, на досягненнях якої я
виріс, генії якої були моїми вчителями, книги якої залишаються моїм духовним
багатством, і сентимент до якої в мені не вмирає навіть після того, як моїх
братів-українців росіяни вбивали в цій дурній, істеричній і наскрізь брехливій
війні. БЕЗ НАДІЇ НА ВІДГУК Коли я писав про Росію, я сподівався на відгук.
Спеціально писав російською і просував в Росії. Я чекав. Я багато місяців
чекав. Я сподівався на сутнісну і складну розмову з російськими інтелігентами,
інтелектуалами і мислителями. За цей рік я написав такі роботи про нинішню
Росію: «Росія у брехні», «П’ять помилок Росії стосовно України», «Війна
ідентичностей в Україні і Росії», «Ядерний шантаж Росії», «Травми Росії в XXI
столітті», «Зомбування в Росії і як з цим жити далі», «За що воює Росія?»,
«Війна Росії проти України», «Весна людства проти російської весни», «Проблеми
ідентичності Росії». Я виконав чималу інтелектуальну роботу для Росії.
Всупереч деяким звинуваченням, цю роботу мені ніхто не замовляв і ніхто не
оплачував. Я провів її на власний страх і ризик, переживаючи погрози фізичною
розправою, дрібний шантаж і всюдисущий тролінг. Я
ставив питання, формулював проблеми – загалом, я пред’являв розумові виклики
російським інтелектуалам. І я думав, що заслуговую розмови, нехай непублічної,
але хоча б приватної. Однак розмови не вийшло. Ніякої. Відповіддю мені було
лише дзвінке мовчання. Не знаю, чи сліпі нинішні російські інтелектуали, чи
глухі. Але те, що російські інтелектуали сьогодні німі, це точно. Серед російських інтелігентів чимало сміливих людей –
таких як Макаревич, Нєвзоров
або Собчак. Але в цій ситуації важлива позиція
інтелектуалів-мислителів. І от саме мислення в Росії і перестало бути чуйним. Саме те, що російські інтелектуали дезорієнтовані,
перебувають в депресії і нездатні на активну смислову комунікацію, підштовхнуло
мене запідозрити про агонію країни. СТРАХ СМЕРТІ РОСІЇ Страшна для Росії не війна, – це взагалі її майже
нормальний стан. Страшна для Росії не брехня, – цього було в її історії багато.
Страшні для Росії не сліпі пророки і не деспотична влада – провідники до
безвладдя і смути. Страшні для Росії бездумність, бездушність, яка з’їдає її
зсередини, істерія реваншизму і ненависть до всього світу. Живі душі можуть пережити і безвладдя, і смутний час, і
диктатуру, і брехню, і війну. Омертвілі душі ведуть Росію до смерті. Відмова
від мислення робить смерть Росії невідворотною. Моя підозра така – Росія зібралася здійснити колективне
самогубство. Росія зібралася зробити суїцид вагомо, феєрично, в граничній
низькості й підлості, в такому нестерпному злочині перед людством, що багато
майбутніх поколінь будуть згадувати цю країну зі здриганням і відразою. Мені здається, що мислячі російські люди змирилися із
загибеллю Росії як з неминучістю. Вони думають приблизно так: Росія в такому
вигляді не потрібна нікому, навіть самій собі, і небезпечна для світу. Нехай
Росія загине, але цю загибель пам’ятатимуть довго. Таке собі Геростратове
збочення. Однак навіть такий підхід потребує продумування. Похорон
Росії це дуже складне дійство – не менш складне, ніж збереження життя країни.
