Владімір Квінт

Три роки для стратегічного маневру:
у країни закінчуються фінансові та інвестиційні
ресурси для реалізації її пріоритетів

Рівно рік тому вийшла Ваша стаття, в якій йшлося про те, що найбільш складні часи для російського держбюджету настануть до 2017 року. Нещодавно цей прогноз підтвердився у прийнятому урядом бюджеті Росії. Це означає, що у країни закінчуються фінансові та інвестиційні ресурси необхідні для реалізації її пріоритетів?

Владімір Квінт:

- Доходи федерального бюджету в 2016 році знизяться до 18,3% ВВП у порівнянні з 19,1% ВВП по виконаному бюджету 2013 року. Історичний момент настане в 2017 році, коли доходи бюджету зрівняється з держборгом. Це змінить підхід і до соціального розвитку країни. Сьогодні як і в комуністичному минулому головне гасло в країні: «Комплексний соціально-економічний розвиток». Росія – країна соціального характеру і планування. І це правильно, тому що люди бідно живуть. Але далі втілювати в життя це гасло, на жаль, проблематично і навіть помилково.

ПРО ДЕФІЦИТ БЮДЖЕТУ

Нещодавно був затверджений держбюджет на 2014 рік, а також на плановий період 2015-2016 рр., тобто до 2017 року. У цьому документі закладено бюджетний дефіцит до 800 млрд. рублів на рік. Причому з 2014-го по 2016 рік він збільшиться одразу в два рази. Хоча мої підрахунки показують, що приріст дефіциту буде ще більшим – легко досягне трильйона в 2016-му. Я добре розумію, що хтось із шановних експертів може поставитися до такого прогнозу зі скепсисом. Але мені не звикати. Час все розставить на свої місця. Колись ставилися з недовірою до мого прогнозу про те, що СССР розпадеться до 1992-року. І Союз дійсно розвалився у грудні 1991.

Однак я не хочу налякати вас. Я хочу привернути увагу до реальності і необхідності зміни методології стратегічного планування та досягнення поставлених керівництвом країни пріоритетів, поки це ще цілком можливо. А реальність така, що найпохмуріші цифри в документах, які виходять з надр міністерств можуть виявитися занадто оптимістичними. Але якщо літати в хмарах, то можна позбавити країну можливості вжити заходів для порятунку економіки. Поки ж це абсолютно реально.

Отже, відкриємо очі. Що ми побачимо? Ось приклад. Міністерство економічного розвитку підготувало проект «Національної експортної стратегії Росії на період до 2030 року». Знаєте, що пропонують в цьому документі? Ставку на підвищення високотехнологічності промисловості розбавити потужним експортом хутра, пантокрину, горіхів і ягід. Або продавати прісну воду – ідея хороша, але вартість водопроводів експортного масштабу більша аніж нафтопроводу, – вода речовина агресивніша. Та й в Росії мільйони людей відчувають гострий дефіцит води. Я б утримався тут від емоційних коментарів, помістивши цю стратегію в рубрику «Без коментарів».

Тепер від фантазій про експортну міць горіхів і морошки перейдемо до держбюджету. Підраховано, що вже з 2017 по 2020 рік нестача фінансування тільки держпрограм і непрограмних витрат дорівнюватиме приблизно 10 трлн рублів. Про що це говорить? Що бюджет буде неможливо виконати! Чому? З яких джерел пропонується поповнювати держскарбницю? Наприклад, шляхом збільшення податків на сировинний сектор. На мій погляд, це не вдасться зробити. Довгі роки сировинний сектор російської економіки жив за рахунок експлуатації тих запасів природних ресурсів, які були розвідані і поставлені на баланс в роки совєтської влади. Приклад: отримали в 1990-х власники Норильського комбінату гірничо-геологічну базу, розвинену в СССР. Того, що було розвідано в цьому промисловому районі на той момент, вистачить для видобутку до 2025 року. Якби господарі вкладали кошти в геологорозвідку останні 20 років, – вистачило б і на період після 2050. Але над цим задумались лише в останні роки. Образно кажучи, використовували те, що розвідали завдяки певній плановій системі і мисленню інтересами держави.

Заради справедливості варто сказати, що і на геологорозвідку нафтових ресурсів в останні роки стали витрачати гроші, хоча їх недостатньо. Але все рівно маємо втрачений час і зруйновану картографічну систему. Тому зараз треба не збільшувати податки на сировинний сектор економіки, а навпаки, звільняти його від податків, щоб він зміг ці кошти витрачати на розвиток гірничо-геологічної бази.

