Павєл Крупкін

Ідентифікуючі моделі етнополітології:
Нація та етнос

ВСТУП

Можливість подання етнічності людей у ​​вигляді певного роду колективної ідентичності дає цікаву перспективу в плані розвитку понятійного апарату для етнополітології. У цій роботі пропонується система категорій, яка розроблена у рамках такого ідентифікуючого підходу, який дозволяє розглядати процеси і проблеми націегенезу та етнічних мобілізацій з єдиних позицій, а також істотно збагачує їх розуміння. При розробці цього підходу особливу увагу приділялося логічній строгості і витриманості категорій, що пропонуються, а також їх повноті в плані опису зазначеного кола питань.

Перш ніж приступити до суворого визначення основних понять, окреслимо загальну дискурсивну рамку тих процесів і явищ, які хотілося б «препарувати» перш за все. Насамперед зазначимо, що є численні факти існування як поліетнічних націй, так і включення представників одного і того ж етносу в різні нації, і з цього зразу ж випливає висновок про те, що нація та етнос відносяться до різних колективних ідентичностей.

Далі, багато етнічних мобілізацій (які кладають одну з найцікавіших груп етнополітичних процесів) мають своєю метою створення своєї окремої держави та/або нації, що ставить питання про динаміку різних колективних ідентичностей людини, їх взаємодії одна з одною, і того, як це відображається на перейнятих даною колективною ідентичністю групі людей. В принципі зрозуміло, що людина цілком може «уживатися» в рамках багатьох колективних ідентичностей, серед яких особливо слід виділити культурні колективні ідентичності «базового рівня», які пов’язані з сім’єю, сімейним кланом, етносом; культурні колективні ідентичності, які пов’язані з різного роду дозвільний асоціаціями (хобі, «фани»,«мани», друзі, причому коло друзів людини теж може бути віднесене і до «базового рівня»); соціальні колективні ідентичності, які пов’язані з професійними і релігійними асоціаціями, і, нарешті, політичні колективні ідентичності, що пов’язані з політичним кланом, політичною партією, нацією, а також з локальною громадою / місцевим самоврядуванням. Тут слід зауважити, що термін «політика» буде використовуватися в цьому тексті лише в значенні «висока політика», яке обмежується питаннями і контекстами місцевого, регіонального та державного самоврядування. Повсякденна ж політика, в якій бере участь кожна людина, дозволяючи, наприклад, конфлікти в сім’ї, тут розглядатися не буде.

Якщо задатися питанням: «А чи кожна колективна ідентичність іманентно пов’язана з політикою?», то можна побачити, що з перерахованих вище прикладів тільки політика не може відірватися від саме політичної колективної ідентичності того чи иншого виду (політичний клан, партія, нація, громада в частині місцевого самоврядування), в той час як всі инші колективні ідентичності цілком можуть існувати і в цілком позбавлених політичності варіантах. Відразу ж підключається вся проблематика громадянського суспільства в його «певним чином мерехтливій» моделі [1] - будь-яка неполітична колективна ідентичність за деяких умов може бути «піднята» до політичної, так само як і навпаки: «заполітизована» неполітична ідентичність може бути знову «опуститися до приватності» шляхом виведення її сутнісного вмісту за межі високої політики.

Якщо поглянути на «вершину» політичних колективних ідентичностей - на націю, то можна побачити, що тільки на рівні нації появляється орієнтація відповідної спільноти мати суверенну державність, яка водночас поєднується з мітом про рівноправність. Причому, якщо кинути оком на перші історичні нації, то виявиться, що дані нації створювалися аж ніяк не на етнічному субстраті - згадаємо англійських «залізнобоких», третій стан Франції, колоністів Північної та Латинської Америки. Тобто політичний «розгін» [2] до нації може бути здійснений і в рамках якоїсь загально-соціальної колективної ідентичності, що при вивченні загальних моментів генези націй змушує звернути увагу на ті колективні ідентичності, які можна назвати квазіетнічними. Дані колективні ідентичності цікаві також і тим, що за деяких умова вони можуть породити й нові етноси.