Якщо Росію не захоронити культурно, вона може забрати з собою в могилу цілий
світ. Росія не може тихо і мирно померти. Росія завжди жила в
надриві, і померти вона мусить так само. Ніколи поранений не буває таким страшним, як в
передсмертній агонії. Саме в останні миті поранені здатні на надзусилля, для тієї єдиної дії, яка здається осмисленою
перед смертю. Новоросія і стала такою передсмертною конвульсією Росії. НОВОРОСІЯ ЯК ІСТОРИЧНИЙ ГЛУХИЙ КУТ Новоросія спочатку не була позитивним планом будування країни,
розрахованим на тривалу перспективу. Новоросія першопочатково була бажанням потішити збочену великоруську
імперську гордість. Чи хочуть росіяни війни? –співалося
в пісні мого дитинства. Я й подумати не міг, що росіяни захочуть війни. І
захочуть війни саме тому, що вони перемогли в тій війні, про яку була ця пісня.
Коли гордість великоросів заганяється в тунель тріумфу останньої війни, для
вразливої на тлі инших цивілізаційних поразок
гордості нова війна стає неминучою. Крим Україна Росії дозволила окупувати під час своєї
слабкості і беззахисності після подій революції. Забажавши ще й Новоросії, Росія виявила, що сил їй вже не вистачає. Так відбувся пасіонарний надлом. У поетичному екстазі з мертвущою витонченістю лжепророк Дуґін написав про це так: «Ми глибоко хворі, і кожна спроба
зібратися з силами, прийти в себе викликає жахливу реакцію. На Крим нас
вистачило. І це було прекрасно. На Новоросію не
вистачає. І це страшно. Бо це знецінює все попереднє. Неначе підбита птиця
намагається злетіти, відривається від землі, відчайдушно махає крилами і...
знову зривається вниз. У пекло зради, немочі, змови. Сили закінчуються, а
попереду холод, голод, невизначеність, а також смерть, смерть
і смерть... Як з цим впоратися, і де шукати порятунку відданій Новоросії, коли сподіватися більше нема на кого – а з
рідної Росії мерехтить лише осклена фізіономія циніка Суркова і мовчання
Путіна, що стало гробовим». Новоросія це помилка Росії. Новоросія це
ганьба Росії. Новоросія це агонія Росії. Яка ідея Новоросії? Чи є у неї
взагалі ідея? Або ідеєю є сама безглузда війна, а Новоросія
лише театр цієї війни? Росіян перестали розуміти в усьому світі. Росіяни самі
себе вже не здатні розуміти. РОСІЯНИ, ЯК ВАС ЗРОЗУМІТИ? Ви, росіяни, багато сил поклали на створення СССР,
втратили його через власну дурну впертість, відсталість мислення і нездатність
визнавати помилки. Ви, росіяни, втратили довіру більшості совєтських
республік саме через відмову від мислення, через нездатність запропонувати
новий світопроект, здійснити інновації світового
рівня. Ви, росіяни, багато і самовіддано критикуєте США. Їх є за
що не любити. І за те, що як ви, сунуть свій ніс у кожну дірку, нав’язуючи свою
демократію. І за те, що як ви, виявилися настільки ж безсилими в нинішній
світовій кризі. І за їх консюмеризм, який ви чомусь
не бажаєте помічати у самих себе. Однак, давайте подивимося на останні два-три десятиліття.
Комп’ютер, Інтернет, 3d-принтер, електромобіль, соціальні мережі – все це
інновації граничного рівня, що істотно змінюють наш світ, які запропонували
саме США. Ви намагалися щось запропонувати в нанотехнологіях. Але
нічого, крім величезної мильної бульбашки і розкрадання грошей, ви так
запропонувати і не змогли. Все, що ви змогли хоч трохи просунути у своїй країні, це
деякі види озброєння. Вже не знаю, сміятися над цим чи плакати. Ви, росіяни, за кілька сотень років так і не змогли
освоїти ні Сибір, ні Далекий Схід. Ваша бездіяльність в Сибіру і на Далекому
Сході настільки очевидна для вас самих, що ви навіть вже не впевнені, що
зможете утримати ці території від їх повільного захоплення Китаєм. Навіщо ж вам Новоросія? Щоб
висмоктати з неї всі ресурси, забезпечивши Росії більш комфортне вмирання? Подивіться, що ви зробили на Донбасі. Ви знищили масу
людей, огульно звинувачуючи в цьому українців. Ви зруйнували значну частину
інфраструктури Донбасу. Ви залили шахти водою. Ви вивезли обладнання ряду
стратегічних підприємств. Ви ведете себе як мародери. Ви ведете себе так тому,
бо не впевнені, що зможете окупувати ці території і утримати їх. Ви, росіяни, не просто мародери, ви засирачі.