Аналогічна ситуація в иншому секторі економіки – російському тваринництві. Ось зруйнувала приватизація єдину ветеринарну службу. Це різко послабило єдину систему сільського господарства – і особливо тваринництво. На його відновлення потрібен тривалий період. А це означає, що потрібна підтримка держави, потрібні податкові канікули або хоча б послаблення. Особливо зараз, коли через вступ Росії до СОТ (що на мій погляд є правильним рішенням) доводиться конкурувати з потужними іноземними фермерськими господарствами. Скорочення державних інвестицій в сільське господарство приведе до певного зниження і орієнтованих на нього приватних вкладень.

Бюджетний дефіцит спровокуєте, що не реалізовуватимуться не тільки плани, а й деякі з основних 39 державних програм. На них просто не вистачить коштів. Отже, статті бюджету, які вимагають витрат, не будуть повністю реалізовані.

За моєю оцінкою, в 2017-2018 роках бюджетний дефіцит складе близько 3 трлн рублів. Зараз офіційна версія – 1,25 трлн рублів. Але Мінекономрозвитку в оперативному режимі безперервно уточнює свої прогнози (це говорить про недостатню кваліфікацію тих хто цим займається), так що незабаром і офіційні цифри зміняться. Судячи з усього, кадри, особливо в Мінекономрозвитку, та й у Мінрегіоні, часто слабкіші, ніж їх керівники. Керівники міністерств вельми підготовлені люди, вони ставлять правильні завдання, але апарат слабкуватий... Міністри міняються, а апарат залишається той самий.

Коли в свій минулий президентський термін Владімір Путін поставив завдання розробки стратегії, – що в країні почалося... Тут же з’явилася групи хлопців, які брали активну участь у розпилюванні грошей, виділених регіонам на розробку стратегій. Під копірку робилися часто одні й ті самі нібито стратегії для всіх регіонів. Тільки вони іноді забували назва регіону замінити. В результаті багато з цих документів – макулатура.

Я згадую инший приклад. Москва витратила понад 100 млн. рублів наприкінці правління Юрія Лужкова на розробку стратегії. Уряд Лужкова пішов у відставку. З’явилася уряд Сергія Собяніна. І перший тоді віце-мер Андрій Шаронов заявив, що місту терміново потрібно розробляти стратегію. А що з попередньою стратегією? З’ясувалося, що нею неможливо користуватися – її розробляли люди, які не знали стратегування і підготували гори томів з економічним аналізом, які були непридатні для використання за призначенням...

ПРО СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ

Нещодавно, нарешті, пройшов перше читання законопроект про стратегічне планування. Насторожує те, що стратегічні терміни у цьому документі розкидані так, ніби посіяні з вертольота: цілі, завдання, пріоритети – все інколи в різній послідовності або звучить як синоніми, або терміни чомусь мають кілька дефініцій і так далі. В результаті цим документом важко буде користуватися. А він дуже потрібний країні. Особливо тому, що в ньому, нарешті, повертається до життя Генеральна схема розвитку і розміщення продуктивних сил, яка так регулярно розроблялася  в Совєтському Союзі.

Як на мене, гострий дефіцит ресурсів і стагнування економічного розвитку, повинно різко змінити сам підхід до довгострокового програмування, планування, прогнозування, та введення, нарешті, системи стратегування. Тому, що без цього і без грамотного зв’язку цих документів і термінологій йде робота, яка веде лише до сміттєвого кошика: розробляються прогнози, які саме Мінекономрозвитку майже негайно відправляє в смітник як неправильні і уточнені наступними прогнозами. Що ж це за прогнози, які змінюються кілька разів на рік? Як ними користуватися країні?

Прогноз – за своєю природою довгостроковий документ, що починається десь з 10-річного горизонту. До цього йдуть довгострокові плани. Між прогнозом і системою планів має бути стратегія. Підсумком розробки стратегії є стратегічний план, який передається в поточне, більш короткострокове, або менш довгострокове, планування. Тоді оцінки будуть більш точними, тоді річний план може прирівнюватися за своєю силою до закону. Так було в Совєтському Союзі, хоча і там плани не виконувалися, а прогнози стали розробляти лише наприкінці совєтського періоду. А стратегування так ніколи і не було використано – фахівці Держплану не були готові до цього. І зараз часто відбувається профанація і інфляційне використання терміну «стратегія», яке не наповнене реальним змістом.