В принципі нація виявляється якимось «розширенням» на всю країну певних якостей самоврядної громади, що складається з сусідів. А етнічність ми отримуємо, коли «накинем» на невизначене коло осіб якісь якості сімейного клану. І саме потенційна можливість привнесення в якесь співтовариство рис сім’ї робить його квазіетнічним.

КОЛЕКТИВНІ ІДЕНТИЧНОСТІ І ЇХ ВЛАСТИВОСТІ

Колективною ідентичністю людини будемо називати комплекс ментальних структур, що визначають емоційно насичене ставлення людини до якоїсь довго існуючої стабільної групи, яка регулює склад своїх учасників. [3] Оскільки людина в кожен момент часу може належати до декількох таких груп, то одночасна наявність у неї декількох колективних ідентичностей є насправді правилом. Це породжує проблему грамотного співвіднесення релевантних ментальних структур його особистості до різних колективних ідентичностей, тобто проблему чіткого визначення цих колективних ідентичностей. При цьому актуальним стає вивчення меж / прикордонних зон різних колективних ідентичностей, ментальні структури яких задають ідентифікуючу динаміку взаємотрансформації даних колективних іден-тичностей.

Колективні ідентичності можуть бути безпосередніми, коли у відповідній групі всі учасники знають всіх, і уявними, коли для учасника цієї групи багато членів спільноти невідомі. В останньому випадку особливої важливості набувають символи спільноти, по які люди пізнають «своїх». Втім символіка групи та инші її сакральні моменти важливі і для безпосередніх колективних ідентичностей.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ІДЕНТИФІКУЮЧОЇ МОДЕЛІ ЕТНОПОЛІТИКИ

Важливою частиною етнічності, як це вже зазначалося раніше, є її «зорієнтованість» на біологічне виживання членів спільноти. Це - уявна колективна ідентичность, тому в ній має сенс згрупувати найбільш загальні ментальні структури тих сімей і сімейних кланів, які з якихось причин вважають один одного «своїми», те, що забезпечує культуру виживання в уділеному долею якійсь конкретній спільноті природному ландшафті. При цьому виявляється, що існує певний мінімум характеристик колективної ідентичності, що дозволяє однозначно віднести її до класу етнічних. Однак всі етнічні колективні ідентичності мають і инші подібні властивості, але кожне з цих вторинних властивостей може бути знайдено і у инших - не етнічних - колективних ідентичностей.

Етнічність - це уявна колективна ідентичність, яка зорієнтована на виживання відповідної спільноти в даному йому природному ландшафті. Етнічність (1) охоплює людей всіх вікових груп, включаючи дітей, і ніяк не пов’язана з статусом своїх носіїв у соціумі; (2) вона відтворює себе через біологічне виживання і біологічне розмноження своїх носіїв (включаючи регламентацію сексуальних відносин); а також через соціалізацію дітей.

Зазначених характеристик цілком достатньо, щоб віднести колективні ідентичності до етнічних. Але всі етнічні колективні ідентичності мають і инші подібні риси:

Етнічність також (3) має ім’я (етнонім), і визначає (4) комплекс поведінкових стереотипів, соціальних табу, кодів, норм спілкування, (5) міт про спільне походження; а також (майже завжди, але є винятки) (6) спільну мову.