Ви засрали територію Росії, не вміючи ні елементарно
прибирати її від сміття, ні відновлювати зруйновані будинки, ні облагороджувати
територію. Викачуючи ресурси з території, ви нічого в цю територію не
вкладаєте. Ми, українці, звичайно ж, не такі чистоплюї, як німці чи
поляки. Але у нас територія хоча б не така засрана,
як у вас. Навіщо вам, росіянам, нова територія, якщо з наявною ви
не справляєтеся? Щоб викачувати ресурси, дозволяючи кільком десяткам сімей в
Росії багатіти, а иншим на крихти від цього багатства
тихо спиватися? Подивіться на всі території, куди ви приходили після
розпаду СССР, – Придністров’я, Південна Осетія, Абхазія, Донбас. Скрізь ви
руйнували мирне життя, створювали конфлікти, вбивали мирних жителів і
спустошували території. Крим поки є винятком лише тому, що Україна не мала сил
чинити опір. Але Крим лише тимчасово буде винятком. Це не територіальна експансія. Це територіальне
паразитування. У цій паразитарній логіці територію можна лише прожирати і засирати. Єдність російської мови в такій логіці є лише причиною
для приходу на русифіковані території, щоб на них потім паразитувати. Чи існує взагалі в Росії мислення, яке в позитивній
логіці б пояснювало її територіальні домагання в контексті світових змін, що
включають зниження ролі держави, руйнування геополітики? СПРОБА ОСМИСЛИТИ ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ У РОСІЇ Давайте розглянемо так звану валдайську доктрину Путіна,
сформульовану ним 24-го жовтня 2014 року в Сочі. Головна теза:«Світ буде і далі занурюватися в хаос, якщо
основні гравці політичної арени не зрозуміють необхідність нового світоустрою».
Напевно, потрібно було очікувати пропозиції нового світоустрою – нової
структури міжнародної безпеки, нової ролі ООН, нового світового уряду, нового
світового банку, нового світового суду і т.д. Однак у промові Путіна немає ЖОДНОЇ ВАРТІСНОЇ ІННОВАЦІЇ.
Тільки критика. Тільки нігілістичне заперечення. Тільки обурення. Ця промова не була позитивно сприйнята деякими
російськими інтелігентами. Проте їх голос потонув у голосі загального «одобрямсу». Новий антиамериканізм не є
чимось новим. Відмова Росії від дотримання будь-яких світових правил співжиття
працює лише на руйнування світової системи, а не на творення нової. Путін хоче
сказати таке – Росія робить з України те, що США робили з иншими
країнами. Ця негативна і реваншистська в своїй основі логіка
будується таким чином: Росія створює хаос в світі тому, що цей хаос створюють
США. Так думати не просто небезпечно, так думати просто нерозумно. Крім хаосу в
діях США, є й творчі дії. А які творчі дії Росії? Що ж все-таки пропонує Путін? Він працює на розкол Заходу, пропонуючи Европі (а не США), створення єдиної ПРО, єдиного простору
безпеки від Лісабону до Владивостоку, обмін активами, боротьбу з спільними
загрозами. Путін уже пропонував щось подібне раніше, коли була
довіра між Росією і Европою. У нинішній ситуації це
виглядає не просто як єзуїтство. Єзуїтство це високо рефлексивна і багатоходова
маніпуляція. Це виглядає як брехня і дурість. Таким чином, у важкій для Росії ситуації її національний
лідер демонструє нігілізм, реваншизм і дурість. Настільки явно демонстрована
національним лідером відмова від мислення перетворює його в настільки
драматичній світовій ситуації на чудовисько, світового лиходія і лицемірного