Я б ще звернув увагу при доопрацюванні нової редакції закону про стратегічне планування на таке: необхідно посилити роль територіального планування пов’язати його з економікою містобудівних рішень, що взагалі не робиться.

Ще більш важливо припинити приймати програми, які повністю не забезпечені ресурсами. Важливо зрозуміти: Росія підійшла до періоду крайнього дефіциту ресурсів, а наявні (матеріальні, фінансові, трудові, інфраструктурні) недостатні навіть для вже прийнятих планів і держпрограм. Значить потрібно змінювати всю систему планування. Починати потрібно з перепідготовки кадрів. І в країні є хороші приклади.

Ось Санкт-Петербург. Спочатку губернатор, коли вирішив, що місту потрібна дієва стратегія, зобов’язав провести навчання стратегування понад 80 осіб з вищого апарату уряду міста. Був створений комітет з економічної політики і стратегічного планування в міському уряді, який, до речі, дуже ефективно працює.

Є инший хороший приклад, який я також знаю не  з чуток: у Мінрегіоні вирішили розробляти за новою методологією стратегію потужного Поволзького федерального округу. Там, як і в Петербурзі, почали з того, що стратегічні пріоритети країни зіставили з конкурентними перевагами регіону. Методологічно – це єдиний правильний підхід, особливо в умовах ресурсного дефіциту.

ПРО ДЕРЖПЛАН, НАУКУ

І СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ

Коли запитують: чи потрібно відроджувати аналог Держплану, я відповідаю, що мова йде не про планування кількості випуску голок, їх ціни, якості і адресатів поставок. І не треба боятися ідеї Держплану. Його сила була в тому, що він пов’язував територіальні та галузеві проблеми і плани в єдиний документ. А слабкість була в тому, що його документи були зайво деталізованими: обмежували товарно-грошові відносини суб’єктів господарювання, вбивали ініціативу. А планування в багатьох країнах ефективно використовується. І чим краща і довгостроковіша стратегія, яку потім планово реалізують, тим більш ефективно працює держава. У цій сфері нині відомий світовий лідер – Китай – єдина країна, що має столітню стратегію, яка реалізується через п’ятирічні плани і регулярний моніторинг умов і ресурсів. І це правильно. У Франції теж є п’ятирічні плани.

У Росії необхідно насамперед локалізувати по регіонах і суб’єктах Федерації основні пріоритети країни, у тому числі деякі з них указами глави держави. І саме вони, а не «комплексний соціально-економічний розвиток» має бути орієнтиром всього процесу стратегування. Кожен пріоритет повинен бути проаналізований з погляду наявності конкурентних переваг на підприємствах регіону, що дозволяють ефективно реалізовувати пріоритети країни. якщо немає переваг і навіть нових наукових результатів і патентів для досягнення пріоритетів, то слід вивчати їх локалізацію в инших регіонах країни або змінювати самі пріоритети. Саме навколо районів реалізації пріоритетів через конкурентні переваги, а також навколо селищних зон проживання людей зайнятих у цих процесах і мають створюватися райони пріоритетного соціального розвитку. Якщо у підприємства є продукція світового рівня, конкурентоспроможна, здійснюється її масштабний експорт, то треба його підтримувати, не обов’язково навіть безпосередньо фінансувати, але створювати податкові пільги, преференції на певний період. Якщо країна, що лідирує в світі за експортом природних ресурсів і зброї одночасно, наприклад, є і одним з лідерів за кількістю авіапригод, то очевидно, що треба всіляко розвивати літакобудування для цивільної авіації і частину експортної виручки направляти на цей пріоритет.

Нині ж наука фінансується окремо, промисловість окремо, а підготовка кадрів, особливо середньотехнічних та інженерних не пов’язана з пріоритетами країни, які і повинні реалізовуватися через конкурентні переваги. В країні потрібно вишукувати конкурентні переваги, що сприяють реалізації конкретного пріоритету, підтримувати наукові розробки, що створюють ці переваги, зорієнтувати на них держпрограми. При стратегуваннів регіонах і суб’єктах Федерації перш за все увага повинна приділятися фінансуванню науки і освіти за тими напрямками, які продовжують підтримувати і створювати нові конкурентні переваги для реалізації державних пріоритетів.

Але в прийнятому федеральному бюджеті яскраво відображені негативні тенденції – скорочення витрат на науку, на освіту, на охорону здоров’я. А залишилися витрати не орієнтовані на державні пріоритети.

Ось в таку реальну ситуацію входить країна, і це потрібно розуміти і змінювати.

ч
и
с
л
о

79

2015