Цікаво відзначити, що всі инші відомі визначення етнічності, які подаються різними авторами [4] зазвичай не дозволяють відсікти від етносів деякі инші групи людей явно неетнічної природи. Прикладом такої групи може бути спільнота економістів, у яких є і самоназва, і загальна культура, і міт про походження, і загальні поведінкові патерни - все те, чим зазвичай обмежуються у визначенні етносів. Єдине, чим реальні етноси відрізняються від подібних квазіетнічних співтовариств, це те, що вони включають в свою культуру дуже істотні питання свого біологічного виживання і відтворення (включаючи регламентацію сексуальних відносин) і соціалізацію дітей. Тобто, як тільки вагомою частиною культури якоїсь спільноти стануть питання регламентації шлюбів і питання соціалізації дітей, та самі діти починають розглядатися в якості повноправних членів спільноти, то відразу можна стверджувати, що ця квазіетнічна спільнота перетворюється у спільноту етнічну, щось подібного, наприклад, зараз відбувається з певними верствами російської інтелігенції.

Будемо називати колективну ідентичність квазіетнічною, якщо дана колективна ідентичність (1) охоплює людей різного віку, має (2) свою субкультуру з розвиненою мітологією і комплексом поведінкових стерео-типів, і самоназву / самовизначення(3). Добри-ми прикладами квазіетнічних спільнот є про-фесійні асоціації та станові групи (касти), причому останнім для того, щоб стати етносом зазвичай не вистачає лише самовизначення себе в цій якості. При цьому квазіетнічні колективні ідентичності не мусять бути уявними.

Нація ж (на відміну від етносу) чітко орієнтована на те, щоб бути політичним суб’єктом, причому (і цим вона відрізняється від инших політичних спільнот) нація претендує саме на встановлення власного суверенітету у рамках певної території, тобто на незалежну державність. Істотною характеристикою нації є також проголошення і гарантування рів-ноправності своїх членів. В принципі орієнтація на державний суверенітет і на рівноправність вже дозволяють однозначно відокремити нації від инших спільнот, однак виявляється, що нації мають й инші подібні риси. Перша група цих рис пов’язана із забезпеченням ментальної цілісності спільноти, з загальною орієнтацією на єдність, що вимагає наявності у спільноти гармонійно узгодженого ціннісного сакрального комплексу - пантеону «богів» нації. У низці цінностей національного пантеону можна згадати наступне: символи спільноти та її назву, орієнтацію на свою державність, міт про якесь особливе призначення нації, загальноприйняту модель спільного блага, инші міти, що свідчать про її відрубність (про славних предків, про «золотий вік», про давні джерела національного духу, і т.д.), уявлення про національну територію, єдність цієї спільноти і рівноправність її членів.

«Боги» єдності та рівноправності вимагають розвитку у внутрішній політиці спільноти практик та інститутів ненасильницької делібераціі - узгодження інтересів членів спільноти, вироблення спільних стратегій, вирішення конфліктів - в дусі недопущення установок на гру з нульовою сумою. Політична суб’єктність нації визначається наявністю легітимізованих спільнотою органів управління, включаючи судові інституції, які діяли б відповідно до національної системи цінностей.

За великим рахунком рівень розвитку соціальних технологій суміщення політичної суб’єктності та принципу рівноправності його учасників довгий час не могли забезпечити стійкого існування просторово розпростертих громадських структур даного типу, так що до Нового часу подібні політикуми існували лише на основі локальних громад / міст-держав. Тільки з винаходом друкарства, розвитком засобів масової інформації, комунікацій та транспорту, впровадженням початкової освіти та масового військового призову вдалося вибудувати ефективні комунікаційні системи, які мали узгоджувати ціннісні установки людей на достатньо великих просторах, що і дозволило в кінцевому результаті виникнути націям і національним державам. Отже:

Нація - це спільнота, об’єднана уявною колективною ідентичністю, важливою частиною якої є орієнтація (1) на суверенну державність, і (2) на рівноправність людей, що входять до цієї спільноти.

Кожна нація має свій узгоджений нею ж сакральний комплекс, який серед иншого включає в себе такі цінності, як символи спільноти і його назву (зазвичай це назва країни - реальної або такої, що ще має постати), орієнтацію на свою державність, міт про призначення нації, загальноприйняту модель спільного блага, инші міти, що свідчать про її відрубність (про славних предків, про «золотий вік», про правічність витоків національного духу, і т.д.), уявлення про національну територію, єдність спільноти і рівноправність її членів.