брехуна. Путін завів Росію у цивілізаційний глухий кут,
звернувшись до ницих її бажань – демонстративної імперської величі, територіального
паразитування та світової безкарності. Не менш сильний удар в саме серце Росії завдала
православна церква. 11 листопада 2014 за підсумками засідання XVIII
Всесвітнього російського народного собору, присвяченого темі «Єдність історії,
єдність народу, єдність Росії» була прийнята «Декларація російської
ідентичності»: «Росіянин – це людина, яка вважає себе росіянином; не має инших етнічних уподобань; говорить і думає російською
мовою; визнає православне християнство основою національної духовної культури;
відчуває солідарність з долею російського народу». В основу російської ідентичності кладеться виборча
історична пам’ять: «Кожен росіянин відчуває глибинний емоційний зв’язок з
головними подіями своєї історії: Хрещенням Русі, Куликівською
битвою й подолання Смути, перемогами над Наполеоном і Гітлером. Особливо
відзначимо, що гордість за Перемогу 1945 є одним з найважливіших інтегруючих
чинників сучасної російської нації». Чи повинна Росія пам’ятати лише перемоги? Чи не веде така
виборча пам’ять до величезних і катастрофічних помилок? А як же слова
російського пророка: «Инші по живому сліду; Пройдуть
твій шлях за п’яддю п’ядь; Але поразки й перемоги; Ти сам не маєш відрізнять»?
Вдумайтеся в ці слова Пастернака. Перефразовуючи
його, можна сказати росіянам – бути великими не гарно, бо це не піднімає вгору. Куди веде росіян така виборча пам’ять? Відрізняти
перемоги від поразок, виділяти перемоги і відкидати поразки – це означає
«створювати собі кумирів», сіяти фанатизм шанування імперії і самодержців,
забувати поразки, тим самим ігнорувати історичні помилки, і позбавляться
історичного досвіду, який виникає лише з рефлексії помилок, а не з шанування
перемог. Позбавлення народу історичного досвіду в цьому шануванні
перемог – це найстрашніша наруга над його самосвідомістю, яка тільки буває.
Фактично це підготовка народу до колективного самогубства. І те, що в цьому
бере участь російська православна церква, це не просто блюзнірство, а
сатанинська дія. Одним з визначень в «Декларації російської ідентичності»
власне російськості є «солідарність з долею
російського народу». У заочній дискусії Бжезинського-Зевелева,
про яку я писав статтю, це називалося сек’юритизацією
ідентичності. Захист росіян в инших країнах
це політичне дійство. Однак у такому контексті сек’юритизація
через спільність долі виявляється більш глибинною. Вимога солідарності з долею
це екзистенційнедійство. Тобто солідарність з долею в
ідентичності росіянина означає не тільки жити разом, але й померти разом. Иншими словами, росіяни не тільки намагаються захистити
росіян на Донбасі, але і пропонують їм разом з Росією померти. Тому виникає принципове філософське питання – що сильніше
життя чи ідентичність? Зрозуміло, що якщо сенс ідентичності позитивний, то
ідентичність сильніша за життя. А якщо сенс ідентичності сумнівний або суїцидальний? Якщо країна робить колективне самогубство, чи повинен я
бути відданий такій країні, або мій обов’язок перед Богом противитися їй заради
вищих цінностей – життя і добра. Ось вам, росіяни, питання – чи повинен росіянин бути
солідарний зі своїм народом, що побажав здійснити колективне самогубство? Як кажуть російські
методологи, добре поставлене питання може стояти довго. |
ч
|
 |
|