Функціонально нація має свою політичну і правову системи, що діють у рамках системи національних цінностей, і забезпечують узгодження інтересів членів спільноти, ви-роблення спільних стратегій, вирішення кон-фліктів.

Якщо взяти такий елемент національної колективної ідентичності, як прагнення до державності, то виникає поділ націй на ті, що вже досягли своєї державності (нація 1), і ті, що ще цієї державності не мають (нація 2). Аналіз західної політичної думки показує, що в ній цілком присутні обидва різновиди нації. Однак, якщо дискурс, який стосується «нації 1» є досить однозначним, то все виглядає набагато складніше, коли йдеться про тлумачення, що ж таке «нація 2». Наприклад, сам статус «нації 2» визнається західною політичною думкою лише за відповідними спільнотами авторитарних держав [5], в той час як аналогічним спільнотам в демократичних країнах західні політики і політологи в даному статусі «нації 2» зазвичай відмовляють [6].

ВИСНОВОК

У рамках запропонованого підходу етнічність і національність постають як суттєво різні колективні ідентичності, що доповнюють один одного. При цьому в частині історичної генези націй видно наступні види ідентифікаційної динаміки:

1) формування нації йде без будь-якої прив’язки до етнічності (США, Франція, країни Латинської Америки, Швейцарія);

2) формування нації йде через етнічну мобілізацію (країни Східної Европи, Ізраїль);

3) нації, що постають, не впливають на охоплені ними етноси (США, Швейцарія);

4) нації, що постають, асимілюють етноси охопленого ними регіону (Франція).

Тобто етнічна колективна ідентичність далеко не завжди домінує у націогенезі.

Більш детальний аналіз французького національного проекту показує, що асиміляція давньофранцузьких етносів поряд зі школою і військовою повинністю, стресом урбанізації, тобто різкою зміною середовища проживання людей, повною непридатністю колишніх практик виживання для нових умов життя дуже посприяли цим процесам націотворення. Тобто у зміненому ландшафті (міському ін-дустріалізованому середовищі) процес націо-генезу фактично породив нову етнічність, яку прив’язав до імені нації.

На закінчення можна зауважити, що більша частина населення Росії зараз перебуває в умовах аналогічного згаданому у попередньому абзаці екзистенціальному стресі з огляду на непридатність колишніх (совєтських) практик виживання для нових умов існування людей, і це супроводжується цікавими антропологічними процесами. Зокрема, наявна криза ідентичності виражається в появі ритуалів, які добре моделюються і тлумачаться у рамках архаїчного культу предків. Справді, уявімо, що люди пов’язують свій добробут із тим, що цей добробут їм якось забезпечується предками, і вважають їх теперішній низький рівень добробуту обумовленим поганим служінням своїм предкам раніше. Тоді стають зрозумілими дії, коли люди все більш ревно справляють ритуали служіння своїм предкам, всіляко їх прославляючи, і принижують сакральні символи та предків инших спільнот [7]. Виникає цікава модель наявної в даний час в Росії «холодної громадянської війни».

1. Капустин Б.Г. Что такое «гражданское общество»? // ЦПФ (Сетевой ресурс), 18.02.2009. Режим доступа: http://www.politphilosophy.ru/m/275.

2. Крупкин П.Л. Россия и Современность: Проблемы совмещения: Опыт рационального осмысления. М.: Флинта: Наука, 2010. 568с.

3. Крупкин П.Л. Имперский дискурс в современной России. // АПН (Сетевой ресурс), 29.09.2008. Режим доступа: http://www.apn.ru/publications/article20749.htm.

4. Крупкин П.Л. Национальное государство: Вопросы теории. // Полярная Звезда (Сетевой ресурс), 19.01.2009. Режим доступа: http://www.zvezda.ru/politics/2009/01/19/nationstate.htm.

5. Крупкин П.Л. Эволюционная теория архетипов Юнга: Архетипические моменты в структуре коллективной идентичности. // ПУ: Публичное управление: теория и практика. № 3-4. Х.: Изд-во «ДокНаукДержУпр», 2010. 432с. С.303-311. Режим доступа к электронной версии: http://modernity-centre.org/2010/07/27/kroopkin-115/.

6. Kroopkin P. L. «Returning to roots» in post-Soviet Russia // «Crisis and imagination» (EASA-2010). 11th EASA Conference, Maynooth, Ireland. August  24-27th , 2010. Text: http://modernity-centre.org/2010/11/20/kroopkin-120/.

КОМЕНТАРІ

[1] Згадувана тут концептуалізація громадянського суспільства була запропонована Б.Г. Капустіним: «...громадянське суспільство виявляється не постійним структурним компонентом сучасного суспільства, а характеристикою способу його діяльного самоперетворення (зміни деяких інститутів, процедур, норм, істотних на певній стадії його розвитку), які то виникають то зникають. «Громадянське суспільство» може виникати для вирішення проблем, з якими стикається сучасне суспільство. Але може і не виникнути, навіть коли потреба в ньому велика. Або не зуміти вирішити завдання, які покликали його до життя. Одним словом, «громадянське суспільство» є можливою практикою сучасного світу, а не його «ознакою» і тим менше - гарантованим атрибутом. // ... В сучасносних умовах практика, звана «громадянським суспільством», здійснювалася в найрізноманітніших організаційних формах, що залежали від обставин «місця і часу», - від міських зборів періоду Американської революції, оспіваних Ханною Арендт, до гандістского руху сатьяграхі, «народних фронтів» Центральної і Східної Европи, що брали участь в демонтажі комунізму, і руху анти- або альтерглобалізм. Немає і не може бути єдиного організаційного шаблону, за яким будується «правильне» громадянське суспільство» (Капустін, 2009).

[2] Тут доречно згадати також про вдалий досвід деконструкції вже виниклої нації, який був здійснений у США щодо «південців» після Громадянської війни. Нація діксі-«південців», блиснувши, засяяла своєю суб’єктністю у середині ХІХ-го століття, антропологічно не дуже відрізнялася від янкі-«північан». Вона виникла на основі солідарності власників південних штатів шляхом додавання до їх вже існуючої колективної ідентичності ідеї власної держави, і була ліквідована шляхом видалення даної ідеї з голів людей південних штатів США.

[3] Колективну ідентичність (social identity) слід відрізняти від персональної ідентичності (identity), яка складається з інтеріоризованих соціальних ролей, і пов’язаних із даними ролями поведінкових патернів. Психологічні підстави пропонованої моделі обговорені в статті: (Крупкін, ПУ, 2010, № 3-4).

[4] Див огляд-критику відомих визначень в книзі: (Крупкін, 2010. С.462-464).

[5] Тут можна згадати про дрейфі значення поняття «імперія», що відбувся останнім часом. Якщо до розпаду СССР дане поняття однозначно трактувалося для позначення гетерогенних в правовому плані держав, в яких одна частина (метрополія) політично домінує над иншими частинами (колоніями), то в даний час суспільствознавчий консенсус визначає терміном «імперія» будь-яку авторитарну поліетнічну державу. Див деталі в статті: (Крупкін, АПН, 29.09.2008).

[6] Див детальне обговорення поняття «нація» у західній політичній думці в статті: (Крупкін, Полярная Звезда, 19.01.2009).

[7] Класифікація наявних співтовариств в контексті культу предків який вони сповідують була представлена ​​в роботі: (Kroopkin, EASA-2010, August 24-27). 

ч
и
с
л
о

79

2015